Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №760/24447/20
Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №760/24447/20

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 760/24447/20

провадження № 61-2503св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року у складі судді Калініченко О. Б.

та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністрества оборони України про стягнення коштів (3 % річних та інфляційних втрат за невиплату одноразової грошової допомоги).

Позовну заяву мотивувала тим, що її чоловік, ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України протягом 2014-2017 років. Під час проходження військової служби він брав безпосередню участь

у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

11 червня 2016 року в зоні антитерористичної операції ОСОБА_2 отримав поранення, внаслідок якого захворів на тяжку хворобу - цереброваскулярна хвороба з артеріальною гіпертонією.

У зв`язку із неможливістю надалі проходити військову службу, 11 серпня

2017 року його було звільнено з військової служби за станом здоров`я. Після звільнення хвороба й надалі прогресувала та призвела до набряку головного мозку, інфаркту мозку, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 вона, як дружина померлого, звернулась із заявою

до Чернігівського обласного територіального центру комплектування

та соціальної підтримки, в якій просила вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги. Проте у задоволенні заяви було відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржила його в судовому порядку.

06 квітня 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом її позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.

Лише 22 червня 2020 року відповідно до зазначеного рішення суду кошти

в сумі 1 576 500,00 грн були зараховані на картковий рахунок.

Своїм рішенням про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України порушило її право на гарантовану державою виплату, що завдало їй матеріальних збитків. Вважає, що за час прострочення відповідачем передбаченої законом виплати підлягають нарахуванню передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути

з Міністерства оборони України інфляційні втрати у розмірі 40 989,00 грн

та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 36 670,00 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 40 989,00 грн та 3 % річних у розмірі 36 670,00 грн,

а також судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що незаконність рішення Міністерства оборони України про відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року, яка набрала законної сили. На правовідносини сторін, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги, поширюються вимоги статті 625 ЦК України.

Грошове зобов`язання перед позивачем у відповідача виникло з моменту прийняття комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішення про відмову у призначенні такої одноразової грошової допомоги дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3

Таким чином, період прострочення виплати одноразової грошової допомоги становить з моменту ухвалення вказаного рішення (13 вересня 2019 року) до дня виплати такої одноразової грошової допомоги (22 червня 2020 року), сума якої складає 1 576 500,00 грн.

Відповідно до розрахунку розмір інфляційних втрат з вересня 2019 року до червня 2020 року становить 102,6 %, відповідно інфляційне збільшення суми боргу за цей період складає 40 989,00 грн (1 576 500 х 102,6 % - 1 576 500),

3 % річних від простроченої суми складає 36 670,00 грн (1 576 500 х 3 % х 282 (кількість днів прострочення) : 365).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновків про стягнення зазначених сум на підставі частини другої статті 625 ЦК України

з Міністерства оборони України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

17 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, у постановах Верховного Суду

від 08 лютого 2018 року у справі № 826/26790/15, від 12 листопада 2018 року

у справі № 826/22868/15, від 23 травня 2018 року у справі № 742/1876/15,

від 11 березня 2021 року у справі № 939/726/20.

В обґрунтування касаційної скарги заявник послався на те, що цей спір розглянуто і вирішено судами з порушенням правил юрисдикції, оскільки пред`явлені у цій справі вимоги підлягають розгляду судом за правилами адміністративного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу позивач до Верховного Суду не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період 2014-2017 років ОСОБА_2 брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету

та територіальної цілісності України.

11 серпня 2017 року він був звільнений з військової служби у відставку

за станом здоров`я.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, захворювання, що призвело

до смерті чоловіка позивача, пов`язане із захистом Батьківщини.

Позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , звернулася

до Чернігівського обласного територіального центру комплектування

та соціальної підтримки із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї потерпілого.

Згідно з витягом з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України

з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13 вересня 2019 року № 118 комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час смерті померлий не був військовослужбовцем.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня

2020 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1

до Міністерства оборони України та визнано протиправним і скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних

із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги

та компенсаційних сум, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що викладено у пункті 6 протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13 вересня

2019 року № 118.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу, у зв`язку із смертю чоловіка позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.

22 червня 2020 року кошти в сумі 1 576 500,00 грн зараховані на картковий рахунок позивача.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується

за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають

з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень,

і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій

на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення

з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміна «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової

чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані

на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків

у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня

2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18) (пункт 5.7),

від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження

№ 11-377апп18) (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі

№ 823/218/17 (провадження № 11-680апп18) (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)

(пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі

№ 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19) (пункти 18, 19), від 18 грудня

2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19)

(пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19) (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі

№ 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19) (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)

(пункти 19-21)).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового

чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення,

як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Предметом спору у цій справі є стягнення з Міністерства оборони України інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період невиплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, що передбачено статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У пунктах 7.71-7.73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено, що «Фонд як суб`єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами,

є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій. Велика Палата звертає увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому, такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на характер правовідносин,

що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, потрібно виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України

№ 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі

№ 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум,

з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункти 7.53, 7.55 постанові Великої Палати Верховного Суд від 09 лютого

2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

У справі, яка переглядається, позивач пред`явила вимоги про стягнення 3 % процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно

до статті 625 ЦК України, у зв`язку з неналежним виконанням

Міністерством оборони України свого обов`язку щодо виплати їй одноразової грошової допомоги, розмір якої безпосередньо визначено законодавством України.

Оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців

та членів їх сімей», який підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, то спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, що відповідає наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи, що основний спір між ОСОБА_1

та Міністерством оборони України є публічно-правовим, пов`язаний

із соціальним захистом військовослужбовця та члена його сім`ї, то позовні вимоги про стягнення грошових коштів, відповідно до статті 625 ЦК України, підлягають розгляду у порядку того ж виду судочинства, в якому розглядався й основний спір.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 14 квітня

2021 року у справі № 757/69361/17 (провадження № 61-15891св20),

від 16 квітня 2021 року у справі № 759/18941/18 (провадження

№ 61-10194св20), від 18 травня 2022 року у справі № 490/1021/19 (провадження № 61-6841св21), прийнятих у подібних правовідносинах.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини є публічно-правовими, а отже, розгляд справи має здійснюватися у порядку адміністративного судочинства іншим компетентним судом, що є підставою для закриття провадження у справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу

існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм,

які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012).

Враховуючи, що спір у справі, яка переглядається, розглянутий судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства, коли такий спір підвідомчий адміністративному судові, правильним є висновок, що суд першої інстанції не мав компетенційної складової для розгляду цієї справи, оскільки спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведені порушення норм процесуального права є безумовною

та обов`язковою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі та роз`ясненням позивачеві права звернутися до суду

із заявою про направлення справи для розгляду судом, встановленим законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,

є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, то відповідно

до частини першої статті 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачеві

його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони Українизадовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення коштів (3 % річних та інфляційних втрат за невиплату одноразової грошової допомоги) закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець