Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №758/9598/18

Постанова

Іменем України

13 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 758/9598/18

провадження № 61-19690св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, на рішення Подільського районного суду міста Києва, у складі судді Гребенюка В. В., від 05 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Сержанюка А. С., від 30 вересня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона починаючи з 1985 року і по час звернення до суду проживає та зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 оку помер батько сторін, після смерті якого лишилось спірне майно, свідоцтвом про право на спадщину та державними актами приватної власності на землю підтверджується право власності сторін по 1/2 частині вказаного спірного майна. Проте, позивач, на думку останньої, будучи зареєстрованою разом зі своїми дітьми у вказаному будинку, має право на повне володіння та розпорядження всім спірним майном, у зв'язку з тим, що нею несуться всі витрати по утриманню майна, крім того, відновлення будинку після пожеж у 1994 та 1998 роках в будинку проводила саме вона, в той час, як відповідач жодних витрат по його утриманню та відновленню не несла. За таких обставин, позивач вважає, що має право на набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та господарських будівель і земельну ділянку під ним за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки обставини справи свідчать та стороною позивача не заперечується про те, що остання була обізнана стосовно того, що власником 1/2 частини будинку є відповідач, а відтак, відсутні правові підстави вважати володіння позивачем часткою відповідача у праві власності на нерухомість добросовісним. Разом із цим, в ході судового розгляду позивачем не було доведено того, що відбулось добросовісне заволодінням чужим майном або безхазяйною річчю, оскільки доказів того, що спірне майно є чужим майном, або належить будь-якій іншій особі, яка позивачу невідома, не надано. Як і не надано доказів про належність позивачу на праві приватної власності земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, успадкований від батька сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, правильно застосовано положення статті 344 ЦК України. Позивач не довела підстав, визначених вказаною статтею, для задоволення її позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 344 ЦК України. З огляду на фактичні обставини справи та відсутність будь-якої участі відповідача в утриманні свого майна, понесені позивачем витрати сил, часу та грошових коштів на відновлення зазначеного об'єкту нерухомого майна після пожеж, оплату комунальних послуг, відповідач є такою, що відмовилася від свого права власності, а тому позивач є добросовісним набувачем та у суду були усі наявні підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю. Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційним судом не надано належної оцінки доводам та аргументам апеляційної скарги позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.

Судами правильно встановлено обставини справи та застосовано до правовідносин сторін спору норми матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями належить позивачу та відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04 листопада 1995 року Четвертою Київською державною нотаріальною конторою, за номером № 5-4809 (спадкова справа № 321) (а. с. 6).

Підтвердження реєстрації права власності на свою частку на житловий будинок надано тільки відповідачем, про що свідчить реєстраційне посвідчення № 028262 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, занесене до реєстрової книги № 223-52 за реєстровим № 37529 від 03 лютого 2009 року (а. с. 84).

На підтвердження права власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, стороною позивача надано копію державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-КВ № 150676 (акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 85-2-00289), виданого у грудні 1999 року Київською міською радою, згідно якого позивач є власником зазначеної земельної ділянки (а. с. 12,13).

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частини 1 статті 344 ЦК України. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1, яка з 1985 року проживає у спірному будинку, який залишився у спадок сторонам спору по 1/2 частині після смерті їхнього батька, не довела наявності підстав для набуття права власності на спірну частину нерухомого майна за давністю володіння.

Тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання житлового будинку АДРЕСА_1 не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що частина спірного будинку не має власника, вибула із володіння такого власника, яким фактично є відповідач, або ж вона є безхазяйною.

Таким чином, судами правильно встановлено, що позивач не є добросовісним набувачем спірної частини будинку, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, а відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на частку співвласника у ньому за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно здійснено тлумачення положень статті 344 ЦК України та дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович