Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №541/1659/18

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 541/1659/18

провадження № 61-1218св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. В., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2,

заінтересовані особи: ОСОБА_3, Миргородська міська рада Полтавської області, як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2018 року в складі судді Городівського О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Кривчун Т. О., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Миргородська міська рада Полтавської області як орган опіки та піклування, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що під час спільного проживання із ОСОБА_3 їх спільний син постійно знаходився під психологічним тиском з боку батька, який нав'язував йому свої релігійні переконання, зокрема змушував тримати піст - не їсти та не пити до 22 години влітку, будив сина на молитви о 01:30 год та о 04:30 год. На її втручання на захист сина ОСОБА_3 реагував негативно, застосовуючи до неї як фізичне, так і психологічне насилля на очах у сина. Після чого малолітній Аристарх почав панічно боятися свого батька та уникати його, а також розпочалися проблеми із нічним засинанням і здоров'ям дитини. Також, посилалась на те, що після того, як вона, забравши сина, пішла від ОСОБА_3, він постійно погрожував їй, систиматично вчиняв як фізичне, так і психологічне насильство по відношенню до неї та сина, принижував їх та залякував, чим завдавав шкоди психічному здоров'ю сина. Заявник неодноразово зверталась із заявами про вчинення протиправних дій відносно неї та її сина до Миргородського відділу поліції Полтавської області. У зв'язку із чим з ОСОБА_3 були проведені профілактичні бесіди щодо недопущення вчинення протиправних дій та винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї. 25 травня 2018 року у дворі будинку, де вона проживає ОСОБА_3 протягом півтори години вчиняв психологічне насильство над нею, яке виражалося у словесних образах, приниженнях, залякуванні та погрозах насильно забрати дитину. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 їх син не виходить з дому гратись з однолітками, побоюючись спроб його викрадення. Під час перебування сином у школі, біля дверей класу постійно перебували вона або її батько.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього наступні обов'язки:

обмежити спілкування з сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

заборонити наближатися на відстань менше 500 м до будинку АДРЕСА_1, до місця навчання сина - Миргородської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів № 7, розташованої за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Багачанська, 51, до її місця роботи санаторій "Хорол" приватного акціонерного товариства "Миргородкурорт" (далі - ПрАТ "Миргородкурорт"), розташованого за адресою: м.

Миргород, вул. Гоголя, 112, інших місць, які вона та ОСОБА_2 відвідують (кафе, магазини, дитячі майданчики, тощо);

заборонити розшукувати її та ОСОБА_2 особисто, через третіх осіб, якщо вони за власним бажанням будуть перебувати у іншому місці, невідомому ОСОБА_3, переслідувати її та їх сина ОСОБА_2 та у будь-який спосіб спілкуватись із нею;

заборонити вести телефонні переговори, листування, контактувати у інший спосіб з нею та ОСОБА_2;

обмежувальний припис просила видати строком на 6 місяців.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 10 грудня 2018 року, заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис строком до набрання законної сили рішення у цивільній справі № 541/2378/16-ц, якою буде вирішено позовну заяву

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення способу спілкування з сином ОСОБА_2, проте не більше шести місяців (до 20 березня 2019 року) стосовно ОСОБА_3, із наступними заходами тимчасового обмеження, крім захисту та представництва своїх інтересів у суді:

обмежено ОСОБА_3 у спілкуванні з постраждалим сином малолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

заборонено ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання (перебування) постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, до будинку АДРЕСА_1, до місця навчання сина Миргородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7, розташованої за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Багачанська, 51, до корпусу санаторія "Хорол" ПрАТ "Миргородкурорт", розташованого за адресою:

м. Миргород, вул. Гоголя, 112, де знаходиться місце роботи ОСОБА_1, інших місць часткового відвідування постраждалими особами;

заборонено ОСОБА_3 розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто чи через третіх осіб, якщо вони за власним бажанням перебуватимуть у невідомому йому місці, переслідувати потерпілих та в будь-який спосіб (телефонні розмови, листування та інше) спілкуватися з ними.

Копії рішення про обмежувальний припис надіслано до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області для взяття ОСОБА_3 на профілактичний облік, а також до виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності фактів вчинення ОСОБА_3 психологічного та фізичного насильства відносно заявниці та її сина, у зв'язку із чим вважав, що заявник разом із сином потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", шляхом видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_3, з урахуванням наявності обґрунтованих ризиків можливого повторного вчинення ним домашнього насильства шляхом обмеження ОСОБА_3 у спілкуванні з постраждалим сином малолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; заборони ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання (перебування) постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, до будинку АДРЕСА_1, до місця навчання сина Миргородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7, розташованої за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Багачанська, 51, до корпусу санаторія "Хорол" ПрАТ "Миргородкурорт", розташованого за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 112, де знаходиться місце роботи ОСОБА_1, інших місць часткового відвідування постраждалими особами та заборони ОСОБА_3 розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто чи через третіх осіб, якщо вони за власним бажанням перебуватимуть у невідомому йому місці, переслідувати потерпілих та в будь-який спосіб (телефонні розмови, листування та інше) спілкуватися з ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні заяви.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій побудовані виключно на твердженнях заявника та не підтверджуються доказами.

Жодних рішень про притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення насильства над заявником та їх сином немає. Крім того, разом із апеляційною скаргою заявник подавав клопотання про розгляд справи за його участю, проте в ухвалі від 26 листопада 2018 року зазначено, що заявник подав клопотання про розгляд справи за його відсутністю та те, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та ухвалою від 03 грудня 2018 року справу призначено до розгляду у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, чим грубо порушено норми процесуального права та обмежено його у доступі до правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема брати участь при розгляді його справи судом апеляційної інстанції. Також, судами не роз'яснено учасникам справи їх право заявляти клопотання щодо залучення належної сторони та не залучено до участі у справі належну сторону, оскільки Служба у справах дітей Миргородської міської ради, не є юридичною особою та немає процесуальної дієздатності. Вважав, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що з 2005 року по 2016 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

Відповідно до свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2, його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Малолітній син з липня 2016 року проживає з матір'ю окремо від батька.

Згідно з довідкою Миргородського навчально-виховного комплексу (дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній навчальний заклад) "Гелікон" (далі - Миргородський НВК (днз-знз) "Гелікон" від 01 серпня 2016 року № 02-21/40 ОСОБА_2 навчається у Миргородському НВК (днз-знз) "Гелікон", батько не відвідує батьківські збори, не забирає дитину зі школи, не цікавиться його шкільним життям, тобто не бере участі у вихованні дитини.

Згідно з повідомленнями Миргородського відділу поліції Головного управління національної поліції у Полтавській області від 21 березня 2018 року № Л-146/115/111/01-2018, від 26 квітня 2018 року № 1695/115/111/01-2018, від 29 травня 2018 року № 2239/115/111/03-2018 за результатами проведених перевірок заяв ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_3 насильства відносно неї та дитини з останнім проведені бесіди, ознак кримінального правопорушення не виявлено.

Також встановлено, що у провадженні Великобагачанського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 125 та частини 2 статті 162 КК України за фактом нанесення 09 травня 2017 року ОСОБА_3 разом із двома невстановленими особами тілесних ушкоджень ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з медичною документацією ОСОБА_2 2007 року народження, останній хворіє на розлад емоцій з порушенням сну, ситуаційно обумовлений. Має астмо-невротичний синдром, причиною яких є конфлікт, що існує між його батьками.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Крім вимог Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України, Закону України "Про охорону дитинства", Конвенції про права дитини з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини.

За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статті 141 СК України.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня

2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35, 36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі "М. С. проти України ", у якому йдеться визначення "інтересів дитини", їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

У рішенні СЄПЛ від 02 лютого 2016 року у справі "N.TS. та інші проти Грузії" зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, однак, не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього.

Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права за статтею 8 Конвенції. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58).

Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон ( № 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, обидва цитовані вище Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71,25 січня 2011 р., І Manic, наведене вище, § 102, з подальшими посиланнями на нього).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Ураховуючи правила Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" не мають правового значення мотиви, з яких вчиняється насильство, не є обов'язковою також наявність у діях кривдника ознак адміністративного чи кримінального правопорушення.

Згідно з частиною 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 77, 81 ЦПК України, встановивши, що між сторонами існує конфлікт щодо способів, методів виховання дитини та формування у дитини світогляду, який виник практично з дня народження дитини та досяг критичної точки у липні 2016 року, коли заявник разом з дитиною переїхала проживати до своїх батьків та з урахуванням того, що зважаючи на психологічні особливості обох батьків конфлікт між ними становиться все більш інтенсивним, форми спілкування відповідача з дитиною виходять за межі цивілізованого та загальноприйнятого стандарту, наслідком чого є страждання дитини, з'явлення у неї емоційних розладів, обґрунтовано вважав, що тимчасове обмеження ОСОБА_3 у спілкуванні із заявником та його малолітнім сином є вимушеним заходом, проте буде відповідати найкращім інтересам дитини, тому дійшов правильного висновку про задоволення заяви.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи в суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, оскільки із матеріалів справи вбачається, що вказана справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, що в силу вимог частини 5 статті 279, частини 1 статті 369 ЦПК України виключає обов'язковість повідомлення учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун