Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 206/3044/16-ц

провадження № 61-31910св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради,

відповідачі - ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Самарської районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради на рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська, у складі судді Зайченка С. В., від 30 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 14 червня

2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську радизвернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_4, про позбавлення батьківських прав, передання дітей та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відомості про батька в актовому записі про народження ОСОБА_5 записані на підставі частини першої статті 135 СК України. Батько малолітнього ОСОБА_6 - ОСОБА_4 проживає окремо від сина. Відповідач

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_7 Діти перебувають на обліку у службі у справах дітей Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, як діти з сім'ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах, з 18 листопада

2013 року. На думку позивача, відповідачі не спроможні створити належні умови для проживання, виховання та навчання дітей, оскільки вони не працюють, допомогу на утримання дітей використовують не за призначенням, постійно вживають спиртні напої, вчиняють сварки у присутності дітей, влаштовують бійки та ображають дітей. Мати у стані алкогольного сп'яніння не контролює свою поведінку та поведінку співмешканця, який застосовує фізичну силу до неї та до дітей. Відповідно до рішення виконавчого комітету Самарської районної у

м. Дніпропетровську ради від 20 травня 2016 року діти були відібрані у відповідачів. ОСОБА_5 та ОСОБА_7 влаштовані до центру соціально-психологічної реабілітації дітей. ОСОБА_6 тимчасово передано на виховання та проживання до батька ОСОБА_4 Зазначав, що відповідачі умисно ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, що є підставами для позбавлення їх батьківських прав.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; передати неповнолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради для подальшого влаштування; передати малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на виховання та проживання батькові ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн на кожну дитину на особистий рахунок кожної дитини у Державному ощадному банку України; стягнути з ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі

1 000 грн на утримання малолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 року народження, на особистий рахунок дитини у Державному ощадному банку України.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2016 року у задоволенні позову органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3, та покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у

м. Дніпропетровську ради контроль за виконанням нею батьківських обов'язків. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні правові підстави для застосування такої крайньої мірі як позбавлення батьківських прав. Суд, ураховуючи невідповідальне ставлення відповідачів до своїх батьківських обов'язків, яке виразилось у тому, що останні не змогли створити благонадійну сімейну обстановку, яка б позитивно вливала на життя та розвиток дітей, ухвалив рішення про попередження відповідачів щодо необхідності змінити ставлення до виховання дітей та поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням ними батьківських обов'язків.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши при цьому, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, відповідачі свідомо ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, а позбавлення батьківських прав може мати місце у виняткових випадках.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06 липня 2017 року, орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували ту обставину, що через зловживання відповідачами алкогольними напоями їх діти ростуть замкнуті та пригнічені, матір не в змозі захистити своїх дітей від свавілля співмешканця, який створює для дітей небезпечні умови для життя. У травні 2016 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини вирішено питання про відібрання дітей та направлено до суду позов про позбавлення батьківських прав відповідачів. Неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, влаштовані до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, де вони перебувають і по теперішній час. Малолітній ОСОБА_6 мешкає разом із батьком ОСОБА_4 Апеляційний суд не взяв до уваги, що матір дітей змінила місце свого проживання та переїхала у м. Новомосковськ, проте доказів про наявність належних умов для проживання дітей за новою адресою вона не надала. Відповідачі не надали доказів щодо їх працевлаштування. Після винесення ухвали апеляційним судом ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до служби із заявою про позбавлення батьківських прав своєї матері ОСОБА_2 відносно неї та її молодшого брата ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, зазначала, що матір відвідує їх дуже рідко, іноді спілкується з нею по телефону, під час телефонних розмов досить часто перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

07 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що відповідно до витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження та копій свідоцтв про народження дітей ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Батько ОСОБА_5 записаний відповідно до статті 135 СК України, а батьком ОСОБА_6 є ОСОБА_4 Батьком ОСОБА_7 є

ОСОБА_3

На момент розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_5 навчалася у восьмому класі комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №108» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_6 був учнем другого класу цієї ж школи.

Відповідно до характеристик, наданих вищезазначеним навчальним закладом у квітні 2016 року, мати ОСОБА_5 не приділяє достатньої уваги дівчинці, до школи на виклики класного керівника та адміністрації не приходить, щодо ОСОБА_6, то мати не контролює навчання дитини, не цікавиться життям класу (а. с.11,15).

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов відповідачі мешкали разом з трьома дітьми ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_1 Будинок складається з двох кімнат, стан кімнат задовільний, дитяча кімната обладнана двоярусним ліжком. Мати дітей та її співмешканець ОСОБА_3 зловживають спиртними напоями, вчиняють бійки.

ОСОБА_3 застосовує жорстокі методи виховання дітей. Останній психологічно тисне на членів сім'ї, застосовує фізичний вплив на

ОСОБА_2 (а. с. 17, 24-28).

Відповідно до характеристики, наданої 14 квітня 2016 року територіальною радою самоорганізації населення житлового масиву Чаплі (місто Дніпро) відносно ОСОБА_2, до територіальної громади житлового масиву Чаплі неодноразово звертались сусіди з приводу вживання спиртних напоїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 У родині постійно виникають конфлікти з приводу спілкування малолітнього ОСОБА_6 з батьком - ОСОБА_4 (а. с.19).

З 06 липня 2016 року по 25 липня 2016 року ОСОБА_2 знаходилась у реабілітаційному центрі «12 кроків» та проходила курс психосоціальної реабілітації у стаціонарі закритого типу (а. с. 54).

На підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 20 травня 2016 року № 192 діти були відібрані у відповідачів. Неповнолітня ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_7 влаштовані до центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Малолітнього ОСОБА_6 тимчасово передано на виховання та проживання до батька - ОСОБА_4 Підставою для прийняття рішення про відібрання дітей стало бездіяльність та безвідповідальність батьків, відсутність бажання виконувати свої батьківські обов'язки, створення умов, що позбавляють дітей належного утримання, виховання та розвитку у сімейному оточенні та загрожують їх життю, здоров'ю та моральному вихованню.

12 грудня 2016 року органом опіки і піклування Самарської районної у місті Дніпропетровську ради складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада

1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним

(параграф 100).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Потрібно з'ясувати, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа ЄСПЛ «Савіни проти України», заява № 39948/06 від 18 грудня 2008 року, параграф 50).

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися у контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (справа ЄСПЛ «Савіни проти України», заява № 39948/06 від 18 грудня 2008 року, параграф 52).

У цій справі орган опіки і піклування, встановивши безпосередню загрозу для життя або здоров'я дітей, 20 травня 2016 року прийняв рішення про відібрання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у батьків.

Стаття 170 СК України надає право органу опіки і піклування звернутись до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

У статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Враховуючи вік ОСОБА_5 й ОСОБА_6 та обставини справи, об'єктивне рішення у справі неможливо ухвалити без надання оцінки думці дітей. Однак, письмова заява ОСОБА_5, в якій вона просить позбавити її матір ОСОБА_2 батьківських прав, подана лише до суду касаційної інстанції.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення статей 212-214, 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) належним не дослідив надані позивачем докази, не перевірив наявність або відсутність підстав для застосування статті 164 СК України і позбавлення батьківських прав відповідачів крізь призму врахування якнайкращих інтересів дітей, не звернув увагу на жорстоке поводження ОСОБА_3 з дітьми та не надав цьому факту правової оцінки, а також не з'ясував особисту думки дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які на момент розгляду справи у суді досягли відповідного віку, дійшовши передчасного, необґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи вищевикладене, а також виняткове значення вирішення цієї справи саме для дітей, взявши до уваги, що апеляційним судом не встановлено усіх обставин, які дозволяють об'єктивно вирішити спір у справі, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, вирішити питання про заслуховування думки дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо позбавлення батьківських прав їх матері ОСОБА_2 відносно них, а також вирішити питання про можливість заслуховування думки ОСОБА_7 щодо позбавлення батьківських прав його батьків, вирішити справу з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, дійти висновку про залишення дітей з батьками, наявність підстав для тимчасового відібрання дітей, наявності підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьків батьківських прав.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня

2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта