Історія справи

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 752/4508/17

провадження № 61-12933св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1999 року, який розірваний рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року. За час спільного проживання у шлюбі сторонами набуто у власність нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та дві земельних ділянки у с. Андріївка Макарівського району Київської області. Також 19 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Житло-Капітал») укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва, відповідно до якого останнє зобов'язалося передати позивачу квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 39,36 кв. м. Вказував, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому він має право на виділ 1/2 частини цього майна.

На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: розділити спільне майно подружжя та виділити йому 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1, земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, а відповідачу - 1/2 частину вказаного нежитлового приміщення та земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2; визнати за сторонами по 1/2 права власності на частину майнових прав об'єкта інвестування за договором відступлення майнових прав, укладеному між ним і ТОВ «ФК «Житло-Капітал».

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ТОВ «ФК «Житло-Капітал», про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1999 року, який розірваний рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей, які проживають разом із матір'ю. За час спільного проживання у шлюбі сторонами набуто у власність дві земельних ділянки та майнові права на квартиру АДРЕСА_2. Вказувала, що вона має право на більшу частку у спірному майні, оскільки з нею проживають двоє малолітніх дітей, а ОСОБА_1 аліменти не сплачує. Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 набуто ОСОБА_2 як підприємцем за її особисті кошти, використовується для підприємницької діяльності, тому це майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати її особистою приватною власністю нежитлове приміщення АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину двох земельних ділянок, які розташовані в с. Андріївка Макарівського району Київської області; визнати за нею право власності на 2/3 частин вищевказаних земельних ділянок; визнати майнові права за договором від 07 квітня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Житло-Капітал», спільною сумісною власністю подружжя; здійснити поділ майнових прав за договором відступлення майнових прав за договором № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року шляхом внесення змін до нього, зокрема, зобов'язати ТОВ «ФК «Житло-Капітал» внести відомості щодо довірителя № 2 в особі ОСОБА_2 і визначити її частку в об'єкті інвестування в розмірі 2/3 об'єкта інвестування.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року (в складі судді Чередніченко Н. П.) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 у порядку розподілу спільного майна подружжя право власності на земельну ділянку в Макарівському районі Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2. Визнано за ОСОБА_2 у порядку розподілу спільного майна подружжя право власності на земельну ділянку в Макарівському районі Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ним 1/2 частини майнових прав об'єкта інвестування за договором відступлення майнових прав № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Житло-Капітал». Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_21/2 частини майнових прав об'єкту інвестування за договором відступлення майнових прав № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Житло-Капітал». Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання за сторонами по 1/2 частині нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано майнові права щодо об'єкта інвестування за договором відступлення майнових прав № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Житло-Капітал», спільним сумісним майном подружжя. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельні ділянки, які розташовані на території Макарівського району Київської області, є спільною сумісною власністю подружжя та відповідно до статті 70 СК України частки кожного з подружжя є рівними, оскільки інших домовленостей між ними не було. Вказані земельні ділянки є однаковими (площа, розташовані поруч), тому суд дійшов висновку про визнання за кожною стороною права власності на одну земельну ділянку. Оформлення права власності на проінвестоване житлове приміщення пов'язане з введенням будинку в експлуатацію, тому право власності на об'єкт незавершеного будівництва на час ухвалення рішення виникнути не може. Отже, майнові права за договором від 07 квітня 2016 року № М20-1902/2016-3 необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вказаний правочин був вчинений під час перебування сторін у шлюбу та в інтересах сім'ї. Витрати, пов'язані з придбанням нежитлового приміщення АДРЕСА_1, понесла тільки ОСОБА_2 як фізична особа - підприємець, частину коштів на придбання цього майна вона отримала від підприємницької діяльності, а решту отримала у борг, що підтверджується відповідною розпискою, тому це майно не може бути спільною сумісною власністю подружжя. Вказане нерухоме майно використовується ОСОБА_2 для підприємницької діяльності.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково. В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частку в розмірі 37/100 нежилого приміщення АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку в розмірі 63/100 нежилого приміщення АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 640 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 під час перебування сторін у шлюбі, тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Також суд апеляційної інстанції вважав за доцільне зарахувати 1/2 частину коштів, які були сплачені ОСОБА_1 за договором про участь у фонді фінансування будівництва, як частку ОСОБА_2 у нежилому приміщенні та збільшити розмір її частки і визначити розмір часток сторін: ОСОБА_1 - 37/100, ОСОБА_2 - 63/100.

У касаційній скарзі, яка подана до Верховного Суду у березні 2018 року, представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що зібраними по справі доказами підтверджено, що спірне приміщення АДРЕСА_1 придбано за ціною 2 447 310 грн саме ОСОБА_2 як суб'єктом підприємницької діяльності, оскільки її дохід за 2014-2015 року склав 2 389 175 грн, решту коштів (700 000 грн) на придбання цього майна вона отримала у борг, що підтверджується борговою розпискою, а дохід ОСОБА_1 за вказаний період складає 83 000 грн. Вказане нежитлове приміщення позивач за зустрічним позовом використовує для підприємницької діяльності. Також суди дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_2 погодилася на запропонований ОСОБА_1 порядок поділу земельних ділянок, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема зустрічними позовними вимогами. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року в справі № 760/13135/16-ц встановлено, що сторони тривалий час не підтримують шлюбних відносин. Отже, на час придбання позивачем за зустрічним позовом спірного нежитлового нерухомого майна, сторони не вели спільного господарства та не перебували у фактичних шлюбних відносинах. Вважав, що апеляційний суд скасував рішення суду, яке відповідає вимогам закону, а також є справедливим.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

23 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1999 року, який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року.

За час перебування у шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року проживають разом з матір'ю.

Під час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 отримав у власність дві земельні ділянки: за договором купівлі-продажу від 17 липня 2000 року (кадастровий номер НОМЕР_1, державний акт від 20 грудня 2006 року) та за розпорядженням Макарівської селишної ради Київської області (кадастровий номер НОМЕР_2, державний акт від 01 серпня 2008 року), які розташовані у Макарівському районі Київської області.

Встановлено, що вищевказані земельні ділянки є ідентичними та розташовані одна поряд з іншою.

Між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Житло-Капітал» укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва від 19 лютого 2016 року № 20-1902/2016-3, відповідно до якого позивач за первісним позовом зобов'язується передати у власність ТОВ «ФК «Житло-Капітал» грошові кошти з метою отримання у власність житла (об'єкта інвестування) - квартири під номером об'єкта інвестування НОМЕР_3 на 10 поверсі об'єкта будівництва - житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом, що розташований на АДРЕСА_2, загальною площею 39,36 кв. м.

Відповідно до свідоцтва № С20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А «КОЗАЦЬКИЙ» сума коштів, що передана ОСОБА_1 в управління ТОВ «ФК «Житло-Капітал», становить 673 152 грн.

У подальшому між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення майнових прав № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року, відповідно до якого вищевказане товариство передає, а позивач за первісним позовом приймає майнові права на об'єкт інвестування, що підлягає передачі довірителю в порядку та на умовах договору участі у фонді фінансування будівництва після завершення забудовником будівництва. Відповідно до опису об'єкта інвестування, планово-орієнтовний термін введення об'єкта будівництва в експлуатацію 29 червня 2018 року, а термін здачі об'єкта під заселення 29 вересня 2018 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що 18 квітня 2016 року ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем, з метою ведення господарської діяльності, придбано нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності (частини перша, третя статті 71 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Судами встановлено, що в період шлюбу сторони придбали дві земельні ділянки в Макарівському районі Київської області, а ОСОБА_1 в інтересах сім'ї укладено з ТОВ «ФК «Житло-Капітал» договір про участь у фонді фінансування будівництва від 19 лютого 2016 року та договір відступлення майнових прав від 07 квітня 2016 року, відповідно до яких він набув майнові права на квартиру АДРЕСА_2, планово-орієнтовний термін здачі об'єкта під заселення 29 вересня 2018 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив: виділити йому земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, а ОСОБА_2 земельну ділянку в с. Андріївка Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2; виділити сторонам по 1/2 частині нежитлового приміщення АДРЕСА_1; визнати за сторонами по 1/2 права власності на частину майнових прав об'єкту інвестування по договору відступлення майнових прав, укладеним між ним і ТОВ «ФК «Житло-Капітал».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку за доцільне зарахувати 1/2 частину коштів, які були сплачені ОСОБА_1 за договором про участь у фонді фінансування будівництва, як частку ОСОБА_2 в нежилому приміщенні та збільшити розмір її частки, проте не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 просила визнати нежитлові приміщення її особистою власністю, придбаною за особисті кошти.

Разом з тим, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів такого розподілу майна та розрахунків, з яких він виходив при визначенні часток сторін (63/100 та 37/100).

Апеляційний суд не встановив загальної вартості майна, що підлягає розподілу та розміру часток, не навів своїх мотивів у доцільності такого розподілу, чи відповідає він інтересам сторін.

Згідно із частинами першою, другою статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім'ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем з 2011 року і нежитлове приміщення використовується для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується документами, які знаходяться в матеріалах справи, апеляційний суд не навів обґрунтованих міркувань при ухваленні рішення суду у визначений судом спосіб поділу майна.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Отже, суд апеляційної інстанції не застосував ефективного способу правового захисту при вирішенні спору, не забезпечив у процесі розгляду справи справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист прав осіб, які беруть участь у справі, не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, та не вирішив спір по суті в межах заявлених позовних вимог.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, апеляційний суд не спростував доводи сторін по справі та не обґрунтував своє рішення в частині розподілу земельних ділянок, зокрема мотивів саме такого розподілу.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій погодився з вимогами ОСОБА_2 щодо поділу об'єкта інвестування та вважав за можливе виділити у власність кожної зі сторін по 1/2 майнових прав за договором відступлення майнових прав № М20-1902/2016-3 від 07 квітня 2016 року.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не дослідив зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська