Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 712/19272/12

провадження № 61-3836св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша Ужгородська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Мартиняком Віталієм Васильовичем, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року в складі судді: Бедьо В. І., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року в складі колегії суддів:Собослой Г. Г., Фазикош Г. В., Готра Т. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У жовтні 2012 року акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до укладеного між банком та ОСОБА_3 договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року, ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 400 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.5 % на рік з кінцевим терміном повернення 19 травня 2013 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за договором № 81905/1 19 травня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №2104, згідно якого останні передали в іпотеку належне їм на праві спільної часткової власності (по Ѕ частці) майно, а саме: житловий будинок загальною площею 188.6 кв. м, житловою площею 83.6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 244 кв. м. зі всіма невід`ємними його приналежностями за адресою: АДРЕСА_1 .

У порушення умов договору ОСОБА_3 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 16 жовтня 2012 року існує заборгованість - 703 166,81 грн, яка складається з наступного: 396 226,23 грн - основного боргу; 233 108,13 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 72 509.40 грн - пеня за несвоєчасність погашення кредиту та 1 323.05 грн пеня за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом.

Заявами від 29 січня 2018 року, 03 квітня 2018 року, 03 грудня 2020 року банк уточнював та збільшував позовні вимоги.

Банк, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 19 травня 2008 року № 81905/1 станом на 16 жовтня 2012 року у сумі 703 166,81 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 : Ѕ частки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 липня 2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н. М., Ѕ частки, як спадкоємцю за законом за ОСОБА_3 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки через проведення електронних торгів в рамках виконавчого провадження за початковою ціною, що буде визначена незалежним експертом - суб`єктом оціночної діяльності на стадії її продажу, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року позов банку до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 , про звернення стягнення задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №81905/1 від 19.05.2008 року в розмірі 703 166,81 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 188,6 кв. м, житловою площею 83,6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 244 кв. м зі всіма невід`ємними його при належностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває в іпотеці АТ «Державний ощадний банк України» за договором іпотеки від 19 травня 2008 року, посвідченого Котляровою Л. В. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2105, та належить іпотекодавцям - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів, з визначенням початкової ціни для продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та направлення коштів отриманих від реалізації предмета іпотеки на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед АТ «Державний ощадний банк України».

У задоволенні іншої частини позовних вимог банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року скасовано, а справу призначено до розгляду на 28 листопада 2016 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23.12.2016 року за клопотанням представника залучено до участі в справі як співвідповідача ОСОБА_2 як спадкоємця за законом померлого ОСОБА_3 та третю особу - Першу Ужгородську державну нотаріальну контору.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року в задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення умов договору ОСОБА_3 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим банк листом-претензією від 23 лютого 2009 року, адресованим позичальнику ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яким повідомив про заборгованість по договору від 19 травня 2008 року № 81905/1 в сумі 41 487,25 грн та попередив про наслідки невиконання такої вимоги. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10, яке набрало законної сили 07 жовтня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Ощадбанк» заборгованість по кредитному договору в сумі 602 429,53 грн, до якої входить 396 226,23 грн заборгованість за тілом кредиту, 115 793,27 грн відсотки за користування кредитними коштами, та 90 410,03 грн нараховані відсотки за несвоєчасне повернення кредиту. Таким чином вказана заборгованість зафіксована в рішенні суду станом на 27 вересня 2011 року та відповідно змінено умови договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року щодо строку його виконання, а саме визначено строк виконання даного договору з моменту набранням рішенням законної сили (тобто з 07 жовтня 2011 року). Стороною позивача до матеріалів справи додана копія вимоги № 122/ПА -960 від 12 червня 2012 року, згідно якої іпотекодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» повідомлено про необхідність сплатити протягом 30 днів з моменту отримання вимоги заборгованість по кредиту та відсотками, пенею в загальному розмірі - 652 080,51 грн та попереджено, що у разі непогашення заборгованості за кредитом банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Згідно матеріалів справи з цим позовом банк звернувся до суду 18 жовтня 2012 року і враховуючи, що рішенням суду строк виконання іпотечного договору змінено на момент набранням рішенням законної сили (тобто з 07 жовтня 2011 року), то відповідно позивач в межах передбаченого законодавства звернувся до суду за захистом своїх прав. Надавши оцінку доводам сторони відповідача стосовно того, що позивач ще 23 лютого 2009 року надіслав відповідачам вимогу, тому саме з цього часу слід відраховувати строки позовної давності, суд першої інстанції встановив наступне. Згідно доданої до матеріалів справи копії листа-претензії вих. № 29/ПА-09 від 23 лютого 2009 року (а. с. 24 т. 1) позивач повідомляє ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про існування заборгованості в розмірі 41 487,25 грн та про обов`язок погасити таку до 05 березня 2009 року та попереджено, що у випадку невиконання вимоги банк буде змушений звернутись до суду про стягнення всієї суми кредиту. Таким чином у цьому випадку йдеться про повідомлення щодо повернення існуючої заборгованості, а не про досудову вимогу про усунення порушення зобов`язання в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник по договору ОСОБА_3 помер. Протягом шести місяців з дня смерті позичальника ОСОБА_3 , зокрема 02 жовтня 2014 року на адресу Першої Ужгородської державної нотаріальної контори надіслано вимогу до спадкоємців померлого від 01 жовтня 2014 року вих. № 13/484-674 про повідомлення кредитора про відкриття спадкової справи, обсяг спадкової маси та повідомлення спадкоємців про наявність заборгованості. Фактично 02 жовтня 2014 року позивачу стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 , а вимогу до ОСОБА_1 № 13/340 про усунення порушення зобов`язання в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з переходом права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва за померлим ОСОБА_3 надіслано тільки 07 липня 2015 року. З моменту направлення вимоги кредитора до нотаріальної контори банком не вчинялися дії для з`ясування кола спадкоємців та повідомлення їх про наявність кредитної заборгованості, вимоги до іпотекодавців також не пред`являлися, хоча позивач був обізнаний, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в законному шлюбі, тому логічно, що саме ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги. Водночас із позовом до суду з вимогами до ОСОБА_1 як іпотекодавця ПАТ «Державний ощадний банк України» по Ѕ частині іпотечного майна, що належало померлому ОСОБА_3 , звернулося до суду шляхом подання заяв про зміну позовних вимог та уточнення позовних вимог 28 листопада 2016 року та 29 січня 2018 року, тобто, поза межами загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України. В оцінці поведінки позивача суд враховує, що банк здійснює власну діяльність як професійний учасник ринку, який спеціалізується на наданні певного роду послуг, що висуває зрозумілі вимоги до рівня професійності, кваліфікації та обізнаності його співробітників.

Суд першої інстанції вказав, що судом встановлено, що ПАТ «Державний ощадний банк України» на виконання вимог частини другої статті 1281 ЦК України протягом шести місяців з дня смерті позичальника ОСОБА_3 направило до нотаріальної контори претензію до його спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, але з вимогою до іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до суду лише 28 листопада 2016 року, що дає суду підстави для застосування положення четвертої статті 267 ЦК України в частині вимог позивача, що стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки, житловий божник в АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1 в Ѕ частки, як спадкоємцю за законом за ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 по договору № 81905/1 на суму 703 166,81 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що банк, достеменно знав про смерть позичальника, а також те, що іпотекодавець ОСОБА_1 , яка доводилась дружиною померлого позичальника ОСОБА_3 , а, відтак, відносяться до спадкоємців першої черги, була зареєстрована та проживала за однією адресою із позичальником, що убачається з копії договору іпотеки (а. с. 4 Т. 1), а тому посилання позивача на те, що банк не отримував повідомлення від нотаріуса з інформацією про коло спадкоємців померлого боржника не відповідають обставинам справи, оскільки, проявляючи розумну обачність, банк мав можливість звернутися до іпотекодавців з відповідними вимогами. Позивачем обґрунтовано, з посиланням на докази, підставність задоволення позову тільки в частині вимог про звернення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 по договору від 19 травня 2008 року № 81905/1 на суму 703 166,81 грн стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі Ѕ частки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 липня 2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н. М., що ж стосується вимоги про звернення на Ѕ частки, що належить як спадкоємцю за законом, то в цій частині позов необґрунтований. Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачем клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності заявлено не було.

Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки Ѕ частка предмету іпотеки житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 липня 2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н. М. не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від Ѕ частки, що належить ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом за ОСОБА_3 , бо вказана частка житлового приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не була самостійним предметом іпотеки, тому неможливо звернути стягнення на Ѕ частку нерухомого майна як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих її частин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 02 жовтня 2014 року позивачу було відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 , а вимогу до ОСОБА_1 № 13/340 про усунення порушення зобов`язання у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з переходом права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва за ОСОБА_3 надіслано тільки 07 липня 2015 року. Із моменту направлення вимоги кредитора до нотаріальної контори банком не вчинялися дії для з`ясування кола спадкоємців та повідомлення їх про наявність кредитної заборгованості, вимоги до іпотекодавців також не пред`являлися, хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у законному шлюбі, і остання є спадкоємцем першої черги. Разом з тим, позовом до суду з вимогою до відповідача ОСОБА_1 , як іпотекодавця, АТ «Державний ощадний банк України» у Ѕ частині іпотечного майна, що належало ОСОБА_3 , звернулося до суду шляхом подання заяви про зміну позовних вимог 28 листопада 2016 року та 29 січня 2018 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України. Із врахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що банк на виконання вимог частини другої статті 1281 ЦК України протягом шести місяців з дня смерті позичальника ОСОБА_3 направив до нотаріальної контори претензію до його спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, але з вимогою до іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до суду лише 28 листопада 2016 року і це дає підстави для застосування положень частини четвертої статті 267 ЦК України в частині вимог позивача стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в 1/2 частки, як спадкоємцю за законом за ОСОБА_4 у рахунок погашення заборгованості його по договору від 19 травня 2008 року № 8195/01 на суму 703 166,81 грн.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки, банк знав про смерть позичальника ОСОБА_3 , а також те, що іпотекодавець ОСОБА_1 , яка була дружиною ОСОБА_3 , і відноситься до спадкоємців першої черги, була зареєстрована та проживала за однією адресою із позичальником, що вбачається з копії договору іпотеки (а. с. 4, т. 1), а тому посилання позивача на те, що банк не отримував повідомлення від нотаріуса з інформацією про коло спадкоємців померлого боржника не відповідають обставинам справи, так як банк мав можливість звернутися до іпотекодавців з відповідними вимогами. Тому позивачем обґрунтовано з посиланням на докази підставність задоволення позову тільки в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 по договору від 19 травня 2008 року № 81905/1 на суму 703 166,81 грн, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки на підставі договору купівлі-продажу, а щодо вимоги про звернення в 1/2 частки, як спадкоємцю за законом, то в цій частині вони необґрунтовані.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при вирішення питання можливості звернення стягнення на 1/2 предмета іпотеки обґрунтовано вважав, що оскільки Ѕ частка предмету іпотеки житлового будинку в АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 15 липня 2014 року не була самостійним предметом іпотеки, а тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від Ѕ частки, що належить ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом за ОСОБА_3 , так як частка житлового приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не була самостійним предметом іпотеки, а тому не можливо звернути стягнення на 1/2 частку нерухомого майна як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих її частин.

Аргументи учасників справи

22 квітня 2022 року АТ «Державний ощадний банк України» засобами електронного поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року, в якій просило:

скасувати оскаржені судові рішення;

ухвалити нове рішення про задоволення змінених позовних вимог, а саме - звернути стягнення на предмет іпотеки;

стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» сплачений судовий збір за подання позовної заяви із зміненими вимогами в розмірі - 4 981 грн, за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі - 7 471,50 грн та за подання касаційної скарги в розмірі - 9 962 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

згідно отриманої довідки ЖРЕР №2 «Підзамок» від 14.07.2015 за №1318, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 разом з померлим ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала дружина - ОСОБА_1 (міститься в матеріалах справи). За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки;

відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки. Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України у справі № 6-33цс15, постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18), від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20);

суди в оскаржених судових рішеннях зазначили, що позивач з вимогами до відповідача ОСОБА_1 як іпотекодавця - спадкоємця 1/2 частки майна ОСОБА_3 звернулося до суду шляхом подання заяви про зміну позовних вимог лише 28 листопада 2016 року, тобто поза межами загальної позовної давності. Проте це не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, предметом позову від 18 жовтня 2012 року є саме звернення стягнення на предмет іпотеки, а подана 28 листопада 2016 року заява про зміну позовних вимог, залучення до участі в справі співвідповідача та третьої особи є лише процесуальним визначенням учасників справи, що пов`язано із смертю ОСОБА_3 . Натомість вимога про звернення стягнення на майно, крім способу звернення на нього стягнення, залишається незмінною із моменту заявлення позову - 18 жовтня 2012 року. При цьому, очевидним є той факт, що пред`явлення вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого ОСОБА_3 , стало можливим тільки після відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувались та не брались до уваги при ухваленні оскаржуваної постанови факт заявлення первісних позовних вимог 18 жовтня 2012 року (позовної заяви) до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, натомість, йде мова виключно про заяву про зміну позовних вимог від 28 листопада 2016 року, що не відповідає фактичним обставинам справи;

суди зробили помилкові висновки по суті справи, помилково визначились із початком перебігу строків, часом заявлення вимог, застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року по справі №509/240/17 (провадження № 61-2220св20) та від 08 грудня 2021 року по справі № 369/14444/18 (провадження № 61-689св21);

оскаржувані судові рішення містять суперечливі висновки в частині обґрунтування підстав для відмови в заявленому позові, а саме в оскаржуваних рішеннях одночасно зазначається спочатку, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , в Ѕ частці, як спадкоємцю за законом ОСОБА_3 , заявлено поза межами позовної давності, згодом, про те, що ця вимога необґрунтована. Зазначені суперечності самі по собі впливають на законність ухваленого рішення, оскільки, відмова в позові через пропуск строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, у разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю;

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (в межах 6-ти місяців) АТ «Ощадбанк» в порядку, передбаченому статтею 1281 ЦК України, звернулося до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців померлого. Направлення 07 липня 2015 року вимоги про усунення порушень зобов`язання в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» не є вимогою до спадкоємців померлого в розумінні статті 1281 ЦК України, про що помилково зазначено судами в оскаржених рішеннях. При цьому, така вимога згідно статті 35 Закону України «Про іпотеку» надіслана вже після звернення з позовом до суду, тому не може встановлювати будь-яких обставин, а її направлення/отримання не встановлює та не змінює перебіг процесуальних строків.

слід звернути особливу увагу на доводи судів про те, що банком після смерті ОСОБА_3 та направлення вимоги до спадкоємців померлого до нотаріальної контори не вчинялися дії та не проводились заходи по встановленню кола спадкоємців та повідомлення їх про наявність боргу. Зазначене не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки: по-перше, на момент відкриття спадщини було наявне заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки по цій справі № 712/19272/12, що унеможливлювало проведення будь-яких інших заходів примусового звернення стягнення на нього (подвійне стягнення), яке в подальшому скасоване ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18 жовтня 2016 року; по-друге, 02 жовтня 2014 року АТ «Ощадбанк» в порядку передбаченому статтею 1281 ЦК України направлено вимогу до спадкоємців через нотаріальну контору; по-третє, в період починаючи із 2015 року ОСОБА_1 як спадкоємцем проводилися переговори про погашення заборгованості, вживались заходи по оформленню спадщини та зняття арештів із спадкового майна - предмету іпотеки, отримано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2016 року в справі № 308/12881/15-ц про зняття арешту з майна. Зазначене підтверджує вжиття АТ «Ощадбанк» всіх передбачених та дозволених законом заходів та повністю спростовує висновки судів попередніх інстанцій.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

11 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 рокупризначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 грудня 2021 року у справі № 509/240/17 (провадження № 61-2220св20); від 08 грудня 2021 року у справі № 369/14444/18 (провадження № 61-689св21); від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18); від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18); від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18); від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20) та постанові Верховного Суду України у справі № 6-33цс15); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 19 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 81905/1, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 400 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,5 % на рік з кінцевим терміном повернення 19 травня 2013 року.

У пункті 2.2.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року сторони домовилися, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у зазначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або за договором застави (іпотеки), у тому числі, у випадку затримки сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за договором на один календарний місяць.

19 травня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за договором № 81905/1 між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 2104, згідно якого останні передали в іпотеку належне їм на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці) майно, а саме: житловий будинок загальною площею 188,6 кв. м, житловою площею 83.6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 244 кв. м зі всіма невід`ємними його приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений будинок належав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві власності згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н. М. 15 липня 2004 року за реєстраційним номером № 4747, і право власності зареєстроване в КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» за номером запису № 3799, у книзі 38, реєстраційний номер № 6349138.

ОСОБА_3 порушував умови договору і зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим банк листом - претензією від 23 лютого 2009 року повідомив позичальника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про заборгованість за договором від 19 травня 2008 року № 81905/1 в сумі 41 487,25 грн і попередив про наслідки невиконання такої вимоги.

У матеріалах справи міститься копія листа-претензії вих. № 29/ПА -09 від 23 лютого 2009 року, яким банк повідомляє ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про існування заборгованості в розмірі 41 487,25 грн та про обов`язок погасити таку до 05 березня 2009 року та попереджено, що у випадку невиконання вимоги банк буде змушений звернутися до суду про стягнення всієї суми кредиту.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк» заборгованість по договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 у сумі 602 429,53 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 396 226,23 грн, відсотки за користування кредитними коштами - 115 793,27 грн, та нарахованих відсотків за несвоєчасне повернення кредиту - 90 410,03 грн. Змінено умови договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_3 , щодо строку його виконання, а саме визначено строк виконання даного договору з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10: набрало законної сили 07 жовтня 2011 року; залишилося не виконане та кредит не погашений.

Згідно розрахунку банку станом на 16 жовтня 2012 року ОСОБА_3 мав заборгованість - 703 166.81 грн, яка складається з:

396 226,23 грн - основного боргу;

233 108,13 грн - заборгованості по відсоткам за користування кредитом;

72 509,40 грн - пені за несвоєчасне погашення кредиту;

1 323,05 грн - пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно довідки TOB «Підзамок» від 14 липня 2015 року за № 1318 у житловому будинку в АДРЕСА_1 разом із померлим ОСОБА_3 були зареєстровані й проживали дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_6

02 жовтня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» надіслав Першій Ужгородській державній нотаріальній конторі вимогу до спадкоємців померлого ОСОБА_3 про повідомлення кредитора про відкриття спадкової справи, обсяг спадкової маси та повідомлення спадкоємців про наявність заборгованості. Така вимога до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори була надіслана банком протягом шести місяців з дня смерті позичальника ОСОБА_3 , яка повідомила позивача, що претензія кредитора зареєстрована та заведена спадкова справа 227/2004, номер у спадковому реєстрі 56607448.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2016 року в справі № 308/12881/15-ц змінену позовну заяву ОСОБА_1 про зняття арешту з майна задоволено. Знято арешт з майна, що належить ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладений на підставі постанови головного державного виконавця МВ ДВС Ужгородського МРУЮ у межах ВП № 31315075 від 17 лютого 2012 року та постанови державного виконавця МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції в межах ВП № 42352012 від 17 березня 2014 року.

У заяві від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність до вимог банку, посилаючись на те, що у 2009 році позивач направляв на адресу позичальника та майнового поручителя вимогу про сплату боргу, відповідно до статті 1050 ЦК України кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому був зобов`язаний пред`явити вимоги до позичальника та майнового поручителя у межах позовної давності, натомість банк звернувся до суду тільки у жовтні 2012 року.

У відзиві ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 заявила про застосування позовної давності до вимог банку.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог банку до ОСОБА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (пункт 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку»).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 509/240/17 (провадження № 61-2220св20) зазначено, що:

«приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 369/14444/18 (провадження № 61-689св21) вказано, що:

«спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах (стаття 1216 ЦК України).

Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18), від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20)».

У справі, що переглядається:

при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що: (1) 02 жовтня 2014 року позивачу стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 , а вимогу до ОСОБА_1 № 13/340 про усунення порушення зобов`язання в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з переходом права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва за померлим ОСОБА_3 надіслано тільки 07 липня 2015 року; (2) із позовом до суду з вимогами до ОСОБА_1 як іпотекодавця ПАТ «Державний ощадний банк України» на Ѕ частку, яка належала ОСОБА_3 , звернулося до суду шляхом подання заяв про зміну позовних вимог та уточнення позовних вимог 28 листопада 2016 року та 29 січня 2018 року, тобто, поза межами загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України; (3) оскільки Ѕ частка предмету іпотеки житлового будинку в АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 15 липня 2014 року не була самостійним предметом іпотеки, а тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від Ѕ частки, що належить ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом за ОСОБА_3 , так як частка житлового приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не була самостійним предметом іпотеки, а тому не можливо звернути стягнення на 1/2 частку нерухомого майна як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих її частин;

апеляційний суд не звернув уваги, що пред`являння вимог кредиторів у порядку статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса;

суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 02 жовтня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» надіслав Першій Ужгородській державній нотаріальній конторі вимогу до спадкоємців померлого ОСОБА_3 про повідомлення кредитора про відкриття спадкової справи, обсяг спадкової маси та повідомлення спадкоємців про наявність заборгованості. Така вимога до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори була надіслана банком протягом шести місяців з дня смерті позичальника ОСОБА_3 , яка повідомила позивача, що претензія кредитора зареєстрована та заведена спадкова справа 227/2004, номер у спадковому реєстрі 56607448;

за таких обставин помилковий висновок апеляційного суду про те, що банк пропустив строк пред`явлення вимоги у порядку статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до спадкоємців боржника;

суди встановили, що у пункті 2.2.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року сторони домовилися, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у зазначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або за договором застави (іпотеки), у тому числі, у випадку затримки сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за договором на один календарний місяць;

у відзиві ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 заявила про застосування позовної давності до вимог банку, посилаючись на те, що у 23 лютого 2009 року банк направив на адресу позичальника та майнового поручителя вимогу про сплату боргу (Т. 2, а. с. 81-85). Разом із тим, у листі-вимогі від 23 лютого 2009 року банк просив стягнути поточну заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року. Натомість строк виконання договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року змінено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10, яке набрало законної сили. У рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10 зазначено: «змінити умови договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 від 19 травня 2008 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_3 , щодо строку його виконання, а саме визначено строк виконання даного договору з моменту набрання рішенням законної сили». За таких обставин перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення не предмет іпотеки почався із моменту набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10. Із позовом банк звернувся до суду у жовтні 2012 року. За таких обставин помилковим є висновок апеляційного суду про те, що банк пропустив позовну давність за вимогою про звернення стягнення не предмет іпотеки;

апеляційний суд: не врахував, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (пункт 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку»); не звернув уваги на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2п-4448/10 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк» заборгованість по договору відновлювальної кредитної лінії № 81905/1 у сумі 602 429,53 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 396 226,23 грн, відсотки за користування кредитними коштами - 115 793,27 грн, та нарахованих відсотків за несвоєчасне повернення кредиту - 90 410,03 грн, натомість банк, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року № 81905/1 станом на 16 жовтня 2012 року у сумі 703 166,81 грн; не встановив загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

за таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо позову банку до ОСОБА_2 .

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).

У справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, який перебуває в спільній частковій власності, як відповідачі мають залучатись всі співвласники предмета іпотеки.

У справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення належним відповідачем є іпотекодавець та/або особа, яка набула статус іпотекодавця.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що предмет іпотеки - житловий будинок в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 : Ѕ частки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 липня 2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Н. М., Ѕ частки, як спадкоємцю за законом;

суди не звернули увагу, що у справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки належним відповідачем є іпотекодавець та/або особа, яка набула статус іпотекодавця;

банк будь-яких вимог до ОСОБА_2 не пред`явив;

ОСОБА_2 не є співвласником предмета іпотеки;

за таких обставин, у задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, заявлених до ОСОБА_2 , належить відмовити у зв`язку із їх пред`явленням до неналежного відповідача. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; оскаржені рішення у частині позовних вимог банку до ОСОБА_2 змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині залишити судові рішення без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Мартиняком Віталієм Васильовичем, задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у частині позовних вимог акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.

Передати справу у частині позовних вимог акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 вересня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у частині позовних вимог акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков