Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.01.2022 року у справі №370/1170/20
Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №370/1170/20

Постанова

Іменем України

18 січня 2022 року

м. Київ

справа № 370/1170/20

провадження № 61-4074св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року у складі судді Тандира О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С.М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 липня 2017 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти в розмірі 80 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2017 зі сплатою 5 процентів в місяць, що підтверджується борговою розпискою, складеною та підписаною особисто відповідачем.

Посилаючись на те, що відповідач у погоджений сторонами строк, зобов`язання щодо повернення боргу не виконав, позивач просив стягнути з нього заборгованість за договором позики у розмірі 80 000,00 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 21 866,66 доларів США та три проценти річних у розмірі 7 159 доларів США, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 109 025,66 доларів США, з яких: основна сума боргу - 80 000,00 доларів США, 21 866,66 доларів США - проценти за користування позикою та 7 159,00 доларів США - три проценти річних.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем невиконання відповідачем зобов`язань за борговою розпискою від 12 липня 2017 року, а тому на користь позивача підлягає стягненню сума позики, проценти за користування позикою за період з 12 липня по 31 грудня 2017 року, та відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 01 січня 2018 року по 05 травня 2020 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов`язання з повернення коштів за борговою розпискою від 12 липня 2017 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у якій заявник просив рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 рокуі постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження та квитанція про сплату судового збору на виконання ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначав:

1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ухвалення оскаржуваних судових рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 02 грудня 2020 року у справі № 523/13412/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема зазначав, що у наведених постановах Верховний Суд зробив висновок, що розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умову про отримання коштів в борг із зобов`язанням її повернення та дату отримання коштів. Проте суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не дослідили належним чином розписку, наявну в матеріалах справи, не встановили її справжню правову природу, а тому зробили помилкові висновки про існування боргового зобов`язання перед позивачем. Звертав увагу на те, що надана позивачем копія розписки від 12 липня 2017 року не містить вказівка на те, що кошти отримуються саме в борг, більше того, зазначена розписка містить відомості про отримання коштів на розвиток бізнесу. Вказував на неурахування судами його аргументів про наявність між позивачем та відповідачем корпоративних правовідносин, про що свідчить укладений між сторонами договір купівлі-продажу частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМФАРМ» (далі ТОВ «РОМФАРМ») від 08 лютого 2017 року, на підставі якого позивач став власником частки у статутному капіталі в розмірі 67 %, а тому розписка підтверджує передачу співвласником грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги на розвиток діяльності товариства, а отже, за своєю правовою природою не є борговою розпискою;

2) порушення норм процесуального права, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання заявника про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Вказував на те, що він не отримував від позивача кошти в борг, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій звертав увагу, що позивач офіційно не працевлаштований, підприємницьку діяльність не здійснює, у зв`язку з чим просив витребувати у позивача податкові декларації або будь-які інші докази на підтвердження фінансової спроможності позивача, але суди необґрунтовано відмовили в задоволенні клопотання;

3) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду першої інстанції (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України). Зазначав, що в судовому засіданні 31 серпня 2020 року він заявив про відвід судді, проте за наслідками його розгляду суд не проголошував ухвалу, постановлену в нарадчій кімнаті.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 370/1170/20 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 26 травня 2021 року.

У червні 2021 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав 05 червня 2021 року, тобто вже після встановленого судом строку для подання відзиву.

Наведені позивачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити строк для подання відзиву на касаційну ОСОБА_2 та приєднати його до матеріалів справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили боргову розписку, а також додану відповідачем копію договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РОМФАРМ», та достовірно встановили, що боргова розписка немає ніякого відношення до корпоративних відносин між позивачем та відповідачем. Відповідач з метою уникнення відповідальності діє недобросовісно, займає непослідовну позицію щодо отриманих ним у борг коштів, зокрема в суді першої інстанції категорично заперечував проти отримання коштів у борг, в суді апеляційної інстанції вказував на те, що кошти за розпискою від 12 липня 2017 року отримав за договором про спільну діяльність, а в касаційній скарзі стверджує, що це була поворотна фінансова допомога позивача на розвиток діяльності ТОВ «РОМФАРМ». Суди надали належну оцінку доводам відповідача, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться лише до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

12 липня 2017 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що він отримав у позивача грошові кошти в розмірі 80 000,00 доларів США для розвитку бізнесу у м. Фастові, а саме відкриття аптеки «Центр краси та здоров`я», які зобов`язався повернути з урахуванням відсотків (5% на місяць) до кінця 2017 року, тобто до 31 грудня 2017 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей та зобов`язання їх повернути.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання грошових коштів позичальником у борг із зобов`язанням їх повернути та дату отримання коштів.

Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15, постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що за своєю правовою природою вона є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки засвідчує боргове зобов`язання відповідача, містить дату та умови отримання грошових коштів позичальником у борг та зобов`язанням повернути їх у визначений у розписці строк.

Відповідач у касаційній скарзі не заперечував факт написання ним розписки, проте оспорював отримання грошових коштів у борг, посилаючись на наявність між сторонами корпоративних відносин, зокрема стверджував, що отримані ним від позивача кошти є поворотною фінансовою допомогою на розвиток їхнього спільного бізнесу. Суди обґрунтовано визнали такі аргументи заявника неспроможними, зазначили, що вони спростовуються самим змістом розписки, у якій чітко вказано, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти на певний період зі сплатою процентів за користування ними та зобов`язаний їх повернути у визначений строк. Мета отримання позики для подальшого її використання не змінює правової природи розписки за відсутності доказів заявника на підтвердження його аргументів про їх використання для підтримки спільної господарської діяльності з позивачем. В контексті наведеного, обґрунтованими є посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу про непослідовну позицію відповідача щодо правої природи розписки, зокрема заперечення відповідачем в суді першої інстанції взагалі отримання грошових коштів, посилання в суді апеляційної інстанції на те, що складена ним розписка є договором про спільну діяльність, твердження у касаційній скарзі про те, що отримані ним за розпискою грошові кошти є поворотною фінансовою допомогою позивача на розвиток їхнього спільного бізнесу.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначеною статтею визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Установивши, що ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов`язання за договором позики, обґрунтованими є висновки судів про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за договором позики, з урахуванням визначених у розписці п`яти процентів на місяць за користування позикою, та трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання.

Посилання ОСОБА_2 на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 02 грудня 2020 року у справі № 523/13412/16-ц є необґрунтованими, оскільки висновки судів у справі, що переглядається не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, які зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин .

Так, у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 зазначено, що підтвердження позичальником отримання грошових коштів від позикодавця не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, оскільки розписка, яка складена позичальником не містить обов`язку про повернення грошових коштів. З огляду на наведене, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що не дивлячись на назву документа «розписка», з його змісту не вбачається отримання коштів саме у борг, не встановлено обов`язку повернення цих коштів, що свідчить про відсутність підстав для їх примусового стягнення іншою стороною.

У постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16 та від 02 грудня 2020 року у справі № 523/13412/16 Верховний Суд зробив висновок про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки розписка не містила умови про передачу коштів у борг і обов`язок відповідача повернути позичені кошти. Тому висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову Верховний Суд визнав такими, що відповідають нормам матеріального права.

Доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів на підтвердження фінансової спроможності, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 не містить правового обґрунтування, яким чином не дослідження такого доказу як декларація про доходи чи іншої бухгалтерської документації позивача, про витребування яких заявляв відповідач, вплинуло на повноту з`ясування обставин у справі, чи яким чином зазначені докази можуть підтвердити відсутність обов`язку у відповідача щодо повернення суми позики, враховуючи дійсність боргової розписки, складеної та підписаної відповідачем.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аргументи заявника про порушення судом першої інстанції, визначеного ЦПК України порядку розгляду заяви про відвід судді, які обґрунтовувалися тим, що суддя після виходу з нарадчої кімнати не проголосив ухвалу за наслідками вирішення питання про відвід, не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, сьомої та одинадцятої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Питання про відвід вирішується невідкладно. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

З протоколу судового засідання від 31 серпня 2020 року убачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 подав заяву про відвід судді, для вирішення якої суд видалився до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суддя проголосив ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід, яка наявна в матеріалах справи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 249 ЦПК України (у редакції чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції) учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

ОСОБА_2 не подавав письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису чи протоколу судового засідання, а отже його доводи про порушення судом порядку вирішення питання про відвід судді є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали наявним у справі доказам належну оцінку та правильно застосували норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

О. В. Ступак

В. В. Яремко