Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №2-8513/11

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2/1519/8513/11

провадження № 61-19381св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - ОСОБА_2, на рішення Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Гірняк Л. А., Дрішлюка А. І., від 17 січня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про компенсацію грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 22 березня 2004 року, укладеним між ним і ОСОБА_5, він був власником 3/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Зазначена частина домоволодіння належала ОСОБА_5 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2004 року, яке було скасовано рішенням Верховного Суду України від 6 грудня 2006 року. Крім того, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 липня 2012 року визнано недійсним договір дарування 3/25 частини домоволодіння від 22 березня 2004 року, укладений між ним і ОСОБА_5, і право власності в рівних частках було визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Позивач зазначав, що ним здійснено поліпшення 3/25 частини домоволодіння, внаслідок чого вартість нерухомого майна значно збільшилась.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідачів у рівних частинах на його користь 226 031 грн на відшкодування витрат на поліпшення майна та 3 044 грн на відшкодування витрат за проведення експертизи.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Граніна В. Л. від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3 в рівних частках на користь ОСОБА_1 226 031 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як добросовісний набувач має право на відшкодування вартості витрат на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилась його вартість, повинна розраховуватись шляхом визначення різниці між вартістю будинку до здійснення поліпшень у 2004 році з урахуванням зроблених в ньому поліпшень станом на 2010 рік. При цьому суд врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2011 року № 15702.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 березня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходив із того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження суми витрат, на які збільшилася вартість майна.

Серед письмових доказів, які надані на підтвердження понесених позивачем витрат, лише довідка про вартість виконаних робіт від 07 жовтня 2004 року та акт прийому виконаних підрядних робіт від 07 жовтня 2004 року на суму 9 319,20 грн щодо влаштування мережі газопостачання можуть вважатися доказами понесених витрат, у той час як решта є лише вірогідним розрахунком того, скільки могли б коштувати роботи та матеріали.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (частина четверта статті 390 ЦК України).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що під поліпшеннями маються на увазі такі витрати на майно, що з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого боку, носять обґрунтований, корисний характер, тому що поліпшують експлуатаційні властивості речі, підвищують її якість, збільшують вартість і т.п. (наприклад, додаткові пристосування, що поліпшують використання речі).

Апеляційний суд не врахував, що у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2011 року № 15702 чітко встановлено вартість проведених поліпшень за період з 2004 року по 2010 рік, яка становить 226 031 грн.

Ураховуючи, що він більше шести років був добросовісним набувачем 3/25 частини домоволодіння, здійснив в ній ремонт, оцінюючи докази в частині встановлення грошових витрат, на суму яких збільшилась вартість майна, які зазначені у висновках судових експертиз від 26 липня 2011 року та від 21 грудня 2015 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума, на яку збільшилась вартість майна, повинна розраховуватись шляхом різниці між вартістю будинку з урахуванням зроблених в ньому поліпшень. А ці показники були фактично встановлені висновком експерта від 26 липня 2011 року.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 22 березня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування 3/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1, відповідно до умов якого позивач прийняв у дар вищезазначену частину будинку (а. с. 14).

Вищезазначена частина домоволодіння належала ОСОБА_5 на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2004 року.

Рішенням Верховного Суду України від 6 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору застави квартири дійсним та визнання права власності на квартиру, скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 6 жовтня 2003 року, додаткове рішення цього ж суду від 9 жовтня 2002 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2004 року. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено (а. с. 20-23).

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 травня 2009 року визнано недійсним договір дарування 3/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та зобов'язано Комунальне підприємство «Одеське МБТІ та РОН» скасувати реєстрацію права власності на 3/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 і ОСОБА_5 (а. с. 24-26).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 липня 2011 року поліпшення полягають у ремонтних роботах з капітального ремонту, відокремити які неможливо без завдання шкоди майну.

Відповідно до наданих позивачем кошторисів ремонті роботи та оздоблення будинку газопостачанням, опаленням та водопостачанням мало місце в 2004 році.

Скасовуючи попередні судові рішення, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 01 жовтня 2014 року вказав, що суди не врахували, що добросовісний набувач має право стягнути не суму поліпшень, а саме суму, на яку збільшилась вартість майна, тобто спірної частини будинку.

Апеляційний суд врахував, що згідно з частиною четвертою статті 338 ЦПК України 2004 року висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи та дійшов правильного висновку, що до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене.

Судом установлено, що поліпшення майна були здійснені у 2004 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості станом на час поліпшення майна.

Проте за висновком первинної експертизи станом на 2010 рік вартість майна з врахуванням поліпшень складала еквівалент 38 000 дол. США (а.с. 127-128, т. 1), що повністю збігається із вартістю цього ж майна без врахування поліпшень станом на той же 2010 рік за додатковим висновком експертизи - еквівалент 38 000 дол. США (а.с. 96, т. 2), що вказує на суперечливість висновків експертизи.

При цьому надані позивачем на підтвердження понесених витрат довідка про вартість виконаних робіт від 07 жовтня 2004 року та акт прийому виконаних підрядних робіт від 07 жовтня 2004 року на суму 9 319,20 грн щодо влаштування мережі газопостачання є лише доказом понесених витрат.

Таким чином, ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження вимог про суму витрат, на яку збільшилась вартість майна. Тобто позивач не довів своїх вимог, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), а ухвалювати рішення на припущеннях заборонено вимогами частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року.

Отже, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк