Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №199/5609/17

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 199/5609/17

провадження № 61-12390св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк " (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року утворилась заборгованість у розмірі 43 820 грн 92 коп., з яких: 4 136 грн 78 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 33 922 грн 50 коп. - заборгованість по процентам, 3 198 грн 74 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 2 062 грн 90 коп. - штраф (відсоткова складова), яку банк просив стягнути з ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені, ухваливши в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 934 грн 48 коп., з яких: 4 136 грн 78 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 33 797 грн 70 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 1 тис. грн - заборгованість за пенею. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, врахував, що останній платіж позичальник здійснив 11 вересня 2014 року; у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань утворилась заборгованість за тілом кредиту та по процентам, яка підлягає стягненню з останнього на користь банку в межах строку позовної давності; при цьому пеня підлягає стягненню за один рік, яка за період з 30 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року становить 1 000 грн.

Відмовляючи у позові в частині стягнення штрафу, суд виходив з того, що позивач вимагає подвійне стягнення за одне і те саме правопорушення, тобто просить стягнути з нього неустойку у вигляді штрафу і пені одночасно, що суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що строк дії платіжної картки сплив у листопаді 2011 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Під час розгляду справи позивач не довів отримання ОСОБА_1 іншої кредитної картки, строк дії якої встановлено до листопада 2015 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд правильно встановив строк дії картки до листопада 2015 року, у зв'язку з чим, звернувшись у серпні 2017 року до суду з цим позовом, банк не пропустив строк позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її з суду першої інстанції та зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору б/н від 13 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами АТ КБ "ПриватБанк", а також надав згоду про те, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифи Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

До кредитного договору банк додав Умови та Правила надання банківських послуг.

Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1. своїх зобов'язань станом на 30 червня 2007 року утворилась заборгованість у розмірі 43 820 грн 92 коп., з яких: 4 136 грн 78 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 33 922 грн 50 коп. - заборгованість по процентам, 3 198 грн 74 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 2 062 грн 90 коп. - штраф (відсоткова складова).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із заявою позичальника від 13 листопада 2007 року відповідач отримав платіжну картку з кредитним лімітом у розмірі 5 000 грн, базовою процентною ставкою 36 %, що підтверджує його підпис в заяві.

Натомість АТ КБ "ПриватБанк", пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути проценти за користування кредитним коштами у розмірі 33 922 грн 50 коп., які починаючи з квітня 2015 року нараховано за процентною ставкою у розмірі 43,2 %.

Таким чином, апеляційний суд не перевірив на підставі чого відбулося збільшення процентної ставки за кредитом договором.

Крім того, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з позичальника заборгованість за пенею та комісією у розмірі 3 198 грн 74 коп.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 листопада 2007 року, посилався на те, що підписана відповідачем заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ є невід'ємними частинами спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цими "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку" був ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи заяву у про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами (пункт 5.5.1 Правил) та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зробила висновок про те, що в подібних правовідносинах неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07 березня 2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 серпня 2015 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У заяві позичальника від 13 листопада 2007 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 листопада 2007 року.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність відповідача у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції вказаних обставин та вимог закону не врахував, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією у розмірі 1 000 грн.

Крім того, в укладеному між сторонами кредитному договорі від 13 листопада 2007 року у вигляді заяви, зазначено, що строк кредитного ліміту відповідає строку дії картки.

З наданої АТ КБ "ПриватБанк" довідки вбачається, що за умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 терміном дії до листопада 2011 року та кредитну картку № НОМЕР_2 терміном дії до вересня 2015 року.

Проте суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи банк перевипускав, а ОСОБА_1 отримував нову картку взамін тієї, що видавалася йому 13 листопада 2007 року та за якою саме карткою ПАТ КБ "ПриватБанк" заявляло у справі вимоги щодо стягнення заборгованості.

Згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції ~law23~ (частина шоста статті 81).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку зробив суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь банку заборгованості у визначеному розмірі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов