Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.10.2019 року у справі №227/1462/19

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа №227/1462/19

провадження №61-15858св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2019 року у складі колегії суддів Папоян В. В., Біляєвої О. М., Корчистої О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), назва якого змінена на акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), в якому просила стягнути заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року у розмірі 29857,98 грн та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати, у розмірі 5392,57 грн, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та зборів.

Позов мотивовано тим, що після реорганізації 08 липня 2016 року структурного підрозділу ДП "Донецька залізниця" шляхом його злиття, позивача переведено до виробничого підрозділу "Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця".

10 липня 2017 року видано наказ про звільнення позивача з роботи з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

На день звільнення позивача їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року, зокрема: за березень 2017 року - 5122,88 грн, за квітень 2017 року - 3955,29 грн, за травень 2017 року - 3756,29
грн, за червень 2017 року - 0,00 грн, за липень 2017 року - 17023,52 грн, що разом становить 29 857,98 грн. Сума компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати станом на 08 квітня 2019 року, тобто на день звернення до суду з даним позовом, становить 5392,57 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2019 року у складі судді Мацишин Л. С. позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року в розмірі 27 141,32 грн, яка складається із заборгованості по заробітній платі за березень - липень 2017 року, з врахуванням 9379,16 грн компенсації за невикористану відпустку та 7281,25 грн вихідної допомоги при звільненні.

Зобов'язано при виплаті утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.

Стягнуто суму компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати, у розмірі 4221,98 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі (у тому числі компенсації за невикористану відпустку та виплату одноразової грошової допомоги) за березень-липень 2017 року, а отже, з урахуванням положень статей 115, 116 КЗпП України, статті 21 Закону України "Про оплату праці", вказані суми підлягають стягненню на користь позивача.

Всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Наданий суду науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не звільняє відповідача від обов'язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за змістом положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Позивачем не надано документів, що підтверджують її перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від 17 березня 2017 року № 236/ДНД) або того, що на виконання вищезазначеного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на скасування простою з зазначенням дати скасування, посади та прізвища працівника.

Також не надано доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та заробітної плати за спірний період, а тому відсутні підстави проводити розрахунок заборгованості за березень - липень 2017 року, виходячи із її окладу та стягувати заборгованість по заробітній платі за цей період.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану нею роботу та того, що у період з березня по липень 2017 року їй нараховувалася заробітна плата і вона має за цей період заборгованість, нею надано розрахункові листи за спірний період. Проте вони не містять підписи посадових осіб та не завірені печаткою, а тому не можуть бути визнані допустимими доказами та не можуть бути прийнятими до уваги.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження правових підстав щодо нарахування їй заробітної плати та наявності заборгованості перед нею у зазначеному розмірі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погодилась з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать матеріалам справи та фактам, які не оспорювались відповідачем, зокрема, що відповідач мав доступ до первинної документації позивача і у травні, і у липні 2017року, оскільки здійснював відповідні дії щодо припинення трудових правовідносин. Станом на 10 липня 2017 року відповідач був обізнаний про наявний у нього обов'язок виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу.

Апеляційним судом не враховано, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а також ведення бухгалтерського, податкового обліку покладено на роботодавця, а не на працівника.

Згідно з наказом №236-ДНД від 17 березня 2017року "Про встановлення простою" з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів СП "Донецької дирекції залізничних перевезень" встановлено початок простою, про що було повідомлено працівників цих підрозділів та керівництво виробничих підрозділів.

Вказане повністю узгоджується із даними, що відображені у щомісячних розрахункових листах щодо заробітної плати за період березня-липня 2017 року, як наслідок це спростовує твердження відповідача про відсутність доступу до документації з кадрових питань після 17 березня 2017 року. Крім того, роботодавцем одноособово прийнято рішення про нарахування заробітної плати за час простою не з вини працівників із розрахунку двох третин встановленої тарифної ставки (посадового окладу).

Відповідно до статті 10 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії статті 10 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Проте такий сертифікат відповідачем суду не наданий.

Відповідачем не наведено жодного аргументованого доводу, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсному розміру заборгованої заробітної плати, адже питання наявності заборгованості по заробітній платі відповідачем взагалі не оскаржується.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала на різних посадах у відділеннях ДП "Донецька залізниця", зокрема у Іловайській дистанції сигналізації та зв'язку.

Згідно наказу №303 від 15 квітня 2016 року Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку ДП "Донецька залізниця" реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ "Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД встановлено початок простою у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20 березня 2017 року.

Пунктами 2-6 цього наказу визначено, що на час простою встановити щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов'язати всіх працівників дирекції, які заходяться у простої, з'являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання та т. і., та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої". Призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої. Оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код "П". У разі неявки робітника у табелі обліку робочого часу проставляти код "НЗ". Оплату такої відсутності не проводити.

Згідно з Наказом (розпорядженням) СП "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про припинення трудового договору від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена з посади інженера 1 категорії за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України "Про оплату праці", яка доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Загальними вимогами процесуального права визначенообов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1 , 2 , 4 , 6 статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено Частинами 1 , 2 , 4 , 6 статті 95 ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Установивши, що позивачем не надано документів на підтвердження її перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від 17 березня 2017 року № 236/ДНД) або того, що на виконання вказаного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на припинення простою з зазначенням відповідної дати, посади та прізвища працівника, не надано доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав проводити розрахунок заборгованості за березень - липень 2017 року, виходячи з окладу та стягувати заборгованість по заробітній платі за цей період.

Матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (березень-липень 2017 року), у зв'язку з чим визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу чи печатки підприємства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, апеляційний суд, дав належну оцінку наданим позивачем розрахунковим листам заробітної плати за спірний період та виходив з того, що вони не відповідають засадам належності і допустимості доказів, врахував, що відповідач з об'єктивних причин - форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, а факт виконання певної роботи останньою впродовж спірного періоду будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні частини 6 статті 95 ЦПК України не підтверджений, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність цих вимог і з цих підстав відмовив у їх задоволенні

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів нарахування заробітної плати позивачу за спірний період, оскільки матеріали справи не містять інформації, на підтвердження вказаних вимог.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено колегією суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про нарахування і невиплати їй заробітної плати за період з березня по липень 2017 року.

Апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська