Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №404/3906/15 Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №404/39...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 404/3906/15

провадження № 61-19666св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович Валентина Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда, у складі судді Іванової Н. Ю, від 06 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І., від 26 вересня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Свої вимогиОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 23 лютого 1990 року було укладено шлюб між нею та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 23 лютого 1990 року, актовий запис № 156. В період шлюбу ними було побудовано житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок було побудовано замість іншого житлового будинку, який належав ОСОБА_3 до шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 1988 року № 3126.

Той факт, що вищевказаний новий житловий будинок було побудовано у період перебування в шлюбі підтверджується тією обставиною, що будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за вказаною адресою було отримано відповідачем тільки в жовтні 1998 року. Будівельний паспорт зберігається в матеріалах інвентарної справи в архіві ОКП «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації».

Новий житловий будинок було побудовано у період перебування у шлюбі, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.

Позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 відчужив будинок іншій особі шляхом укладення договору купівлі-продаж, але вона своєї згоди на укладання цього договору не давала, а тому вважає, що він не мав права без її згоди відчужувати будинок і договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити, визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 09 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 11 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. Визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу покупець ОСОБА_2 не знала і не могла знати про те, що нерухоме майно, яке є предметом цих договорів, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і що остання не давала йому згоди на укладення цих договорів, а тому правових підстав, передбачених частиною першою статті 74 та частиною другою статті 65 СК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення спірних договорів купівлі-продажу відповідач не знала і не могла знати про те, що нерухоме майно, яке є предметом спірних договорів належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і про те, що позивач не давала йому згоди на укладення таких договорів, а тому відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що рішення суду ухвалене з порушенням норм права, а відтак це рішення є законним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними оспорених договорів купівлі-продажу будинку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, не застосовано норми, які підлягали застосуванню, зокрема положення статті 65 СК України, статей 215 369 ЦК України. Суди неправильно виходили із того, що покупець спірного будинку є добросовісним набувачем майна, а визнання договорів купівлі-продажу будинку недійсними можливо лише за умови встановлення його недобросовісності. Заявник вказує, що її місце проживання зареєстроване у спірному будинку, а тому покупець не могла не знати про наявність її прав на житловий будинок.

Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу призначено до судового розгляду колегію у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Доводи особи, яка подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу при ОСОБА_2 вказує, що при вирішенні спору судами правильно застосовано норми матеріального права, встановлено обставини справи, яким надано належну оцінку, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Позивач не довела, що вона не знала і не могла знати про вчинений ОСОБА_3 правочин, а відповідач була обізнана про наявність шлюбу і діяла недобросовісно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 23 лютого 1990 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 156.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 лютого 2015 року ОСОБА_3 був власником житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 квітня 2015 року ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 придатну для використання за призначенням 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І., зареєстровано в реєстрі за № 323.

Пунктом 1.2 вищевказаного договору передбачено, що житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області Нікітенко О. В. 27 лютого 2015 року за індексним номером 34302703.

За даними довідки, виданої квартальним комітетом № 21 Кіровського району м. Кіровограда 01 квітня 2015 року № 129, у житловому будинку, частка якого відчужується за цим договором, зареєстровано місце проживання однієї особи: ОСОБА_1 , 1948 року народження, яку продавець зобов`язується зняти з реєстрації місця проживання у вищезазначеному житловому будинку до 01 травня 2015 року (підпункт 2.1 договору).

Відповідно до підпункту 2.7 договору продавець довів до відома покупця, а покупець взяв до уваги той факт, що відчужене нерухоме майно не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, оскільки на час його набуття (як і на день підписання цього правочину) продавець не одружений і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану частку житлового будинку, у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, немає.

На підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2015 року ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2 придатну для використання за призначенням 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І., зареєстровано в реєстрі за № 330.

У відповідності до підпункту 1.2 вищевказаного договору житловий будинок, частка якого відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області Нікітенко О. В. 27 лютого 2015 року за індексним номером: 34302703.

Відповідно до пункту 2.1 договору за даними довідки, виданої квартальним комітетом № 21 Кіровського району м. Кіровограда 01 квітня 2015 року № 129, у житловому будинку, частка якого відчужується за цим договором, зареєстровано місце проживання однієї особи: ОСОБА_1 , 1948 року народження, яку продавець зобов`язується зняти з реєстрації місця проживання у вищезазначеному житловому будинку до 01 травня 2015 року.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що продавець довів до відома покупця, а покупець взяв до уваги той факт, що відчужене нерухоме майно не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, оскільки на час його набуття (як і на день підписання цього правочину) продавець не одружений і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану частку житлового будинку, в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, немає.

ОСОБА_3 подавав заяву приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І., в якій вказав, що неодружений і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану частку житлового будинку, у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, відсутні.

Згідно довідки голови квартального комітету № 21 від 01 квітня 2015 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 , 1948 року народження.

Відповідно до земельно-кадастрових даних управління Держземагентнства у Кіровоградській області право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 грудня 2012 року не зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 28 вересня 2015 року Міським відділом по державній реєстрації смертей реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, актовий запис № 2525.

Після смерті ОСОБА_3 за заявою про прийняття спадщини № 71 від 12 листопада 2015 року від ОСОБА_1 , що зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , була відкрита спадкова справа за № 30/2015, зареєстрована у спадковому реєстрі 12 листопада 2015 року за № 58199084. Інші заяви про прийняття або про відмову від спадщини не надходили. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Суди встановили, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 лютого 2015 року ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , тобто право власності набуто у період перебування із позивачем у шлюбі.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, суди дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенніпозовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 09 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. за № 323, тадоговору купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 11 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. за № 330. Вказані договори укладені без належним чином оформленої згоди ОСОБА_1 , яка є співвласником вказаного будинку, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними, як таких, що укладені з порушенням частин першої, другої статті 369 ЦК України, частини третьої статті 65 СК України. При цьому колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, при укладенні договорів не могла не володіти інформацію про наявність майнових прав ОСОБА_1 на спірний будинок, оскільки їй було точно відомо про реєстрацію місця проживання останньої у вказаному будинку.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в оскарженій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову і визнання недійсними оспорених позивачем правочинів.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасувати в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , від 09 квітня 2015 року та від 11 квітня 2015 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович Валентина Іванівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , від 09 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович Валентиною Іванівною за № 323.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , від 11 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович Валентиною Іванівною за № 330.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1 948 (одна тисяча дев`ятсот сорок вісім) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст