Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.02.2018 року у справі №760/3300/17

Постанова

Іменем України

19 березня 2018 року

м. Київ

справа № 760/3300/17

провадження № 61-9673св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Пікуль А. А., Борисової О. В., від 21 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори, в якому просила визнати незаконною відмову державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори від 06 лютого 2017 року у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 із зобов'язанням видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами під літерою «А», сарай літера «Г», погреб літера «Д», вбиральня літера «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4 за адресою: м. Київ, мікрорайон Жуляни.

Позов мотивовано тим, що на підставі заповіту вона є єдиною спадкоємицею після смерті батька - ОСОБА_7, якому належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що встановлено на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, яке набрало в цій частині законної сили. Указаними рішеннями також встановлено, що право власності на домоволодіння власником не зареєстровано, оскільки Інструкцією про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР не передбачалась реєстрація домоволодінь, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам, але до них адміністративно не приєднані. Оскільки на момент завершення будівництва будинку село Жуляни адміністративно не було приєднане до міста Києва, право власності на нього не підлягало державній реєстрації.

Вважає постанову Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 лютого 2017 року з посиланням на положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, неправомірною, оскільки положенням передбачено видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у той час як вона є спадкоємицею за заповітом.

Помилковим вважає твердження нотаріуса, що для видачі свідоцтва про право на спадщину необхідно рішення про визнання за ОСОБА_7 права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, оскільки чинним цивільним законодавством не передбачено можливість визнання права власності на майно за померлою особою.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконною відмову Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 від 06 лютого 2017 року за вихідним № 476/02-31. Зобов'язано Дев'яту Київську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зокрема житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральна літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4 після смерті ОСОБА_7

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії винесена з порушенням норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 вказував, що питання про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом стосується прав та інтересів ОСОБА_5, яку не залучено до участі у справі, оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_9 (який за життя разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в рівних частках фактично прийняв спадщину свої матері ОСОБА_10) має право на обов'язкову частку у спадщині разом з своїми дітьми. Оскільки 1/6 частина спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом належала ОСОБА_9, вважає, що померлий ОСОБА_7 неправомірно заповів все майно на користь позивача.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 закрито на підставі статті 362 ЦПК України.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_7, у той час як ОСОБА_5 не відноситься до кола спадкоємців і не має права на частку в спадковому майні, а тому з урахуванням обставин, встановлених рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_5

У лютому 2018 року представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року і передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний судом не враховано право ОСОБА_5 на обов'язкову частку у спадковому майні (будинок АДРЕСА_1) після смерті її чоловіка ОСОБА_9 незалежно від наявності заповіту ОСОБА_7

У березні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що висновок апеляційного суду ґрунтується на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд встановив, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно заповіту від 17 лютого 1994 року заповів належний йому будинок з прилеглими надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, своїй доньці - ОСОБА_4

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року було встановлено, що ОСОБА_7, на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, належала ціла частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вимощення доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, яка складається з: Ѕ його частки у спільній сумісній власності та Ѕ частки, що перейшла до нього після смерті дружини - ОСОБА_10

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року у вищезазначеній частині залишено без змін.

Також, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зокрема: житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощення доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, в силу закону входять до складу спадщини за померлим ОСОБА_7, оскільки належав йому на момент смерті.

Указаним рішенням встановлено, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 є донька - ОСОБА_4, згідно його заповіту від 17 лютого 1994 року.

Предметом спору у даній справі є оскарження відмови Дев'ятої київської державної нотаріальної контори видати єдиному спадкоємцю за померлим ОСОБА_7 - ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме: житловий будиночок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4.

Зазначена відмова Дев'ятої київської державної нотаріальної контори обґрунтована не наявністю спору щодо спадкового майна та невизначеністю кола спадкоємців, а відсутністю правовстановлюючих документів на майно, яке успадкувала ОСОБА_4

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За таких обставин, ураховуючи, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за померлим ОСОБА_7 згідно заповіту, у той час як ОСОБА_5 (особа, яка подала апеляційну скаргу) не відноситься до кола спадкоємців і не має права на частку у спадковому майні, що підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, яке набрало законної сили, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_5 не було вирішено.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Стаття 362 ЦПК України визначає, що у разі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, про що постановляє ухвалу.

Так, апеляційний суд установивши, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права та інтереси ОСОБА_5, оскільки вона не має права на спадкування частини вищезазначеного домоволодіння, дійшов правильного висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 підлягає закриттю.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, та зводяться до незгоди заявника з їх оцінкою.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило