Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2019 року у справі №183/5157/16

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 183/5157/16

провадження № 61-22185св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська,

треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, Черкаська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 жовтня 2016 року у складі судді Майної Г. Є. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів:

Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі - КЕВ м. Дніпропетровська), треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, Черкаська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, про визнання незаконними рішення, визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинення дій.

Позов обґрунтований тим, що КЕВ м. Дніпропетровська, як органом приватизації в смт Черкаському Новомосковського району Дніпропетровської області, прийнято рішення від 09 вересня 2016 року № 3304 на заяву ОСОБА_1 від 11 серпня 2016 року № 2384, яким останньому відмовлено у передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , яку позивачі займають на підставі ордера від 25 серпня 1993 року № 645, оскільки військове містечко № 3 смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області відноситься до числа закритих.

Зазначені дії та рішення відповідача є неправомірними, такими, що не відповідають законодавству України, у зв`язку з чим, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачі просили суд визнати незаконним рішення КВЕ м. Дніпропетровська від 09 вересня 2016 року № 3304 про відмову у передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_2 , яку позивачі займають на підставі ордера від 25 серпня 1993 року № 645 за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за ними право на приватизацію вказаної квартири; зобов`язати КЕВ м. Дніпропетровська вжити всіх належних та достатніх заходів щодо передачі у їм власність, шляхом приватизації квартири згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та процедури, передбаченої Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Рішенням Новомосковського міскрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним рішення КЕВ м. Дніпропетровська від 09 вересня 2016 року № 3304 про відмову ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право на приватизацію зазначеної квартири. Зобов`язано КЕВ м. Дніпропетровська, як орган приватизації, вжити всіх належних та достатніх заходів щодо передачі у власність квартири, яка використовується ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на умовах найму на території військового містечка за адресою: АДРЕСА_4 , згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджено наказом Міністра з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу КЕВ м. Дніпропетровська відхилено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанцій, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що смт Черкаське має статус відкритого військового містечка, а тому позивачі як наймачі спірної квартири, яку вони отримали на підставі ордера від 25 серпня 1993 року № 645,мають право на приватизацію житла, як такі, що раніше це право не використали.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2017 року КЕВ м. Дніпропетровська подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що житловий фонд смт Черкаський є військовим майном, рішення про відчуження якого приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України. Таке рішення про відчуження майна відсутнє. Смт Черкаське є закритим військовим містечком, тому житловий фонд не підлягає приватизації. КЕВ м. Дніпропетровська є неналежним відповідачем у справі.

У серпні 2017 року від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу КЕВ м. Дніпропетровська, у яких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга КЕВ м. Дніпропетровська не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з ордером від 25 серпня 1993 року № 645, виданого Міністерством оборони України, ОСОБА_1 та членам його родини: дружині ОСОБА_2 , синам - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , надане право на вселення у трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до довідки № 557, виданої 15 липня 2016 року Будинкоуправлінням № 2 Гвардійської Квартирно-експлуатаційної частини району про склад сім`ї, у вказаній квартирі постійно мешкають і мають право на приватизацію: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Зазначене житлове приміщення належить до житлового фонду Міністерства оборони України, перебуває у повному оперативному управлінні КЕВ м. Дніпропетровська.

11 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Дніпропетровська із заявою про передачу йому та членам його сім`ї квартири у приватну власність у відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

КЕВ м. Дніпропетровська, як органом приватизації, прийнято рішення від 09 вересня 2016 року № 3304, яким ОСОБА_1 відмовлено у передачі у приватну власність зазначеної квартири, у зв`язку з тим, що військове містечко смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області віднесене до числа «закритих» та не підлягає приватизації.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами третьою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 03 січня 1993 року № 1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які проживають у будинках Міністерства оборони України» передбачено, що обов`язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України, покладені на квартирно-експлуатаційні частини районів, на обліку яких перебувають квартири (будинки).

Право особи на передачу у приватну власність житла органами приватизації може бути обмежено тільки на підставах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1282, передача житлового фонду, інших об`єктів соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів, проводиться за рішенням Міністерства оборони України.

Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 21 квітня 2011 року № 215, та наказом Міністра оборони України від 03 липня 2013 року № 448 визначення «закрите військове містечко» та коло осіб, які мають право затверджувати перелік закритих військових містечок, виключено.

До прийняття вказаних наказів 03 вересня 2010 року Начальником Генерального штабу - Головнокомандуючим Збройних Сил України затверджено останній чинний (базувався на наказі Міністра оборони СРСР від 22 лютого 1977 року № 75) «Перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд». Селища міського типу Гвардійське та Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області не були включені до цього переліку.

Наказом Міністра оборони України від 15 вересня 2011 року № 569 «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» визначено перелік майна, що безоплатно передається у комунальну власність територіальної громади смт Черкаське та смт Гвардійське, до якого включено й житловий фонд.

Протягом 2011-2012 років рішеннями Черкаської і Гвардійської селищної ради згідно з наказом Міністра оборони України від 15 вересня 2011 року № 569 були прийняті до комунальної власності низка об`єктів військового майна.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення № 396 встановлюють порядок передачі квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Частинами першою та четвертою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахував наведені норми законодавства, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про те, що рішення КЕВ м. Дніпропетровська про відмову ОСОБА_1 у приватизації спірної квартири прийняте без врахування норм чинного законодавства та порушує права позивачів на отримання житла у власність, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення про зобов`язання КЕВ м. Дніпропетровська як органу приватизації вжити заходів щодо приватизації квартири, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що такий обов`язок органу приватизації передбачений у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду». Тому, якщо зазначений орган зволікає з винесенням відповідного рішення, він має бути зобов`язаний розглянути заяву про передачу житла у приватну власність та вжити визначених законодавством заходів щодо його приватизації.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик