Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №167/429/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 167/429/17-ц

провадження № 61-28541св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: державний виконавець Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області - ПоліщукНаталія Григорівна, ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на ухвалу апеляційного суду Волинської області в складі суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Карпук А. К, від 26 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ПоліщукН. Г. та постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору.

Скарга обґрунтована тим, що виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. У разі невжиття у виконавчому провадженні заходів примусового виконання рішення, відсутні і підстави для справляння виконавчого збору. В межах виконавчого провадження № 53619593 виконавцем не вживалися будь-які заходи примусового виконання рішення та не вчинялися відповідні виконавчі дії. Таким чином, передумов для стягнення з неї виконавчого збору не існує.

Посилаючись на зазначене, скаржник просила суд неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук Н. Г. від 22 березня 2017 року ВП № 53619593 про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400 грн.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук Н. Г. від 22 березня 2017 року ВП №53619593 про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що системний аналіз положень статей 10, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII свідчить про те, що у разі невжиття у виконавчому провадженні заходів примусового виконання рішення, відсутні і підстави для справляння виконавчого збору.Суд указав, що в межах виконавчого провадження № 53619593 державним виконавцем не вживалися будь-які заходи примусового виконання рішення та не вчинялися відповідні виконавчі дії, у зв'язку із чим постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук Н. Г. від 22 березня 2017 року ВП №53619593 про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400 грн необхідно скасувати.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області задоволено.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року скасовано.

В задоволені скарги ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_3, на дії державного виконавця відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржена ОСОБА_1 постанова державного виконавця винесена у відповідності із Законом України «Про виконавче провадження», оскільки після відкриття виконавчого провадження згідно такої постанови розпочався примусовий порядок виконання рішення суду, що передбачає обов'язок боржника сплати передбачену законом суму виконавчого збору. Боржник не оскаржила постанову державного виконавця в цілому, тобто погодилась із фактом примусового виконання рішення у даній справі, а її доводи про добровільне виконання рішення суду спростовуються доказами, які є в матеріалах справи.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що згідно вимог статті першої Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Оскільки виконавчий збір є передбаченою законом винагородою державного виконавця за вчинення ним заходів примусового виконання рішення, однак у в межах виконавчого провадження № 53619593 державним виконавцем не вживалися будь-які заходи примусового виконання рішення та не вчинялися відповідні виконавчі дії з примусового виконання рішення, то, на думку скаржника, стягнення з неї виконавчого збору є безпідставним.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(вимоги частини третьої статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У пункті 9 частини першої статті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 383 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Цивільний процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Разом з тим, згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, суди попередніх інстанцій, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук Н. Г. та постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у господарській справі № 921/16/14-г/15 (провадження 12-93гс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність щодо юрисдикції розгляду судами спорів про оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України в чинній редакції суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пунктів 1, 6 частини першої статті 255 ЦПК України в чинній редакції суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства або суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу.

Згідно положень пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК Українив чинній редакції суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 414 ЦПК України в чинній редакції судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України в чинній редакції).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень попередніх інстанцій із закриттям провадження в цій справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук Н. Г. та постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Поліщук НаталіїГригорівни та постанову про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик