Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.09.2018 року у справі №522/7400/14

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 522/7400/14-ц

провадження № 61-3603св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - начальник управління комунікацій з громадськістю Одеської обласної державної адміністрації Пянкова Ірина Григорівна,

відповідач - голова громадської ради при Одеській обласній державній адміністрації Афанасьєва Таміла Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року у складі колегії суддів: Бабія А. П., Варикаші О. Д., Станкевича В. А.

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач мотивувала свої позовні вимоги тим, що вона на цей час перебуває на посаді начальника управління комунікацій з громадськістю Одеської ОДА згідно розпорядження голови Одеської ОДА і 19 квітня 2014 року у мережі Інтернет, а саме на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 об 15 год. 03 хв. була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої є відповідач - голова Громадської ради при Одеській ОДА ОСОБА_2

Вважала, що інформація, яка зазначена в цій публікації є недостовірною та такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, тому просить визнати її недостовірною і вказала, що з урахуванням наявності факту приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, факту розповсюдження щодо позивача негативної інформації, яка є недостовірною, і оскільки позивач займає публічну посаду, постійно перебуває у комунікації із великою кількістю людей, то поширення інформації, яка принижує ділову репутацію, завдала та завдає моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 5 000 грн.

Позивач просила:

1) визнати недостовірною таку інформацію:

«члены Президиума Общественного совета почти единогласно выразили негативную оценку деятельности начальника Управления коммуникаций с общественностью ОГА ОСОБА_3 … которая … по сути разрушала сложившиеся в Одесской области коммуникации институтов гражданского общества с органами власти, в том числе путем демонстративного игнорирования Общественного совета.

Обсуждении итогов работы управления ОГА по связям с общественностью за 2013 год состоялось 23 января 2014 г. без приглашения руководства Общественного совета при ОГА.

Не было приглашено руководство Общественного совета и на публичное обсуждение проекта плана мероприятий ОГА по реализации в Одесской области Стратегии государственной политики содействия развитию гражданского общества в Украине на 2014 год.

Все «круглые столы» и мероприятия, которые провело Управление коммуникаций с общественностью Одесской ОГА также прошли без приглашения и участия руководства и ведущих экспертов ОС.

В период руководства ОСОБА_3 была нарушена работа в области и во взаимоотношениях Управления коммуникаций с общественностью ОГА с афганскими, ветеранскими и другими организациями, сорваны различные мероприятия, созданы конфликты, в частности, на возложении в честь 25-летия вывода войск из Афганистана 15 февраля 2014 года.

23 февраля 2014 года было отменено возложение цветов к памятнику Неизвестному матросу и на Аллее Славы, в Центральном парке культуры и отдыха им. Т. Шевченко по случаю Дня защитников Отечества. Это вызвало возмущение среди ветеранов и общественности города, а разъяснения от Управления коммуникаций с общественностью так и не последовало.

Общественность знает и о причастности ОСОБА_3 к организации избиения журналистов 19 февраля 2014 года у здания ОГА и несанкционированных митингов, где Управление коммуникаций с общественностью не выполнило своей миссии по предотвращению кровопролития и противостояния различных общественных групп.

Кроме того, на готовящуюся пресс-конференцию начальника Управления коммуникаций с общественностью ОСОБА_3 снова не приглашены представители Общественного совета - видимо, из опасения услышать принципиальную общественную оценку работы органов власти и их ненадлежащего взаимодействия с институтами гражданского общества»;

2) зобов'язати ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом опублікування тексту рішення суду у газеті «Одеські вісті» не пізніше 15 днів з моменту вступу рішення в законну силу;

3) стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 5 000 грн моральної шкоди.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2014 року позов начальника управління комунікацій з громадськістю Одеської ОДА ОСОБА_1 задоволено.

Визнано такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію публічно поширену ОСОБА_8 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме :

«…члены Президиума Общественного совета почти единогласно выразили негативную оценку деятельности начальника Управления коммуникаций с общественностью ОГА ОСОБА_3 Пьянковой…..которая…по сути разрушала сложившиеся в Одесской области коммуникации институтов гражданского общества с органами власти, в том числе путем демонстративного игнорирования Общественного совета.

Обсуждении итогов работы управления ОГА по связям с общественностью за 2013 год состоялось 23 января 2014 г. без приглашения руководства Общественного совета при ОГА.

Не было приглашено руководство Общественного совета и на публичное обсуждение проекта плана мероприятий ОГА по реализации в Одесской области Стратегии государственной политики содействия развитию гражданского общества в Украине на 2014 год.

Все «круглые столы» и мероприятия, которые провело Управление коммуникаций с общественностью Одесской ОГА также прошли без приглашения и участия руководства и ведущих экспертов ОС.

В период руководства ОСОБА_3 была нарушена работа в области и во взаимоотношениях Управления коммуникаций с общественностью ОГА с афганскими, ветеранскими и другими организациями, сорваны различные мероприятия, созданы конфликты, в частности, на возложении в честь 25-летия вывода войск из Афганистана 15 февраля 2014 года.

23 февраля 2014 года было отменено возложение цветов к памятнику Неизвестному матросу и на Аллее Славы, в Центральном парке культуры и отдыха им. Т. Шевченко по случаю Дня защитников Отечества. Это вызвало возмущение среди ветеранов и общественности города, а разъяснения от Управления коммуникаций с общественностью так и не последовало.

Общественность знает и о причастности ОСОБА_3 к организации избиения журналистов 19 февраля 2014 года у здания ОГА и несанкционированных митингов, где Управление коммуникаций с общественностью не выполнило своей миссии по предотвращению кровопролития и противостояния различных общественных групп.

Кроме того, на готовящуюся пресс-конференцию начальника Управления коммуникаций с общественностью ОСОБА_3 снова не приглашены представители Общественного совета - видимо, из опасения услышать принципиальную общественную оценку работы органов власти и их ненадлежащего взаимодействия с институтами гражданского общества».

Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію і протягом 15 днів з моменту набрання судового рішення законної сили спростувати недостовірну інформацію у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»» аналогічним способом - шляхом поширення через мережу Інтернет, на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 5 000,00 грн моральної шкоди.

Рішення суду мотивоване тим, що вказана негативна інформація відносно позивача, яка була поширена відповідачем в мережі Інтернет відносно ОСОБА_1 не відповідає дійсності, є образливою для позивача, дискредитує її, підриває її авторитет в очах необмеженого кола осіб, створює до неї негативне ставлення, порочить її честь, гідність і ділову репутацію як фізичної особи, громадянина України та громадського діяча.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2015 року заяву ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2014 року залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову начальника управління комунікацій з громадськістю Одеської ОДА ОСОБА_1 до голови громадської ради при Одеській ОДА ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішення мотивоване тим, що оспорювана у справі інформація носить критичний, оціночний характер, а оціночні судження не є предметом судового захисту, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У липні 2016 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року, в якій просить оскаржене рішення скасувати і передати справу до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково послався на статтю 39 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення). Вважає, що вона є належним позивачем у справі. Апеляційний суд не надав оцінку оспорюваної інформації згідно статті 277 ЦК України і не встановив джерело її походження. Вказує, що оспорювана інформація не є оціночним судженням, оскільки містить фактичні дані. Апеляційний суд використав недопустимий доказ - копію протоколу № 13 від 04 березня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 надала заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просить відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржене рішення без змін.

Заперечення мотивовані тим, що сторонами у цивільному процесі можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава, а не посадові особи. Посилання апеляційного суду на статтю 39 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) є технічною опискою. Помилковим є посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 277 ЦК України, яка втратила чинність з 19 квітня 2014 року. Вказує, що оспорювана інформація є оціночним судженням, а тому не підлягає спростуванню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 19 квітня 2014 року у мережі Інтернет, а саме на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 об 15 год. 03 хв. ОСОБА_2 був розміщений пост під назвою «Из-за каких действий чиновников потом на Майдане жгут шины?», доступ до якого є вільним і на час розгляду справи, з зазначенням на веб-сайті, що пост розміщений стороннім користувачем цього сайту і думка редакції може не співпадати з думкою користувача.

Позивач, начальник управління комунікацій з громадськістю Одеської ОДА, ОСОБА_1, на час опублікування оспорюваної інформації та подання позову до суду дійсно працювала на вказаній посаді відповідно до розпорядження голови Одеської ОДА, а відповідач ОСОБА_2 була головою громадської ради при Одеській ОДА.

При відмові у задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що оспорювана у справі інформація носить критичний, оціночний характер, а оціночні судження не є предметом судового захисту, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Колегія суддів погоджується із цим висновком суду з таких підстав.

Згідно 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

З урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат