Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 520/9210/19

провадження № 61-12504св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Одеської міської ради,

треті особи: Одеська міська рада, державний реєстратор юридичного департаменту Одеської міської ради Кукліна Альбіна Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року в складі судді: Огренич І. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: Одеська міська рада, державний реєстратор юридичного департаменту Одеської міської ради Кукліна А. О., про визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі права власності належить кв. АДРЕСА_1 .

10 квітня 2019 року вхід у підвальне приміщення багатоквартирного буд. АДРЕСА_2 був опечатаний та заблокований представниками КУ «Муніципальна служба комунальної власності» та повідомлено, що це приміщення є комунальною власністю, а не власністю співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Підставою реєстрації права власності за Одеською міською радою на спірне приміщення стало рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради, індексний номер 31165592 від 31 серпня 2016 року Кукліної А. О. , а підставою ухвалення цього рішення стало рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 120 від 28 квітня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі».

ОСОБА_1 вказував, що є співвласником підвалу цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Визнання права власності на приміщення підвалу, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водо відведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку, порушує право спільної сумісної власності співвласника багатоквартирного будинку, законні інтереси позивача та є незаконним з боку виконавчого комітету Одеської міської ради.

Позивач посилався на те, що дії державного реєстратора Кукліної А. О. та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 120 є незаконними, та такими, що порушують його права, суперечать нормам законодавства України.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28 квітня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі, в частині реєстрації за територіальною громадою м. Одеси права власності на «нежитлові приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів, що спірні приміщення є допоміжними. ОСОБА_1 не зазначив в чому полягає суть порушення права і якого саме права (майнового чи немайнового), позивачем не доведено, і не надано доказів, що оскаржене рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 квітня 2016 року стосувалось його інтересу в момент прийняття, що він мав права на час прийняття спірного рішення майнові права на спірне приміщення, а тому суд вважає, що оскаржене рішення виконавчого комітету Одеської міської ради не порушує законних прав, свобод та інтересів позивача. Тому суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не зазначив, в чому полягає суть порушення права і якого саме права (майнового чи немайнового). Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не доведено і не надано доказів, що оскаржуване рішення виконавчого комітету від 28 квітня 2016 року стосувалося його інтересу в момент прийняття, що на час прийняття спірного рішення він мав майнові права на спірне приміщення, так як власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , він став лише 26 березня 2018 року (т.1, а.с.15). Тому оскаржене рішення виконавчого комітету не порушує законних прав, свобод та інтересів позивача.

Апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вказане нежитлове приміщення є допоміжним до будинку АДРЕСА_2 . З цих підстав, та враховуючи, що позивач не надав суду доказів того, що спірне приміщення є допоміжним, а не житловим, є необґрунтованими посилання заявника апеляційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, прийнятої в рамках справи № 598/175/15-ц, провадження № 14-363цс19. Позивач не заявляв суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи на предмет вирішення питання, чи є нежитлове приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , допоміжним приміщенням до вказаного житлового будинку, а суд позбавлений можливості самостійно призначити судову експертизу для вирішення вищезазначеного питання. Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскарженого судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Апеляційний суд відхилив посилання в апеляційній скарзі на фотографії (а. с. 28, 29 том 1), оскільки з матеріалів справи не вбачається, де, коли і ким зроблені ці фотографії, та чи установлені ці водопостачальні і каналізаційні системи в установленому законом порядку в підвалу будинку АДРЕСА_2 .

Аргументи учасників справи

08 грудня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до касаційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивач є співвласником підвалу цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Визнання права власності на приміщення підвалу, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водо відведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку, порушує право спільної сумісної власності співвласника багатоквартирного будинку, законні інтереси позивача та є незаконним з боку виконавчого комітету Одеської міської ради. Таким чином, приймаючи оспорюване рішення про визнання за територіальною громадою міста права власності на підвал багатоквартирного будинку, виконавчий комітет перебрав на себе функції власника допоміжного приміщення житлового будинку, незважаючи на незаконність таких дій;

на підтвердження того, що вказане спірне приміщення є допоміжним, до матеріалів справи позивачем було долучено: копію Технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_2 , від 28 вересня 2011 року, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» Одеської міської ради, відповідно до якого, загальна площа підвалу в даному будинку, становить 969,5 кв. м, яка відповідно до експлікації складається з щитової, водомірного вузла, підсобних приміщень та кладових; акт приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлового будинку з інженерними мережами та зовнішніми інженерними мережами водопостачання та водовідведення, розташованих за адресою АДРЕСА_2 , від 28 січня 2016 року, в розділі «Відомості про нежилі приміщення будинку» вказано: «Площа нежилих приміщень житлового будинку складає - 2099,0 кв. м, у тому числі: підвали 969,5 кв. м, сходові клітини - 1129,5 кв. м» (т.1, а.с.20-27); копію Технічного паспорта на нежитлові приміщення цокольного поверху в будинку АДРЕСА_2 від 08 грудня 2015 року, виданого КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, відповідно до якого, загальна площа нежитлових приміщень цокольного поверху в даному будинку, на яке зареєстровано право власності територіальної громади становить 845.8 кв. м, та які відповідно до експлікації складаються з щитової, водомірного вузла, підсобних приміщень та кладових; фотоматеріали на яких зображено підвальні приміщення будинку АДРЕСА_2 , в яких наявні мережі, водопостачання, водовідведення та електропостачання для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому (т.1, а. с. 28-29). У тексті позовної заяви зазначено, що вказані фотоматеріали виготовлені позивачем безпосередньо перед подачею позовної заяви та на них зображено підвальні приміщення в будинку АДРЕСА_2 , в яких прокладено мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання, електрощитова. Судами жодної оцінки вказаним доказам та інформації що в них відображена, стосовно того, що спірні приміщення є саме допоміжними, не надано;

для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 598/175/15-ц);

допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17);

законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, не лише позивач повинен доводити режим спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім Відповідач, який є їх набувачем, має довести винятковий правовий режим спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2022 у справі 922/1406/21);

суди під час розгляду справи залишили поза увагою та не дослідили того, що матеріали справи не містять як доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з Іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема, проектної документації, акта введення будинку в експлуатацію, технічних паспортів, акту прийому-передачі, так і доказів створення відповідачем або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів вказаного житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2023 року виконавчий комітет Одеської міської ради засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що судами правильно встановлено належність спірного приміщення територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності. Не всі приміщення в багатоквартирному будинку обов`язково повинні мати режим допоміжних та перебувати у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, а одним з головних критеріїв, на підставі якого певне приміщення відноситься до допоміжних приміщень будинку, є його цільове призначення. Суди зробили правильний висновок про відсутність порушеного права позивача, оскільки на момент прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради оспорюваного рішення, ОСОБА_1 не був співвласником багатоквартирного будинку. Подання ОСОБА_1 касаційної скарги на законні та обґрунтовані рішення судів порушує принцип правової визначеності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

09 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц; від 07 квітня 2021 року у справі № 463/2237/16-ц; від 29 вересня 2021 року у справі № 760/34774/19; від 30 червня 2022 року у справі № 922/1406/21; від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18; від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17; від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18; від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17; від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26 березня 2018 року.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 120 від 28 квітня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі» вирішено зареєструвати право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі, згідно переліку, в тому числі пункт 14 - нежитлове приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Спірне приміщення 28 січня 2016 року було передано з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

За клопотанням позивача ухвалою суду КП «Бюро технічної інвентаризації» зобов`язано надати до суду належним чином засвідчену копію Технічного паспорту від 28 травня 2011 року на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді від 01 листопада 2019 року в.о. голови директора КП «Бюро технічної інвентаризації» Моргун В.М. реєстрація інвентаризаційної справи житлового будинку АДРЕСА_2 в архівному підрозділі підприємства відсутня.

Суди встановили, що клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи на предмет вирішення питання, чи є нежитлове приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , допоміжним приміщенням до вказаного житлового будинку не заявлялося.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказано, що:

«законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 760/34774/19 (провадження № 61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року в справі № 922/1406/21 зазначено, що:

«20. Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити режим спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач-2, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий режим спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 598/175/15-ц)».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що нежитлові приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 є допоміжними приміщеннями, що належать мешканцям багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності (том 1, а. с. 2-12). У зв`язку із цим ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №120 від 28 квітня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі, в частині реєстрації за територіальною громадою м. Одеси права власності на «нежитлові приміщення цокольного поверху № 101 загальною площею 845,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 »;

позивач зазначав, що є співвласником підвалу цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Визнання права власності на приміщення підвалу, де розташоване технічне обладнання будинку (електрощитові, стояки теплопостачання та водопостачання, водо відведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку, порушує право спільної сумісної власності співвласника багатоквартирного будинку, законні інтереси позивача та є незаконним з боку виконавчого комітету Одеської міської ради (том 1, а. с. 2-12);

аналіз матеріалів справи свідчить, що на підтвердження того, що спірне приміщення є допоміжним, до матеріалів справи позивачем було долучено: копію технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_2 , від 28 травня 2011 року, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» Одеської міської ради, відповідно до якого, загальна площа підвалу в даному будинку, становить 969,5 кв. м, яка відповідно до експлікації складається з щитової, водомірного вузла, підсобних приміщень та кладових (том 1, а. с. 44-48); акт приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлового будинку з інженерними мережами та зовнішніми інженерними мережами водопостачання та водовідведення, розташованих за адресою АДРЕСА_2 , від 28 січня 2016 року, в розділі «Відомості про нежилі приміщення будинку» вказано: «Площа нежилих приміщень житлового будинку складає - 2099,0 кв. м, у тому числі: підвали 969,5 кв. м, сходові клітини - 1129,5 кв. м» (том 1, а. с. 20-27); фотоматеріали на яких зображено підвальні приміщення будинку АДРЕСА_2 , в яких наявні мережі, водопостачання, водовідведення та електропостачання для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому (том 1, а. с. 28-29). У тексті позовної заяви зазначено, що вказані фотоматеріали виготовлені позивачем безпосередньо перед подачею позовної заяви та на них зображено підвальні приміщення в будинку АДРЕСА_2 , в яких прокладено мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання, електрощитова;

в порушення норм процесуального права суди не надали оцінки вказаним доказам та інформації, що в них відображена, на предмет того чи спірні приміщення допоміжними. Суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим;

суди не звернули увагу, що ОСОБА_1 як співвласник квартири (з березня 2018 року і на момент прийняття оспорюваного рішення) у багатоквартирному будинку є співвласником допоміжних приміщень цього багатоквартирного будинку.

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук