Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 662/1828/15-ц

провадження № 61-1629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Колісниченка А. Г., Вербицької Л. І., Капітан І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у жовтні 2015 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), у подальшому уточненим, про відшкодування матеріальної шкоди, просив стягнути з банку на його користь 19 307, 00 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його дружина ОСОБА_6, з якою він перебував у шлюбі з 21 березня 1959 року і до часу її смерті, разом були зареєстровані за однією адресою і вели спільне господарство. За життя його дружина передала працівнику ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» для відкриття рахунку вклад на суму 5 000, 00 грн, який привласнили працівники банку ОСОБА_7, ОСОБА_8, за що були визнані винними у вчиненні злочинів та притягнуті до кримінальної відповідальності. Під час ухвалення вироку суду відшкодування завданої шкоди не відбулося. Кошти, передані його дружиною працівникам банку, були спільним сумісним майном, а тому він має право на стягнення цих коштів на підставі норм сімейного законодавства.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про відшкодування йому шкоди як співвласнику майна подружжя, якою є викрадені працівниками банку грошові кошти. Як на підстави позову ОСОБА_3 посилався на правила статей 60, 61 СК України. Позивач не довів, що грошові кошти, передані його дружиною банку, були спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 лютого 2016 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 10 080, 00 грн в рахунок відшкодування шкоди та судовий збір у дохід держави у розмірі 534, 06 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що встановленими у вироку суду обставинами підтверджується факт заподіяння працівниками банку шкоди ОСОБА_6 під час виконання ними трудових обов'язків. На підставі вироку суду майнова шкода, заподіяна ОСОБА_6 злочинними діями працівників банку, відшкодована не була. Згідно зі статтею 61 СК України в редакції, чинній на час передачі ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 5 000, 00 грн працівникам банку, об'єктом права спільної сумісної власності були заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Висновок суду про необхідність доведення походження грошових коштів, внесених на банківський рахунок одним із подружжя, з посиланням на норми СК України в редакції змін від 22 грудня 2006 року є помилковим. Тому кошти, викрадені у ОСОБА_6 необхідно вважати спільним майном подружжя. Зважаючи на наведене, та враховуючи зміст статті 70 СК України позивач ОСОБА_3 має право на половину зазначених грошових коштів у розмірі 2 500, 00 грн, які повинні бути стягнуті з відповідача на підставі статті 1172 ЦК України, а його позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки належні позивачу грошові кошти не повернуті та, застосовуючи принцип відшкодування шкоди у повному обсязі, встановлений частиною першою статті 1166 ЦК України, належна до стягнення сума 2 500, 00 грн має бути проіндексована до часу вирішення спору по суті, тобто на час ухвалення рішення апеляційним судом. Отже, враховуючи індекси інфляції з лютого 2005 року до березня 2016 року, з відповідача підлягає стягненню 10 080, 00 грн.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило скасувати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 лютого 2016 року залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що позивач не довів, що грошові кошти, передані ОСОБА_6 банку, були спільною сумісною власністю подружжя. Апеляційний суд неправильно застосував правила статей 1166, 1172 ЦК України про нарахування індексу інфляції та стягнення інфляційних втрат з банку як роботодавця осіб, які вчинили злочин. Апеляційний суд не встановив обставин заподіяння ОСОБА_5 шкоди, такі обставини не були встановлені і під час розгляду кримінальної справи. Апеляційний суд не перевірив доводів банку про відсутність вини заявника у заподіянні шкоди ОСОБА_5; відсутність доказів щодо передачі ОСОБА_6 грошових коштів працівнику банку у робочий час; відсутність заявки на переказ грошових коштів банку. Також заявник зазначає, що законодавством не передбачено, що від сплати судового збору звільняються родичі осіб, яким завдано збитки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 03 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 21 березня 1959 року і до її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після смерті дружини ОСОБА_3 прийняв спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

За час шлюбу вони спільно заробили суму грошових коштів, які в 2005 році внесли в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як депозити. ОСОБА_3 вніс 23 000, 00 грн, а його дружина - 5 000, 00 грн.

16 лютого 2005 року працівниця банку ОСОБА_9 прийняла від ОСОБА_6 5 000, 00 грн, поставивши підпис про прийняття грошових коштів в ощадній книжці за рахунком № НОМЕР_1, відкритим нібито 12 травня 2005 року, ввірене їй чуже майно - грошові кошти на рахунок не внесла, рахунок фактично не відкрила, а умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_7 З метою приховування вчиненого розкрадання грошових коштів повторно підробила документи, зазначену ощадну книжку та договір, шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, завдавши у такий спосіб майнову шкоду ОСОБА_6 в сумі 5 000, 00 грн.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року із змінами, внесеними ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 засуджені за вчинення злочину за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 16 лютого 2005 року працівниця банку ОСОБА_9 прийняла від ОСОБА_6 5 000, 00 грн, поставивши підпис про прийняття грошових коштів в ощадній книжці за рахунком № НОМЕР_1, відкритим нібито 12 травня 2005 року, ввірене їй чуже майно - грошові кошти на рахунок не внесла, рахунок фактично не відкрила, а умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_7 З метою приховування вчиненого розкрадання грошових коштів повторно підробила документи, зазначену ощадну книжку та договір, шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, завдавши у такий спосіб майнову шкоду ОСОБА_6 в сумі 5 000, 00 грн.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15 (провадження № 14-332цс18), розглядаючи таку саму категорію справ, суд повинен взяти до уваги ту обставину, що майнову шкоду завдано позивачу внаслідок неправомірних дій посадової особи банку, спрямованих на заволодіння грошовими коштами. Посадова особа перебувала з банком у трудових відносинах, діяла в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконувала свої службові обов'язки, а саме: підписала від імені відповідача договір про банківський вклад, однак, прийнявши від позивача грошові кошти, не внесла їх у касу банку.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою-роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Зважаючи на наведене, висновки апеляційного суду про наявність підстав для відшкодування банком шкоди позивачу, завданої неправомірними діями працівника відповідача, є обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 61 СК України (в редакції Закону України від 26 грудня 2002 року № 407-IV) об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Зважаючи на наведене, висновок апеляційного суду, що банківський вклад є об'єктом спільної сумісної власності є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги в цій частині висновки апеляційного суду не спростовують.

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належали ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на праві власності, не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу є додатковою статтею цієї Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому, частиною третьою цієї статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 «Речі. Майно» ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).

У цій же главі ЦК України міститься стаття 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17.

З урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну ОСОБА_3, необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які ОСОБА_6 внесла як вклад за договором банківського вкладу, з моменту їх втрати і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_5 просив відшкодувати майнову шкоду відповідно до статті 1192 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи положення частини третьої статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України щодо реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, необхідно дійти висновку, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції.

Таким чином, завдані ОСОБА_3 збитки є його втратами, які за розміром є більшими, ніж сума банківського вкладу, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась. З огляду на викладене, у конкретній справі обсяг збитку ОСОБА_3 необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Зважаючи на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, статей 22, 1192 ЦК України у ОСОБА_3 є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку йому було завдано.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування частини другої статті 1192 ЦК України до спірних правовідносин.

З огляду на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, системного тлумачення положень статей 22, 190, 1192 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що вироком суду встановлено факт прийняття працівником банку ОСОБА_9 від ОСОБА_6 5 000, 00 грн для внесення на рахунок вкладника, про прийняття грошових коштів зроблена відмітка в ощадній книжці. Оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_9 винна у вчиненні розкрадання грошових коштів, переданих їй ОСОБА_6, шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню банком.

З аналогічних підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували внесення ОСОБА_6 грошових коштів на вкладний рахунок.

Посилання заявника на те, що суди не перевірили його доводів щодо відсутності вини працівника банку у заподіянні шкоди позивачу, доводів щодо відсутності документів, які б підтверджували внесення коштів на банківській рахунок відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України та інших підзаконних актів, доводів щодо відсутності доказів передачі коштів у робочий час, доводів про відсутність касира ОСОБА_9 під час передачі їй коштів саме в касі відділення, не заслуговують на увагу, так як ці доводи були предметом дослідження судом під час розгляду відповідного кримінального провадження.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд врахував, що судове рішення оскаржуються лише банком, позивач у касаційному порядку судове рішення не оскаржував, а тому суд касаційної інстанції здійснює перегляд в межах доводів касаційної скарги відповідача. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховним Судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваного судового рішення зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року, тому у зв'язку із залишенням його без змін необхідно поновити виконання оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик