Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №673/1257/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 673/1257/23

провадження № 61-2121св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деражнянського районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2023 року у складі судді Дворніна О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_2 станом на дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивувала тим, що ОСОБА_1 , починаючи з 2006 року і до 09 грудня 2022 року перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом в будинку ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю як чоловік та жінка.

Протягом кількох останніх років спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 . ОСОБА_1 фактично перебувала на утриманні свого чоловіка - ОСОБА_2 , в тому числі станом на дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період з 19 грудня 2018 року по 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 востаннє перебувала на обліку в Деражнянському центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю.

Починаючи з 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 офіційно ніде не працює і не має жодного офіційного заробітку. При цьому ОСОБА_2 офіційно працював в ФГ «Батьків Сад» (включно до 07 червня 2021 року) робітником. Ця робота була для нього офіційним місцем роботи згідно з відомостями, що зазначені в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

З початком повномасштабної збройної агресії росії проти України, ОСОБА_2 добровільно вступив на військову службу до лав ЗСУ для захисту батьківщини.

В подальшому, дохід чоловіка ОСОБА_2 , зокрема як військовослужбовця, був для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування протягом спільного проживання однією сім`єю, зокрема з ІНФОРМАЦІЯ_2 і до дня його смерті включно.

ОСОБА_1 ще не досягла пенсійного віку, а тому не має права на призначення та виплату пенсії за віком. Однак, вважає, що вона є особою, яка має право на призначення та отримання (оформлення) передбачених чинним законодавством пільг і виплат, зокрема пенсії по втраті годувальника, внаслідок загибелі ОСОБА_2 , як особа, яка є членом його сім`ї, а також особа, яка на день смерті загиблого перебувала на його утриманні.

Вважаючи дійсним факт спільного проживання однією сім`єю (як членів сім`ї) та факт перебування на утриманні свого цивільного чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 станом на дату його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , маючи право на призначення (оформлення) і виплату їй пенсії по втраті годувальника, просила суд встановити факт перебування її на утриманні ОСОБА_2 станом на дату його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Деражнянський районний суд Хмельницької області ухвалою від 14 листопада 2023 року, яку Хмельницький апеляційний суд постановою від 10 січня 2024 року залишив без змін, відмовив у відкритті провадження у цивільній справі.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що вказана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Деражнянського районного суду Хмельницької області.

11 березня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 12 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 лютого 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог, оскільки суд заявлену вимогу ОСОБА_1 , що пов`язана із призначенням їй пенсії по втраті годувальника, поєднав з іншим юридичним наслідком - щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн члену сім`ї загиблої особи, про яку заявником не було заявлено. Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що насправді жодного спору про право у питанні встановлення факту перебування на утриманні не було і немає.

Вказує, що суди дійшли помилкового висновку, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а розгляд цієї заяви віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Суди не врахували, що КАС України не передбачає подання в порядку адміністративного судочинства заяв про встановлення факту перебування на утриманні або інших заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суди першої та апеляційної інстанцій обмежили заявника ОСОБА_1 у праві на доступ до правосуддя.

Заявник не має можливості скористатися законними правами щодо отримання відповідних виплат, так як не є офіційною дружиною загиблого військовослужбовця (не перебувала з ним у шлюбі), а тому для встановлення факту перебування на утриманні загиблого чоловіка вона змушена звернутися до суду.

Суд помилково вирішив, що між заявником та заінтересованою особою виник спір, який пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати пенсії по втраті годувальника чи одноразової грошової допомоги члену сім`ї військовослужбовця, що загинув.

Доводи інших учасників справи

Заінтересована особа відзиву на касаційну скаргу не надіслала.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_2 у порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним. Зокрема пунктом 2 частини другої зазначеної статті передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 вказав, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, боротьба сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Тобто якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23,

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову.

Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Разом із тим, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції загального суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються загальними судами за правилами ЦПК України.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Подібний висновок щодо застосування норм права зазначений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 336/1098/24.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 389 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деражнянського районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк