Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2021 року у справі №2605/18500/12

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2605/18500/12

провадження № 61-3680св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

представник позивача -Останкова Валентина Олександрівна,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Шевчука А. В., від 21 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Поливач Л. Д., Стрижуеса А. М., Шкоріної О. І., від 24 червня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"

(далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулось до суду з позовом

до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11174645000 та додаткову угоду № 1 від 06 лютого 2009 року, згідно умов яких позичальник отримала кредит на загальну суму 200 тис. доларів США з кінцевим строком повернення до 26 червня 2019 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,2% річних. З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань 26 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 123777, згідно умов якого останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли за вищевказаним кредитним договором. Позивач зазначав, що внаслідок порушення відповідачкою строку та порядку погашення кредиту, станом на 22 жовтня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 233 801,55 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 155 449,56 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 66 739,65 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 3 931,50 доларів США, що еквівалентно 31 424,47 грн, а також пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам у розмірі 7
680,84 доларів США, що еквівалентно 61 392,94 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, збільшивши розмір позовних вимог, надавши новий розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором станом на 18 квітня 2014 року, банк просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 279 490,50 доларів США, яка складається із: 155 449,56 доларів США - заборгованості за тілом кредиту; 105
748,59 доларів США - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 6
117,83 доларів США - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту та 12 174,52 доларів США - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2014 року позов ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь

ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі

279 490,50 доларів США, що еквівалентно 3 144 848,91 грн.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, забезпечених порукою, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня

2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов

ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2007 року у розмірі 217 460,89 доларів США та пеню у розмірі

309 695,30 грн, які складаються із: 153 476,71 доларів США - заборгованості за тілом кредиту; 63 984,18 доларів США - заборгованості

за відсотками за користування кредитом; 104 851,14 грн - пені

за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту;

204 844,16 грн - пені за несвоєчасне погашення заборгованості

за відсотками.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розглянувши справу за відсутності даних про належне повідомлення ОСОБА_2, суд першої інстанції порушив право останнього реалізувати своє право на захист проти пред'явленого до нього позову, отже рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення. Частково задовольняючи позов банку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звернувшись 07 листопада 2012 року до суду з позовом про дострокове та повне виконання боржником зобов'язання, банк відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання та набув у відповідності до вищевказаних вимог закону право на дострокове повернення кредиту. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" про стягнення з відповідачів заборгованості по щомісячних платежах з повернення тіла кредиту та відсотків, які підлягали сплаті до 07 листопада 2009 року, у зв'язку із пропуском банком позовної давності. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі, заперечуючи проти розміру заборгованості, не надали власного розрахунку або доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк".

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 червня 2018 року у справі № 365/238/16-ц,

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 0907/2-8197/2011, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 915/1399/17,

від 13 лютого 2019 року у справі № 750/8130/16-ц, від 07 серпня 2019 року

у справі № 201/10825/15-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 02 червня 2020 року у справі № 910/4707/13,

від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 15 жовтня 2020 року

у справі № 202/21505/13-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 905/86/15,

від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Заявниця вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо

питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження видачі позичальнику кредитних коштів та розміру заборгованості за спірним кредитним договором. Також заявниця наголошує на тому, що позивач не дотримався процедури досудового врегулювання спору з відповідачами, не надав доказів направлення досудової вимоги позичальнику про дострокове повернення кредитних коштів. Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що після направлення банком вимоги про дострокове стягнення заборгованості відсотки та пеня за кредитним договором не нараховуються.

Розрахунки сум заборгованості, проведені банком, ОСОБА_1 вважає необґрунтованими, посилається на порушення судами порядку застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ "УкрСиббанк" просить суд касаційної інстанції закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України, зазначаючи про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які послалась ОСОБА_1 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. У випадку відмови у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження АТ "УкрСиббанк" просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 червня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк ", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11174645000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у розмірі 200 тис. доларів США, а відповідач в свою чергу зобов'язалась повернути наданий їй кредит у повному обсязі не пізніше

26 червня 2014 року згідно з графіком погашення кредиту з виплатою процентів за користування кредитом протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, у розмірі 13,2 % річних, з подальшою зміною процентної ставки.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між банком та

ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26 червня 2007 року № 123777, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

06 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову

угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились про зміну схеми погашення кредиту.

За змістом пункту 2.1 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що позичальник з дати підписання цієї додаткової угоди зобов'язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу. Розмір ануїтетного платежу складає 2 380 доларів США. Днем плати такого платежу є 25 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж. Розмір останнього ануїтетного платежу може відрізнятися від розміру ануїтетного платежу, встановленого цим пунктом договору, і буде складатися із суми фактичної заборгованості за кредитом, що залишилася після сплати позичальником всіх попередніх ануїтетних платежів.

У пункті 3.1 додаткової угоди № 1 сторони погодили зміну кінцевого терміну повернення отриманого кредиту за договором, при цьому позичальник зобов'язалася повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше

26 червня 2019 року, якщо тільки не буде встановлено інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 за спірним кредитним договором станом на 22 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 233
801,55 доларів США, що на момент проведення розрахунку було еквівалентно 1 868
775,76 грн, та складалась із: заборгованості за тілом кредиту - 155 449,56
доларів США (еквівалентно 1 242 508,33 грн), заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 66 739,65 доларів США (еквівалентно 533 450,02
грн), пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі

3 931,50 доларів США (еквівалентно 31 424,47 грн) та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 7 680,84 доларів США (еквівалентно 61
392,94 грн).

Останній платіж було здійснено позичальником 25 серпня 2009 року, після чого ОСОБА_1 припинила здійснювати сплату визначених кредитним договором щомісячних платежів в рахунок погашення боргу за кредитом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору від 26 червня

2007 року банк змінив строк виконання оcновного зобов'язання

на 07 листопада 2012 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

У відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Подібні за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята

статті 261 ЦК України).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що позичальник за кредитним договором від 26 червня

2007 року неналежним чином виконувала умови спірного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що банк пред'явив до позичальника позов з вимогами про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та враховано припинення права банку на нарахування процентів післяпред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, а також внаслідки спливу позовної давності до заборгованості, яка виникла раніше ніж за три роки до звернення позивача до суду з цим позовом (07 листопада 2009 року).

Судом апеляційної інстанції було перевірено надані банком розрахунки заборгованості та оцінено їх в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами. Розрахунок заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами здійснено за два періоди, до та після укладення додаткової угоди № 1 від 06 лютого 2009 року, у відповідності до якої сторонами змінено схему погашення кредиту та сплату відсотків. Відповідачі не надали належних та допустимих доказів на спростування наданих банком розрахунків сум заборгованості.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк не довів видачу позичальнику суми кредиту у розмірі, передбаченому договором, оскільки позичальник не заперечувала отримання кредиту, виконувала до 2009 року зобов'язання за кредитним договором.

Необґрунтованими слід визнати доводи касаційної скарги щодо недотримання банком порядку досудового врегулювання спору, передбаченого частиною 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом), оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання, а позичальник, яка не оскаржувала в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про дострокове стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, зокрема щодо правильності встановлення обставин у справі, не спростувала зазначену обставину. Колегією суддів враховано, що справа перебуває на розгляді в суді з листопада 2012 року, а передбачений договором про надання споживчого кредитування від 26 червня 2007 року строк повернення кредиту - 26 червня 2019 року на момент подання касаційної скарги настав.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених увказаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Підстави для закриття касаційної провадження колегією суддів не встановлено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович