Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 755/7916/19

провадження № 61-9271св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київський обласний центр зайнятості, Державна служба зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Савлук Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського обласного центру зайнятості, Державної служби зайнятості (Центральний апарат) про встановлення фактів дискримінації у сфері праці за ознакою інвалідності та стягнення завданої майнової та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є особою з інвалідністю першої групи по зору та з березня 2015 року працювала у Київському обласному центрі зайнятості на посаді провідного юрисконсульта.

Вказувала на те, що внаслідок дій та бездіяльності Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості, який є правонаступником Державної служби зайнятості (Центральний апарат), на її робочому місці відбулась її дискримінація як особи з інвалідністю, внаслідок чого порушено положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю Кодексу законів про працю України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Зазначала, що фактами дискримінації щодо неї, які мали місце, є:

1) у порівнянні з іншими, встановлення меншого рівня винагороди за працю рівної цінності (порушення пункту «b» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю);

2) непристосування робочого місця особі з інвалідністю (порушення пункту «і» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю;

3) позбавлення можливості реалізувати трудові права порівняно з іншими (порушення пункту «с» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю).

Так, порушення пункту «b» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю відбувалось шляхом зменшення заробітної плати, позбавлення премії.

Вказувала на те, що згідно з наказом Київського обласного центу зайнятості від 18 травня 2018 року № 232-к за системне порушення трудової дисципліни до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, а також її позбавлено місячної премії за травень 2018 року. Підставами для застосування до неї дисциплінарного стягнення стали службові записки начальника юридично-договірного відділу та акти відсутності на робочому місці.

Зазначала, що вона була відсутня на робочому місці із поважних причин, оскільки перебувала у лікаря. При цьому вона неодноразово повідомляла роботодавця про те, що згідно з рекомендаціями МСЕК від 25 липня 2017 року № 31/15 їй рекомендований ненормований робочий день, з неповний обсягом роботи, проте наказ про відповідний графік робочого дня не видавався та роботодавець безпідставно позбавив її премії за травень 2018 року, що є дискримінацією у порівнянні з іншими робітниками відповідача.

Порушення пункту «і» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю полягає у непристосуванні робочого місця особі з інвалідністю, а саме: не підключення інтернету та комп`ютерних програм для незрячих людей, які дозволяють розпізнавати тексти печатних документів, озвучувати тексти документів та інформації в електронному вигляді. Відповідачем проігноровано вимоги індивідуальної програми реабілітації від 24 травня 2018 року № 655.

Порушення пункту «с» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю щодо можливості реалізувати трудові права порівняно з іншими, полягає у необґрунтованому звільненні.

Вказувала, що внаслідок дискримінаційних дій, вона була звільнена з роботи 27 серпня 2018 року та вважала, що має право на отримання компенсації завданої їй майнової шкоди за період з 01 травня по 30 квітня 2019 року, яка розрахована, виходячи із розміру середньомісячного заробітку, та становить 75 711,04 грн.

Також вказувала на те, що внаслідок дискримінаційних дій їй завдана моральна шкода, яку оцінює у 100 000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просилавизнати факт дискримінації у сфері праці за ознакою її інвалідності з боку Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості, солідарно стягнути з Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на її користь завдану майнову шкоду у розмірі 75 711,04 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року допущено процесуальне правонаступництво відповідача у справі - Державну службу зайнятості (Центральний апарат) на його правонаступника - Державний центр зайнятості.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року - залишено без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не було наведено фактичних даних, які підтверджують, що дискримінація мала місце, а відповідачем суду надано належні та допустимі докази, які свідчать про те, що ними не порушені трудові права позивача як особи з інвалідністю, що працює у них, а тому дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення вимоги позивача про встановлення фактів дискримінації у сфері праці за ознакою інвалідності.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили із того, що серед фактів дискримінації позивач зазначає непристосоване робоче місце, відповідно до її потреб, цькування з боку керівництва та працівників Київського обласного центру зайнятості на ґрунті того, що позивач є особою з інвалідністю.

Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, які саме дії або бездіяльність з боку Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості по відношенню до ОСОБА_1 призвели до спричинення останній майнової та моральної шкоди, не підтверджено протиправну поведінку (дії чи бездіяльність) відповідачів як суб`єктів публічно-правових відносин, враховуючи їх правовий статус та межі повноважень визначених спеціальним законодавством, яке регулює їх діяльність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили обставини справи, не врахували, що вона обґрунтовувала позовні вимоги такими фактами дискримінації щодо неї: 1) у порівнянні з іншими, встановлення меншого рівня винагороди за працю рівної цінності (порушення пункту «b» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю); 2) непристосування робочого місця особі з інвалідністю (порушення пункту «і» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю; 3) позбавлення можливості реалізувати трудові права порівняно з іншими (порушення пункту «с» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю), а не лише фактом непристосованого робочого місця, відповідно до її потреб, та цькуванням з боку керівництва та працівників Київського обласного центру зайнятості на ґрунті того, що вона є особою з інвалідністю.

Суди не врахували, що її звільнення з посади провідного юрисконсульта та обставини, що передували звільненню, носили дискримінаційний характер у сфері праці відносно особи з інвалідністю 1 групи, та не перевірили вказаних обставин.

Також суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права, а саме частини другої статті 78 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року Київський обласний центр зайнятості та у листопаді 2022 року Державний центр зайнятості подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням, виданим Пенсійним фондом України 21 вересня 2010 року.

З 16 березня 2015 року ОСОБА_1 працювала у Київському обласному центрі зайнятості на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості.

Згідно з наказом від 27 серпня 2018 року № 418-к ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості 27 серпня 2018 року у зв`язку із змінами в організації і праці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 виплачено вихідну грошову допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України, компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки, додаткової оплачуваної відпустки.

Підставою цього наказу зазначено наказ від 26 квітня 2018 року № 186-к «Про зміни в організації виробництва і праці в Київському обласному центрі зайнятості», попередження про зміни в організації виробництва і праці.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до статті 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

При цьому Протокол № 12 до Конвенції, ратифікований Україною 09 лютого 2006 року, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що «здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Частиною першою статті 21 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07 грудня 2000 року встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку або сексуальної орієнтації.

Пунктом 12 Директиви Європейського Союзу від 27 листопада 2000 року № 2000/78/ЄС щодо встановлення загальних рамок для рівного поводження у сфері трудових відносин та зайнятості передбачено заборону прямої або непрямої дискримінації на основі релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації в сферах, охоплених цією Директивою.

Відповідно до статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю, дискримінація за ознакою «інвалідності» означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

Частиною першою статті 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю передбачено, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

Відповідні гарантії рівності закріплено також у статті 2-1 КЗпП України, якою встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Поняття дискримінації міститься у пункті другому статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Так, під дискримінацією слід розуміти ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, у частині першій статті 5 вказаного Закону визначено такі форми дискримінації: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.

За змістом зазначене поняття майже тотожне поняттю «утиску» вже визначеному статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дія якого поширюється на трудові відносини (стаття 5 цього Закону).

Статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону праці», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової дальності на підприємствах, в установах і організаціях.

Тобто це звичайне робоче місце, яке нічим не відрізняється від робочого місця працівника, який виконує роботи на аналогічній ділянці.

Спеціальне робоче місце особи з інвалідністю - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо. Тобто, це робоче місце, спеціально адаптоване під особу з інвалідністю за допомогою спеціального технічного обладнання, пристосувань і пристроїв.

Необхідність працевлаштування особи з інвалідністю на спеціалізоване робоче місце встановлюється висновками та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, що складаються МСЕК.

Якщо в документах МСЕК не зазначається необхідність створення спеціалізованого робочого місця для особи з інвалідністю, то вона може бути працевлаштована на звичайне робоче місце.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами, установами, організаціями.

Аналогічні приписи встановлені і в Законі України «Про охорону праці».

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам та атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органу державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом влаштування на нього інваліда. При цьому робочим місцем інваліда може бути: 1) звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування; 2) робоче місце інваліда - це місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях (Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»).

Обов`язок власника встановити на прохання працівника-інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень, створити пільгові умови праці передбачений у статті 172 КЗпП України, а також випливає з частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якщо індивідуальною програмою реабілітації інваліда передбачена необхідність надання йому відповідних пільгових умов.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 при прийнятті на роботу надала Київському обласному центру зайнятості довідку до акту МСЕК (дата огляду 12 липня 2013 року, огляд повторний), за висновком МСЕК про умови та характер праці: може бути пристосована до роботи у відповідно створених умовах, згідно набутої професії. Потребує сторонньої допомоги.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда № 944, дата заповнення - 09 липня 2013 року, складена для ОСОБА_1 спеціалізованою МСЕК, надана при прийнятті на роботу, враховує лише професійно-технічну освіту, професію - медсестра.

Оскільки ОСОБА_1 займала посаду провідного юрисконсульта у Київському обласному центрі зайнятості, та, враховуючи надані вищезазначені медичні документи, Київський обласний центр зайнятості направив ОСОБА_1 лист від 23 серпня 2017 року про необхідність звернутися до спеціалізованої МСЕК, та лист від 18 серпня 2017 року до Київського міського центру медико-соціальної експертизи з проханням повідомити, чи підлягає застосуванню висновок, що в довідці МСЕК.

Відповідно до листа від 02 жовтня 2017 року Спеціалізованої нейроофтальмологічної МСЕК останні повідомили Київський обласний центр зайнятості з приводу трудових рекомендацій інваліда першої групи по зору ОСОБА_1 , про те, що згідно чинного законодавства про МСЕК «робота у відповідно створених умовах» передбачає роботу за фахом або іншу роботу з ненормованим робочим днем, зі скороченим обсягом роботи, з індивідуальними нормами виробітку, в разі потреби, з додатковими перервами та виключенням протипоказаних за станом здоров`я чинників, зокрема, зорового навантаження, також можлива праця в домашніх умовах. Для внесення коригуючих змін у програму реабілітації інваліда чи видачі нової програми, хворій необхідно звернутися у лікувально-профілактичний заклад для оформлення необхідних документів.

Листом від 13 листопада 2017 року Київський ОЦЗ просив Київський міський центр медико-соціальної експертизи надати ґрунтовні роз`яснення щодо можливості подальшої роботи ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта, враховуючи обов`язки посади провідного юрисконсульта, складену в 2013 році індивідуальну програму реабілітації для ОСОБА_1 .

На вказаний лист 30 листопада 2017 року повідомлено Київський обласний центр зайнятості про те, що ОСОБА_1 оглянута в 2013 році спеціалізованою нейроофтальмологічною МСЕК, яка визнала її інвалідом І групи від загального захворювання по зору довічно; враховуючи надану посадову інструкцію, вважають, що вона не може працювати на посаді провідного юрисконсульта, оскільки не може працювати з оргтехнікою та комп`ютером, представляти інтереси організації в суді і потребує сторонньої допомоги. Для визначення трудових рекомендацій на теперішній час, її потреби в реабілітації, технічних засобах та сторонній допомозі, хворій необхідно звернутись на лікарсько-консультативну комісію для оформлення пакету документів на МСЕК (з метою корегування ІПР інваліда). Після цих дій МСЕК розгляне порушене питання.

Київським обласним центром зайнятості повідомлено ОСОБА_1 листом від 27 грудня 2017 року про необхідність звернутися до лікарсько-консультативної комісії для оформлення пакету документів на МСЕК з метою корегування індивідуальної програми реабілітації інваліда.

15 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Відділу по роботі з персоналом копію нової Індивідуальної програми реабілітації інваліда від 24 травня 2018 року № 665, згідно якої в графі «Трудова реабілітація» ОСОБА_1 , як і в Індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 944 від 09 липня 2013 року вказано: може бути пристосована до роботи у відповідно створених умовах згідно набутої професії.

Робоче місце ОСОБА_1 визначено Київським обласним центром зайнятості з урахуванням наданої індивідуальної програми реабілітації інваліда від 09 липня 2013 року як звичайне, оскільки в документах МСЕК не було вимоги створення спеціального робочого місця. ОСОБА_1 виділено окремий кабінет на першому поверсі, облаштований меблями, засобами зв`язку, комп`ютерною технікою, програмою для озвучування інформації.

Нова Індивідуальна програма реабілітації інваліда ОСОБА_1 № 665 від 24 травня 2018 року, складена вдруге, з зазначенням посади - юрист, в графі «трудова реабілітація» вказано - може бути пристосована до роботи у відповідно створених умовах згідно набутої професії. Аналогічне зазначено і в ІПР інваліда ОСОБА_1 № 944 від 09 липня 2013 року, яка надавалася позивачем при її працевлаштуванні до Київського обласного центру зайнятості.

За зверненням ОСОБА_1 . Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено перевірку Київського обласного центру зайнятості відносно обладнання робочого місця позивачки, за результатами якої складено акт № 10-225/1254, згідно з яким порушень не виявлено, та встановлено, що Київським обласним центром зайнятості створено всі умови для комфортної та ефективної роботи ОСОБА_1 . На першому поверсі виділено окремий кабінет, робоче місце облаштоване сучасною оргтехнікою, меблями та засобами зв`язку. Також в кабінеті є холодильник, чайник, обігрівач, телефон, кондиціонер. Кабінет облаштовано металопластиковим вікном, яке відчиняється на провітрювання, та жалюзями. Мережі централізованого опалення, постачання та каналізації адмінбудівлі знаходяться у робочому стані, робоче місце ОСОБА_1 організоване відповідно до «Вимог щодо безпеки захисту здоров`я працівників під час роботи з екранними пристроями», затверджених наказом Міністерства соціальної політики від 14 лютого 2018 року № 207, має площу 18,4 кв. м, висоту 2,5 м. Освітлення природне і штучне (люмінесцентні лампи).

Вентиляція: природня (режим «провітрювання» - через вікно), штучна в кабінеті встановлено кондиціонер, який у своєму режимі має вентиляцію повітря. Підлога рівна, не слизька. Робоче місце розташоване відносно вікна так, що природне освітлення падає збоку зліва. Приміщення оснащене комп`ютерною технікою, а саме монітором «Samsung F1920 18.5», системним блоком, принтером лазерним з двостороннім друком, сканером HP, програмою озвучення інформації NVDA для осіб з інвалідністю порушення зору з переносними колонками для її прослуховування, додатково навушниками.

Актом Головного управління Держпраці в Київській області від 29 листопада 2017 року № 10-225/1254 встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості 16 березня 2015 року згідно з наказом № 117-к від 12 березня 2015 року. З посадовою Інструкцією провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості гр. ОСОБА_1 ознайомлена 16 березня 2015 року під підпис. В індивідуальній програмі реабілітації № 944 та в довідці до акта огляду МСЕК № 810650, які були представлені Київському обласному центру зайнятості, ОСОБА_1 у графі висновок про умови та характер праці зазначено: може бути пристосована до роботи у відповідно створених умовах згідно набутої професії, потребує сторонньої допомоги.

В Індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 944 та в довідці до акта огляду МСЕК № 810650 не зазначено про необхідність створення роботодавцем для ОСОБА_1 спеціального робочого місця, тому порушення чинного законодавства Київським обласним центром зайнятості при проведенні перевірки не виявлено.

Згідно зі статтею 172 КЗпП України особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. У разі, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов`язаний встановити йому неповний робочий час на основі статті 172 КЗпП України. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

Листом Київського обласного центру зайнятості від 23 серпня 2017 року № 2367/09/9-17 Київський обласний цент зайнятості не заперечує щодо розгляду можливості переведення ОСОБА_1 на умови гнучкого графіку роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу згідно зі статтею 56 КЗпП України, разом з тим заява про переведення на робочий графік з відповідною оплатою згідно зі статтею 56 КЗпП України позивачем не подавалась.

Згідно з чинним законодавством України основним інструментом захисту і доведення факту дискримінації, зокрема у сфері трудових правовідносин, залишається суд, а обов`язок доказування залишається за постраждалим.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання факту дискримінації у сфері праці за ознакою її інвалідності з боку Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості, оскільки позивач не довела фактів дискримінації у сфері праці щодо неї за ознакою інвалідності, та, відповідно, підстав для стягнення з відповідачів на її користь майнової та моральної шкоди.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача щодо дискримінації за ознакою інвалідності стосовно її незаконного звільнення з посади провідного юрисконсульта та щодо обставин, що передували звільненню, зокрема, притягнення її до дисциплінарної відповідальності, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, з огляду на таке.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень у серпні 2018 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до Київського обласного центру зайнятості про визнання незаконним і скасування наказу Київського обласного центру зайнятості від 18 травня 2018 року № 232/к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», стягнення з Київського обласного центру зайнятості невиплачену премії за травень 2018 року у розмірі 685,47 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, посилаючись на те, що вона була відсутня на робочому місці 02, 03 та 04 травня 2018 року з поважних причин, тому не було підстав для оголошення їй догани й позбавлення премії за травень 2018 року, чим їй також завдано моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у справі № 755/11661/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано наказ Київського обласного центру зайнятості від 18 травня 2018 року № 232/к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» незаконним.

Стягнуто з Київського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн (без врахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів).

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 755/11661/18, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивачка була відсутня на робочому місці 02, 03 та 04 травня 2018 року з поважних причин, що підтверджується матеріалами справи (довідки про відвідування лікарів, перебування у Дніпровському УПГУНП в м. Києві за викликом для допиту як потерпілої в кримінальному провадженні), а тому наказ № 232-к від 18 травня 2018 року Київського обласного центру зайнятості «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » є незаконним.

Також у вересні 2018 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до Київського обласного центру зайнятості, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 27 серпня 2019 року № 418-к про її звільнення з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості та поновити на вказаній посаді.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі № 755/14564/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-2029св21).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Київського обласного центру зайнятості від 27 серпня 2018 року № 418-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості з 28 серпня 2018 року.

Зазначено, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості з 28 серпня 2018 року підлягає негайному виконанню.

Стягнуто Київського обласного центру зайнятості в дохід держави судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 провизнання незаконним та скасування наказу від 27 серпня 2019 року № 418-к про її звільнення з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості та поновлення на вказаній посаді у справі № 755/14564/18, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушенням прав останньої, оскільки відповідачем порушено встановлений законом порядок звільнення позивача, а саме не запропоновано всі вакантні посади введені з 26 квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості.

Отже, обставини щодо звільнення позивача з посади провідного юрисконсульта та щодо притягнення її дисциплінарної відповідальності були предметом розгляду у справах № 755/11661/18, № 755/14564/18.

Відповідно до частини другої статті 2-1 КЗпП України не вважаються дискримінацією у сфері праці передбачені цим Кодексом та законами обмеження прав і можливостей або надання переваг працівникам залежно від певних видів робіт, які стосуються віку, рівня освіти, стану здоров`я, статі, інших відповідних обставин, а також необхідності посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб. Законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), виробничих кооперативів, фермерських господарств, громадських організацій можуть встановлюватися переваги для їх засновників (учасників) і членів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та залишенні на роботі у разі вивільнення.

Судовими рішеннями у справах № 755/11661/18, № 755/14564/18 не встановлено обставин щодо дискримінаційних дій роботодавця по відношенню до позивача та матеріали справи, яка переглядається, також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про вчинення щодо неї дискримінаційних дій за ознакою інвалідності стосовно її незаконного звільнення з посади провідного юрисконсульта та притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта