Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.05.2018 року у справі №643/6939/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 643/6936/17

провадження № 61-22793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В., І., Коротуна В.М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Біфель»,

представник відповідача - ОСОБА_8

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_9,

представники ОСОБА_9: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С. від 12 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Біфель» (далі - ТОВ «Біфель») про розірвання договору та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2014 року він уклав договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з ТОВ «Біфель», за умовами якого зобов'язався передати, а відповідач прийняти нежитлові приміщення загальною площею 918,6 кв. м в нежитловій будівлі літ. «З-4», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити позивачу до 28 січня 2017 року їх вартість у розмірі 481 000 грн. Проте відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав та не сплатив позивачу повну вартість вказаних нежитлових приміщень в обумовлений договором строк.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Біфель», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О. Г. за № 140; скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на вказані нежитлові приміщення та визнати за позивачем право власності на вказані нежитлові приміщення.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Біфель», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О. Г. за № 140.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав та не сплатив позивачу вартість вказаних нежитлових приміщень в обумовлений договором строк, тим самим допустивши істотне порушення умов договору, то відповідно до частини другої статті 651 ЦК України наявні підстави для розірвання оспорюваного договору.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за наявності спору про право стосовно одного і того ж об'єкту - нежитлового приміщення літ. «З-4» на АДРЕСА_1, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, не встановивши жодної підстави, передбаченої статтею 376 ЦПК України, для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не врахував, що наявність спору у справі № 643/10560/17 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «РАО 777» (далі - ТОВ «РАО 777»), товариства з обмеженою відповідальністю «Сохайжи» (далі - ТОВ «Сохайжи»), товариства з обмеженою відповідальністю «Сува» (далі - ТОВ «Сува»), товариства з обмеженою відповідальністю «Біфель» (далі - ТОВ «Біфель») про визнання правочинів недійсними та визнання права власності не перешкоджає розгляду позовних вимог ОСОБА_4 в указаній справі, спір у якій стосується невиконанням ТОВ «Біфель» (покупцем) свого обов'язку щодо сплати грошових коштів позивачу (продавцю) за продані ним нежитлові приміщення. Крім того, рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_9, за наслідками розгляду апеляційної скарги якого було скасоване рішення місцевого суду. ОСОБА_9 не є ні стороною договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, який є предметом даного спору, ні власником, ні орендарем нежитлових приміщень, що були предметом цього договору, а відтак розірвання такого договору жодним чином не впливає на його права та обов'язки.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_9 на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду, просив касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_4 на відзив на касаційну скаргу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що 15 грудня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінвестбуд» (далі - ТОВ «Фінвестбуд») та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач придбав нежитлову будівлю літ. «З-4», загальною площею 5655,3 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 5 500 000 грн, які покупець ОСОБА_4 повинен був сплатити до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 року між ТОВ «Фінвестбуд» та ОСОБА_9 укладено договір поруки № 4473-ПР, відповідно до якого останній поручився за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

28 січня 2014 року між ОСОБА_4 (продавець) та ТОВ «Біфель» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 918,6 кв. м в нежитловій будівлі літ. «З-4», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за які відповідач повинен сплатити позивачу 481 000 грн до 28 січня 2017 року.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та не сплатив йому повну вартість нежитлових приміщень у визначений договором строк, а сплатив лише частину вартості у сумі 64 500 грн.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, для розірвання оспорюваного договору.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, ОСОБА_9 посилався на те, що він як поручитель за договором поруки від 14 січня 2011 року № 4473-ПР, укладеного з ТОВ «Фінвестбуд», сплатив кредитору (ТОВ «Фінвестбуд») за боржника ОСОБА_4 у повному обсязі заборгованість за договором від 15 грудня 2010 року купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «З-4», загальною площею 5655,3 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1. У зв'язку із цим, до ОСОБА_9 перейшли всі права кредитора у відповідному зобов'язанні, які існували у продавця ТОВ «Фінвестбуд» за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, укладеного з ОСОБА_4 Натомість, ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов'язків за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, так і не здійснивши оплату за придбану нежитлову будівлю. Крім того, 28 січня 2014 року ОСОБА_4 поділив зазначену будівлю на окремі частини та переоформив їх на юридичні особи (ТОВ «РАО 777», ТОВ «Сохайжи», ТОВ «Сува», ТОВ «Біфель»), в яких він є кінцевим бенефіціарним власником. Тому заявлений позов про розірвання договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Біфель», порушує майнові права ОСОБА_9 як кредитора, до якого перейшло право вимоги за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої цієї статті однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Із матеріалів справи вбачається, що будь-які договірні відносини між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 відсутні.

ОСОБА_9 не є стороною договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, який є предметом даного спору.

Будь-яких вимог майнового характеру ОСОБА_9 до ОСОБА_4 відповідно до частини другої статті 556 ЦК України не пред'являв, а виконання умов договору поруки, чим обґрунтовував ОСОБА_9 підстави апеляційної скарги, не є наслідком визнання за ним як поручителем права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9, зазначеного не врахував, не з'ясував в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_9 ухваленим місцевим судом рішенням; питання про права ОСОБА_9 на спірне нерухоме майно не розглядав, права останнього як поручителя вимагати за собою права на спірний об'єкт не обґрунтовував.

За відсутності встановлення зазначених обставин, висновки апеляційного суду про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9 та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених у рішенні підстав є передчасними.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. І. Журавель

В.М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило