Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 6-639/11

провадження № 61-25672св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,

Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області,

боржник - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2018 рокуу складі судді Павлишина О. Ф.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2011 року подання головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі - ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області) задоволено. Обмежено тимчасово у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_3 до погашення нею заборгованості за виконавчим листом № 2-625/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_3подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, пропустивши строк для її подачі, встановлений частиною другою статті 358 ЦПК України, який просила поновити, посилаючись на те, що копію оскаржуваної ухвали отримала 01 лютого 2018 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської областівід 26 лютого 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2011 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив із того, що скарга подана після спливу одного року з дня складення тексту судового рішення, особою, обізнаною про розгляд справи та ухвалення щодо неї рішення про стягнення заборгованості, а також відсутність доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок неповідомлення про розгляд справи або незалучення до участі у ній чи внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У травні 2018 рокуОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що про ухвалу Галицького районного суду

м. Львова від 06 грудня 2011 року вона дізналася тільки 01 лютого 2018 року, тому в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції не врахував поважні причини пропущення строку на апеляційне оскарження.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Визнавши причини пропущення строку апеляційного оскарження неповажними та дійшовши висновку про відсутність підстав для його поновлення, апеляційний суд виходив із того, що заявник була обізнана про існування судового процесу щодо стягнення з неї заборгованості на користь банку, подавала зустрічний позов, визнала в судовому засіданні наявність заборгованості перед банком.

Разом з тим, в апеляційній скарзі заявник посилалася на те, що їй було відомо про розгляд справи про стягнення боргу на користь банку, однак їй не було відомо про розгляд судом подання головного державного виконавця ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Оскільки її як учасника судового процесу, суд не повідомив про розгляд указаної справи, не зважаючи на те, що ухвалене судове рішення стосується її прав, свобод, інтересів та обов'язків, у зв'язку з чим вона не знала про ухвалу суду першої інстанції від 06 грудня 2011 року на яку подана апеляційна скарга 09 лютого 2018 року, проте суд апеляційної інстанції позицію та доводи заявника щодо причини пропуску строку не з'ясував і не забезпечив йому можливість обґрунтувати свої твердження.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до положень статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Таким чином, враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції від 06 грудня 2011 року була проголошена за відсутності ОСОБА_3 та матеріали справи не містять доказів направлення та отримання заявником копії оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_3 пропустила строк апеляційного оскарження, а тому безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з чим, право на апеляційне оскарження рішення суду передбачене статтею 129 Конституції України, не забезпечив.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягаю.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. І. Журавель

В. М.Коротун

В. І.Крат

В. П.Курило