Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №452/536/21
Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №452/536/21

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 452/536/21

провадження № 61-13352св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі Львівської дирекції,

третя особа - директор Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Львівської дирекції на постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Львівської дирекції, третя особа - директор Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- скасувати наказ № 2284/к кр. від 09 грудня 2020 року про звільнення та поновлення його на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу бригади міста Самбір, групи експлуатації транспорту центру перевезення пошти;

- стягнути з Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 грудня 2020 року до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він наказом від 01 квітня 2019 року № 600/к, як зазначено у трудовій книжці, переведений на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу бригади міста Самбір, групи експлуатації транспорту центру перевезення пошти.

Наказом від 09 грудня 2020 року його було звільнено з посади водія автотранспортних засобів 1 класу з 11 грудня 2020 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним та таким, що відбулося всупереч нормам трудового законодавства.

Згідно з розрахунковим листом за листопад 2020 року йому не було зараховано жодного прогулу. Однак із розрахункового листа за грудень 2020 року йому зараховано прогул без поважної причини, що і стало підставою для звільнення.

Проте згідно з листком непрацездатності серії АЛВ № 082459 від 01 грудня 2020 року він з 01 грудня до 10 грудня включно перебував на лікарняному, а 11 грудня 2020 року - звільнений із займаної посади.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Самбірський міськрайонний суд Львівської області рішенням від 10 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено, що причини по яких він був відсутній на роботі 19 та 20 листопада 2020 року були завчасно доведені до відома керівництва і узгоджені з ним. Факт наявності прогулу в ОСОБА_1 за вказаний період документально зафіксований та підтверджується документами, долученими відповідачем, які беззаперечно стверджують про наявність підстав для винесення наказу про його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин.

Львівський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог.

Поновив ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів 1-го класу бригади міста Самбір, групи експлуатації транспорту центру перевезення пошти з 12 грудня 2020 року.

Стягнув з Львівської дирекції АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року до 24 жовтня 2022 року в розмірі 62 268,15 грн та 1 362 грн судових витрат за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернення позивача до суду відбулося в межах строку надання йому правової допомоги, що не є підставою для відмови у позові через порушення місячного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

У матеріалах справи відсутні докази застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 як і відсутні відомості у звітній документації по сплаті ЄСВ по формі ОК-5 до податкової та пенсійного фонду про звільнення ОСОБА_1 у грудні 2020 року з роботи.

Середньоденний заробіток позивача складає 133,91 грн; кількість днів прогулу за період з 12 грудня 2020 року до 24 жовтня 2022 року становить 465 робочих днів, тому за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року до дня прийняття постанови судом апеляційної інстанції стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток в сумі 62 268,15 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ «Укрпошта» в особі Львівської дирекції у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив обставини справи, а також застосував норми матеріального права та судову практику.

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі з пропуском строку на його подання, не надавши достатніх доказів поважності причин пропуску такого строку.

Суд апеляційної інстанції не тільки не врахував той факт, що позивач пропустив присічний строк на звернення до суду, але за відсутності відповідного клопотання поновив його, тим самим вийшов за межі позовних вимог.

Апеляційний суд на порушення норм процесуального права долучив до матеріалів справи лист № 059/01-05/6 від 26 вересня 2022 року, який з невідомих причин не був долучений до матеріалів справи в суді першої інстанції.

Зазначений лист є неналежним та недопустимим доказом.

Апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 673/723/20 та у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.

Не може вважатися правильним застосування судом апеляційної інстанції загальної норми без аналізу локального акта.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2023 року відзив повернув ОСОБА_1 без розгляду.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 повторно направив на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та клопотання про поновлення строків на його подання, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доповідні про відсутність його на робочому місці 3 години без поважних причин є надуманими, безпідставними, оскільки 19 листопада 2020 року та 20 листопада 2020 року, як зазначено у табелі за 19 листопада 2020 року працював 3 години, а 20 листопада 2020 року - з поважних причин за станом здоров`я не міг бути на роботі.

Події, що мали місце 19 та 20 листопада 2020 року стали підставою для його звільнення, однак такі дії роботодавця є протиправними.

У його діях відсутня систематичність, оскільки до 19 листопада 2020 року відповідач не представить жодного наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд ухвалою від 18 травня 2023 року продовжив ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу АТ «Укрпошта» в особі Львівської дирекції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Самбірського міськрайонного суду Львівської області.

Справа № 452/536/21 надійшла до Верховного Суду 10 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі наказу № 821/к від 12 жовтня 2017 року прийнятий з 17 жовтня 2017 року у Львівську дирекцію ПАТ «Укрпошта» водієм автотранспортних засобів 1-го класу бригади міста Самбір, цеху перевезення пошти.

Відповідно до наказу № 600/к від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 переведений водієм автотранспортних засобів 1-го класу бригади міста Самбір групи експлуатації транспорту Самбір, цех перевезення пошти.

Згідно з наказом № 2284/к від 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади водія автотранспортних засобів 1-го класу з 11 грудня 2020 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційним судом також встановлено, що згідно з актом від 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин протягом 3 годин.

Згідно з доповідною начальника ЦПП (цех перевезення пошти) Лелет Б. І. від 20 листопада 2020 року водій бригади Самбір ЦПП ОСОБА_1 19 листопада 2020 року доставив для ремонту у місто Львів автомобіль марки «ВАЗ-21213», д.н.з. НОМЕР_1 , з 9-30 год і до кінця робочого дня був відсутній на роботі (більше 3 годин). 19 листопада 2020 року о 15-30 год автомобіль був відремонтований і готовий до експлуатації. Водій ОСОБА_1 20 листопада 2020 року не вийшов на роботу згідно з графіком без поважних причин.

У доповідній механіка ОСОБА_2 зазначено, що водій ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 9-30 год без поважних причин.

У доповідній записці начальника ВПЗ міста Самбір ОСОБА_4 від 19 листопада 2020 року зазначено, що водій ОСОБА_1 прибув у місто Самбір об 11-30 год і вийшов за межі території.

У подорожньому листі № 172330 від 19 листопада 2020 року зазначено час вибуття - 7-00 год із міста Самбір та час прибуття - 10-00 год у місто Львів 19 листопада 2020 року.

Також апеляційним судом встановлено, що 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 мав завдання доставити автомобіль марки «ВАЗ 21213», д.н.з. НОМЕР_1 , для ремонту у місто Львів і йому видано подорожній лист. Інших завдань на 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 не надавалося. Ні роботодавець, ні водій ОСОБА_1 , ні майстер ремонтної бригади не могли заздалегідь передбачати скільки часу потрібно для ремонту автомобіля і чи буде він відремонтований у цей день.

Доставивши автомобіль у ремзону Львівської дирекції «Укрпошта» ОСОБА_1 маршрутним автобусом повернувся у місто Самбір. У дорожньому листі про доставку автомобіля на ремонт зазначено 3 години, що відповідає відмітці відпрацьованих годин у табелі обліку робочого часу за 19 листопада 2020 року. Інших обов`язків на водія ОСОБА_1 19 листопада 2020 року не покладалося.

Згідно з графіком роботи на 4-й квартал і табелем обліку робочого часу за листопад 2020 року бригади міста Самбір, групи експлуатації транспорту центру перевезення пошти встановлено, що у водіїв був ненормований робочий день, оплата праці проводилася згідно з відпрацьованим часом.

З розрахункового листа на прізвище ОСОБА_1 за листопад 2020 року судом встановлено, що прогули відсутні. Зазначене відповідає табелю обліку робочого часу; у розрахунковому листі ОСОБА_1 за грудень 2020 року зазначено один день прогулу, що не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується доданим листком непрацездатності.

З 01 грудня 2020 року до 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листком непрацездатності, тому дата звільнення останнього змінена з 04 грудня 2020 року на 11 грудня 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 16 грудня 2020 року звернувся до Самбірського місцевого центру з надання БВПД щодо питання незаконного звільнення з роботи. В результаті працівники центру допомогли скласти запит на інформацію, адресовану роботодавцю. Відомості витребовувані в даному запиті необхідні для звернення до суду з метою захисту прав. Оскільки протягом передбачених законодавством строків дирекцією АТ «Укрпошта» не було надано відповіді, тому 21 січня 2021 року прийнято звернення та видано наказ № 6/4 про надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачу ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що звернення позивача до суду відбулося в межах строку надання йому правової допомоги, що не є підставою для відмови у позові через порушення місячного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що відсутність ОСОБА_1 на роботі 19 листопада 2020 року внаслідок перебування закріпленого за ним автомобіля на ремонті у місті Львові не є прогулом без поважних причин, а також те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 20 листопада 2020 року у зв`язку із зубним болем, про що попередив роботодавця у телефонній розмові, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм КЗпП України.

Також апеляційний суд правильно зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, як і відсутні відомості у звітній документації по сплаті ЄСВ по формі ОК-5 до податкової та пенсійного фонду про звільнення ОСОБА_1 у грудні 2020 року з роботи.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши, що середньоденна заробітна плата позивача становить 133,91 грн, кількість робочих днів у період з 12 грудня 2020 року до 24 жовтня 2022 року становить 465, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в розмірі 62 268,15 грн.

Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 673/723/20 та у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

У постанові від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 Верховний Суд виклав висновок про те, що … [cуди надали оцінку причинам пропуску строку звернення позивача до суду, навівши відповідні мотиви. Таким чином, позивач звернулася до суду з позовом із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, не порушивши питання про його поновлення].

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 673/723/20 зробив висновок про те, що … [позивача незаконно звільнили на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, однак він пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом, тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимог у зв`язку з пропуском строку звернення з позовом до суду].

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц суд виклав висновок про те, що … [вимоги позивача є обґрунтованою, однак строк для пред`явлення позову, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, оскільки трудову книжку із записом наказу про звільнення позивач отримав 08 вересня 2014 року, про що в книзі обліку трудових книжок міститься особистий підпис позивача, а з позовом про поновлення на роботі він звернувся до суду 31 серпня 2015 року й клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать практиці Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 просив поновити йому строки звернення до суду, тому доводи касаційної інстанції про вихід суду за межі позовних вимог є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд на порушення норм процесуального права долучив до матеріалів справи лист № 059/01-05/6 від 26 вересня 2022 року, який з невідомих причин не був долучений до матеріалів справи в суді першої інстанції, суд касаційної інстанції також відхиляє з таких підстав.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку (наприклад, із порушенням порядку допиту свідків).

У разі надання для дослідження нових доказів, заявлення клопотання про виклик свідків, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші учасники процесу мають право висловити свою думку щодо цих доказів у засіданні суду апеляційної інстанції.

Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.

Долучений під час апеляційного розгляду лист № 059/01-05/6 не є новим доказом у справі, оскільки підтверджує лише доводи позивача, викладені у позовній заяві, які були досліджені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Львівської дирекції залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров