Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №369/14361/17

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 369/14361/17

провадження № 61-11224св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне майно подружжя.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнень та зміни предмета позову, просила визнати житловий будинок загальною площею 295,1 кв. м, житловою площею 147,2 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, спільним майном подружжя та поділити зазначений будинок, визнавши за кожним з них право власності на 1/2 його частину.

В обґрунтування позову зазначала, що з 03 березня 2012 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

10 вересня 2012 року вони придбали земельні ділянки які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, право власності на які було оформлено на відповідача. Одразу після придбання земельних ділянок та їх очищення від будівельного сміття вони за спільні кошти розпочали будівництво на цих земельних ділянках будинку.

23 грудня 2014 року шлюб між ними було розірвано.

На час розірвання шлюбу будинок був фактично добудований, у ньому не було виконано внутрішні оздоблювальні роботи, не проведено комунікації та не введено його в експлуатацію. Проектно-кошторисна документація для будівництва будинку не замовлялася. Вартість будівельних матеріалів, використаних на будівництво будинку та на обладнання позивач не пам'ятає, а квитанції на придбання будівельних матеріалів зберігаються у відповідача.

Проведення оцінки майна є неможливим, оскільки відповідач на територію домоволодіння нікого не допускає.

Після розірвання шлюбу вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, серед іншого, просила: визнати за нею право власності на 1/2 частини земельних ділянок площами 0,1800 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві будинку. В подальшому нею було подано заяву про залишення без розгляду її позовної вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів при будівництві будинку, яку ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року задоволено. Відповідач, в свою чергу, подав зустрічний позов, у якому просив визнати земельні ділянки та недобудований будинок його особистою власністю.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2015 року у задоволенні її позову відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. За ОСОБА_2 визнано право власності на земельні ділянки. У задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на незакінчений будівництвом будинок відмовлено.

Рішенням Апеляційного суд Київської області від 01 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у позові щодо визнання за нею права на 1/2 частину земельних ділянок та в цій частині її вимоги задоволено. В частині відмови ОСОБА_2 у визнанні за ним права власності на незакінчений будівництвом будинок рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У квітні 2018 року позивачу стало відомо, що відповідач на підставі декларації про готовність об'єкта до введення в експлуатацію, виданої 05 квітня 2016 року Департаментом ДАБІ в Київській області, рішення про присвоєння адреси від 25 травня 2016 року, винесеного виконавчим комітетом Білогородської сільської ради, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень від 30 червня 2016 року Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області", оформив право власності на спірний будинок.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що спірний будинок не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, оскільки набутий у власність відповідачем після розірвання шлюбу між сторонами.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відмови у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій посилались, зокрема, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року у справі про поділ майна подружжя між цими ж сторонами, якими встановлено відсутність спірного будинку на час розгляду справи на земельних ділянках, придбаних у шлюбі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 369/14361/17, витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга містить посилання на неналежне повідомлення апеляційним судом представника позивача про дату та час розгляду справи, чим його, як учасника процесу, було позбавлено права на справедливий суд.

Заявник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, оскільки самим відповідачем не спростовується та обставина, що будівництво спірного будинку було розпочато сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі; ним не надано доказів того, що цей будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Доводом касаційної скарги є також неврахування судами попередніх інстанцій тієї обставини, що спірний будинок збудовано на земельних ділянках, які є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, а тому відповідач не міг ввести його в експлуатацію без згоди позивача, як співвласника земельної ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відзив на касаційну скаргу також містить посилання на відсутність належним чином підтверджених повноважень у ОСОБА_4 бути представником позивача, та, серед іншого, від її імені подавати касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 03 березня 2012 року по 23 грудня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, після розірвання якого спір між ними щодо поділу майна вже був предметом судового розгляду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за нею право власності на 1/2 частину автомобіля ГАЗ 5312, номерний знак НОМЕР_1. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано особистим приватним майном ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1800 га кожна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, кадастрові номери відповідно 3222480401:01:004:0087 та 3222480401:01:004:0088. У задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на будівельні матеріали, які увійшли в будівництво недобудованого житлового будинку на земельній ділянці, що знаходиться по АДРЕСА_1 відмовлено. Ухвалою суду від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів за її заявою залишено без розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2015 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання земельних ділянок його особистою приватною власністю скасовано, визнано вищезазначені земельні ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цих земельних ділянок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі рішення про присвоєння адреси серія та номер № 52/6 від 25 травня 2016 року, виданого виконавчим комітетом Білогородської сільської ради, декларації про готовність об'єкта до введення в експлуатацію, серія та номер КС 142160960263, виданої 05 квітня 2016 року Департаментом ДАБІ в Київській області, державним реєстратором Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" 23 червня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись в суд із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що сторони одразу після придбання ними земельних ділянок розпочали будівництво спірного будинку, придбаваючи будівельні матеріали за спільні кошти, що дає їй право на Ѕ частину цього будинку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція наведеної статті СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі у судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її оспорює.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності належних та допустимих доказів в обґрунтування посилань позивача, що спірний будинок було побудовано сторонами під час шлюбу, а також тієї обставини, що право власності на цей будинок було зареєстровано за відповідачем після розірвання шлюбу.

При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на встановлений у судовому рішенні під час розгляду іншої справи між цими самими сторонами факт відсутності спірного будинку на час розгляду справи (2015-2016 роки).

Колегія суддів не погоджується із наведеним вище висновком з огляду на наступне.

Зазначаючи про преюдиційне значення обставини відсутності будинку на час розгляду судами іншої цивільної справи, апеляційний суд вказував на наявний у цих судових рішеннях висновок щодо ненадання сторонами будь-яких доказів наявності незавершеного будівництвом будинку чи проведення будь-яких будівельних робіт або придбання будівельних матеріалів.

Варто зазначити, що вказівка на недоведеність зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 стосовно визнання за ним права власності на будівельні матеріали не свідчить про фактичну відсутність незакінченого будівництвом будинку, а тому такий висновок апеляційного суду у справі, що розглядається, є необґрунтованим.

Крім цього, посилаючись на вищенаведені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, місцевий суд не врахував, що мотивування зустрічного позову ОСОБА_2 у справі № 369/4660/15-ц містить посилання на використання його особистих коштів на придбання земельних ділянок, а також будівельних матеріалів, використаних для будівництва на них спірного будинку.

Таким чином, розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій не дослідили зазначений зустрічний позов ОСОБА_2 у справі № 369/4660/15-ц на предмет наявності у його змісті будь-яких вказівок із відповідним мотивуванням на ту обставину, що будівництво ним здійснювалось вже після припинення між сторонами шлюбних відносин.

Крім цього, як зазначалось вище, виходячи з того, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя покладається на того з подружжя, який її оспорює, судами попередніх інстанцій не встановлено чи доведено відповідачем допустимими доказами факт належності спірного майна до його особистої приватної власності.

Так, вказуючи, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що спірний будинок було збудовано до розірвання шлюбу між сторонами, місцевий суд, в порушення приписів цивільного процесуального законодавства, не сприяв здійсненню позивачем її прав та не роз'яснив їй що допустимим доказом в обґрунтування заявленого позову є висновок судової будівельно-технічної експертизи, надання якого потребує наявність спеціальних знань з метою встановлення ступеня будівельної готовності спірного об'єкта нерухомого майна на момент припинення між сторонами шлюбних відносин, а також його вартості.

Суди не встановили, коли було розпочато будівництво спірного житлового будинку.

Якщо таке будівництво було розпочато під час шлюбу, то для правильного вирішення спору необхідно встановити, як зазначено вище, ступінь будівельної готовності спірного об'єкта нерухомого майна на момент припинення між сторонами шлюбних відносин, а також його вартість.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Разом із цим, доводи касаційної скарги щодо неповідомлення представника позивача апеляційним судом про дату та час судового засідання спростовуються наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (т. 2 а. с. 42,45), з яких вбачається, що як сама позивач, так і її представник отримали судові повістки-повідомлення, про що свідчать наявні у цих повідомленнях підписи, справжність яких ними не оспорювалась.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

До касаційної скарги ОСОБА_4 додав договір про надання правової допомоги та ордер, що є самостійними та окремими документами, які підтверджують повноваження адвоката. Тому посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на відсутність належним чином підтверджених повноважень ОСОБА_4 на звернення від імені позивача із касаційною скаргою колегією суддів не приймається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому, немає можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати. Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська