Історія справи

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа №0538/3188/2012

провадження №61-12903св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 жовтня 2012 року у складі судді Мельник І. Г. та ухвалу Апеляційного Донецької області від 28 січня 2013 року у складі колегії суддів: Баркової Л. Л., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову зазначило, що 20 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 9 700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, він складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг,Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку.

Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 31 січня 2012 року утворилася заборгованість в сумі 22 549,48 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 8 098,38 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 9 873,88 грн, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом - 3 027,24 грн, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) - 1 049,98 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором усумі 9 616,55 грн.

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним споживчого договору про надання банківських послуг.

На обґрунтування позову зазначив, що договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме:у порушення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» йому не було повідомлено у повному обсязі про умови кредитування, які вважає несправедливими.

Згідно умов договору банк має право змінювати відсоткову ставку за кредитом, що також є порушенням його прав як споживача. На підставі статей 203, 215 ЦК України просив визнати договір недійсним та зобов'язати відповідача отримати від нього суму залишку заборгованості рівними частинами у строк, передбачений договором.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 жовтня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто зОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором урозмірі 22 049,48 грн, яка складається: 8 098,38 грн заборгованість за кредитом; 9 873,88 грн - зі сплати процентів за користування кредитом; 3 027,24 грн - зі сплати комісії за користування кредитом;1 049,98 грн - штраф (процентна складова). Впозові про стягнення фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн відмовлено.

У зустрічному позовіОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним споживчого договору відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив умови кредитного договору, припинив вносити платежі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за користування кредитом станом на 31січня 2012 року в розмірі 22 049,48 грн. Позивач не пропустив позовну давність, оскільки кредитний договір діє на теперішній час. Банком при підписанні договору були дотримані вимоги чинного законодавства, тому підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено, що перед укладенням договору про надання кредиту його не повідомлено про інформацію, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 жовтня 2012 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відхилення заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки вона не сплила. Відповідно до пункту 9.12 Умов надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього року жодна з сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк(а.с. 12). Оскільки за кредитним договором існує заборгованість та договір не визнаний припиненим, строк його дії продовжується дотепер.

Згідно із умовамидоговору сторони домовилися про нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних, а згідно із розрахунку заборгованості відсоткова ставка за кредитом банком не змінювалась (а.с. 4-8). Тому, доводи відповідача про невідповідність умов кредитного договору вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»є безпідставними.

Заява ОСОБА_3 містить інформацію, згідно із якою останній ознайомлений та згодний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та виражає згоду, що ця заява, Умови, Правила та Тарифи складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_3 (а.с. 9). У заяві позичальника містяться відомості про відсотки за користування кредитом (36% річних), а пунктом 8.6. Умов надання банківських послуг передбачена відповідальність при порушенні строків платежів у вигляді штрафу (а.с. 12). Отже, доводи відповідача про неналежне його ознайомлення з умовами кредитування не відповідають установленим судами обставинам справи.

У квітні 2017 року ОСОБА_3звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та визнати спірний кредитний договір недійсним, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

29 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

11 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

13 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, щосудом першої інстанції неправильно вказано дату укладення договору, оскільки згідно із умовами пункту 3.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що датою укладення договору є дата відкриття рахунку, тому датою укладення договору необхідно вважати 26 січня 2007 року.

Згідно із копією заяви про надання кредиту відповідач працював монтажником, тому йому не вистачало знань, необхідних для здійснення правильного вибору Умов та Правил надання послуг банком при укладення спірного кредитного договору.

У порушення вимог статей 6, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав позичальнику інформацію про умови отримання кредиту, не було надано суду відповідних доказів.

Умови кредитування є несправедливими, що призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, що погіршує становище позичальника та порушує вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У договорі відсутні умови відповідальності банку за невиконання та неналежне виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором.

Судами не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України.

Банк на власний розсуд змінив Умови обслуговування кредиту, чим було порушено Умови кредитування.

В Умовах та Правилах кредитування містяться не чіткі визначення, зокрема положення, якими передбачено «інші комісії та штрафні санкції».

Встановивши в договорі сплату комісії банк не надав споживачу інформацію, за які послуги нараховується комісія, що були надані позичальнику. Умови кредитного договору не відповідають правовим підставам для одночасного нарахування пені та штрафу у зв'язку з порушенням умов кредитного договору.

ОСОБА_3 10 листопада 2008 року звертався до банку із заявою про розірвання кредитного договору та припинення договірних відносин, тому суди дійшли до неправильного висновку про відсутність підстав застосування позовної давності.

Для стягнення неустойки, пені та штрафу положеннями статті 258 ЦК України встановлено позовну давність у один рік, однак банком період їх нарахування встановлено з 20 лютого 2007 року по 31 січня 2012 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банком надано відповідачу кредит у сумі 9 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати погашення заборгованості щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості.

Станом на 31 січня 2012 року заборгованість закредитом, відсотками, комісією та штрафом за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором не погашена та складає 22 049,48 грн, яка складається:8 098,38 грн заборгованість за кредитом; 9873,88 грн - зі сплати процентів за користування кредитом; 3027,24 грн - зі сплати комісії за користуванням кредитом;1 049,98 грн - процентна складова.

Пунктом 3.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що датою укладення договору є дата відкриття рахунку, яку зазначено у розділі «відмітки банку», в заяві про отримання кредиту, яку було підписано ОСОБА_3, тому згідно із матеріалами справи датою укладення договору є 20 лютого 2007 року.

20 січня 2007 року ОСОБА_3 підписом на договорі підтвердив факт отримання платіжної картки і ПІН-коду (а.с. 9).

Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судами встановлено, що відповідно до умов укладеного договору, договір складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку.

Згідно із заявою позичальника ОСОБА_3 він ознайомлений та згодний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та виражає згоду, що ця заява, Умови, Правила та Тарифи складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_3 (а.с. 9).

У заяві вказано про розмір відсотків за користування кредитом - 36% річних, а пунктом 8.6. Умов надання банківських послуг передбачена відповідальність при порушенні клієнтом строків платежів у вигляді штрафу (а.с. 12).

Відповідно до пункту 9.12 Умов надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього року жодна з сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а.с.12).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці, не звернули уваги на доводи відповідача про здійснення ним останнього платежу у 2008 році, їх не перевірили та не встановили дату закінчення дії картки.

Суди першої та апеляційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також не встановили, чи після закінчення строку дії договору банк видавав боржнику, згідно пункту 3.1.3 Правил користування платіжною карткою, нову платіжну картку.

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до

статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з'ясовано.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді з 2012 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів, вважає необхідним скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного Донецької області від 28 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик