Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.11.2021 року у справі №309/556/17

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 309/556/17

провадження № 61-14124св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хустська районна державна адміністрації Закарпатської області як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю., від 15 липня 2021 року.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хустська районна державна адміністрації Закарпатської області як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 лютого 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 серпня 2016 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з матір'ю. ОСОБА_1 вказував, що відповідачка перешкоджає йому зустрічатися та спілкуватися з дітьми. Стверджував, що за час спільного проживання він проявляв себе як турботливий батько, діти люблять його, жодних обставин, які б давали підстави вважати, що його спілкування з дітьми спричинить їм шкоду, не існує. На думку позивача, створення йому перешкод у спілкуванні з дітьми, участі в їх вихованні є порушенням його права як батька та суперечить інтересам дітей.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми, визначити наступні способи його участі у вихованні дітей: систематичні побачення з дітьми кожної суботи з 12 до 15 години наступного дня, крім Різдвяних та Великодніх свят; на Новорічні, Різдвяні та Великодні свята - другий день свят; у день народження дітей одну годину у будь-який час за вибором матері; безперешкодне відвідування дітей у школі без відривання від навчального процесу (на перерві).

У березні 2017 року ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до

ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хустська районна державна адміністрації Закарпатської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 серпня 2016 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано; неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено на утриманні та вихованні матері. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 2/3 всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 квітня 2016 року до досягнення дітьми повноліття. ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей сплачує несвоєчасно та в неповному обсязі, а станом на 01 березня 2017 року його заборгованість зі сплати аліментів становила 5 904,20 грн. Зазначала, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до неї про зменшення розміру аліментів (справа № 309/454/17), який мотивовано тим, що його звільнено з роботи з 01 листопада 2016 року. Наведені обставини, на думку ОСОБА_2, свідчать про те, що ОСОБА_1 не хоче нести витрати по утриманню дітей, ухиляється від їх матеріального забезпечення. Позивачка за зустрічним позовом наголошувала на тому, що вона зверталася до суду з позовом в інтересах двох малолітніх дітей до ОСОБА_1, у якому просила вселити її та дітей до новозбудованого будинку, який є спільною сумісною власністю сторін і збудований поряд зі старим по АДРЕСА_1. ОСОБА_1 добровільно не хоче вселити неповнолітніх дітей та її до цього будинку, умисно створює їм перешкоди, що зафіксовано у акті обстеження умов проживання від 29 липня 2016 року та у висновку старшого інспектора Хустського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21 липня 2016 року. Стверджувала, що у лютому 2016 року у сина після психологічного навантаження через несприятливу психологічну обстановку в сім'ї та грубого поводження батька ОСОБА_1 з дітьми виникло заїкання, що підтверджується довідками з медичної картки амбулаторного хворого.

ОСОБА_2 наголошувала на тому, що після розірвання шлюбу вона не вчиняє жодних дій для створення перешкод батькові у спілкуванні з дітьми чи його участі у вихованні. Натомість ОСОБА_1 регулярних стосунків і прямих контактів з дітьми з власної ініціативи не підтримує, дітей за місцем проживання та в школі не відвідує. Водночас зазначала, що спілкування батька з дітьми може спричинити їм психологічні переживання та зашкодити їх нормальному вихованню. Крім цього, ОСОБА_1 відмовився надати дозвіл на виїзд дітей за кордон на море з метою їх оздоровлення.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка за зустрічним позовом просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн судового збору та

33 400 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей. Врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідача слід позбавити батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що не буде суперечити інтересам дітей.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 07 червня

2019 року скасовано.

Первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2: першої та третьої суботи, другої та третьої неділі місяця з 12:00 години до 18:00 години, крім Новорічних, Різдвяних та Пасхальних свят; другого дня Новорічних, Різдвяних та Пасхальних свят з 14:00 години до 18:00 години; у день народження дітей одну годину

у будь-який час за вибором матері; безперешкодно відвідувати дітей у школі без відривання від навчального процесу (на перерві).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачкою за зустрічним позовом не надано достовірних доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків, що могло б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно дітей. Суд апеляційної інстанції зазначив, що пред'явлення позову про усунення перешкод у вихованні дітей та визначення способу участі у вихованні дітей свідчить про те, що ОСОБА_1 не втрачав інтерес до своїх дітей. Визначаючи порядок участі батька у спілкуванні з дітьми, суд апеляційної інстанції виходив із того, що побачення з батьком не повинні порушувати учбовий процес, режим відпочинку та сну дітей, а також можливості проведення дітьми вихідних днів також і з матір'ю. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на шкільний вік дітей, вважав, що в інтересах дітей є надання дозволу на їх зустрічі з батьком за відсутності матері, оскільки між батьками склалися неприязні відносини та їх одночасне перебування з дітьми буде негативно впливати на психічний, духовний та емоційний стан останніх.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 21 липня 2021 року

у справі № 202/7712/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, не заслухав думку дітей, не врахував, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження ухилення відповідача за зустрічним позовом від виконання своїх батьківських обов'язків та його винної поведінки щодо своїх малолітніх дітей. Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявник стверджує, що неприязні стосунки з колишньою дружиною, яка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження його ухилення від виконання батьківських обов'язків, не впливають на його ставлення до дітей.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 28 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 серпня

2016 року у справі № 309/1213/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено на утриманні і вихованні матері ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі

2/3 всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 квітня 2016 року до досягнення дітьми повноліття.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області

від 06 вересня 2017 року у справі № 309/454/17 позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено розмір аліментів що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі по 1 000 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 29 липня 2016 року, складеним начальником служби у справах дітей Вайнраух Л. Й. та головним спеціалістом служби у справах дітей Олмаші Е. М., за адресою по АДРЕСА_1 для дітей не створені умови для проживання: відсутність опалення, у дитячій кімнаті немає ліжка, шафи для речей, всіх предметів для проживання та утримання дітей. Батько до виховання дітей ставиться безвідповідально: повністю відключив опалення, зняв міжкімнатні двері, замінив на вхідних дверях замок. Розібрав дитячу кімнату, виніс дитячі ліжка, дитячі шафи, комод, крісла, столик. Про дітей не згадує, фінансову допомогу дітям не надає. Мати створює всі умови для належного проживання та вихованні дітей, однак враховуючи неможливість проживання по АДРЕСА_1 діти разом з матір'ю живуть у бабусі по АДРЕСА_2, яка допомагає їм.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення задоволено. Вселено ОСОБА_2 та двох малолітніх дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у двоповерховий будинок № б/н, розташований на території дворогосподарства АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 відновити у двоповерховому будинку № б/н, розташованому на території дворогосподарства АДРЕСА_1, попередній стан: влаштувати міжкімнатні двері, повернути дитячі ліжка, комод, крісла, шафи для одягу, стіл, влаштувати батареї, підключити до центрального опалення, відновити в будинку електропостачання та водопостачання.

Відповідно до листа Липчанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

від 17 березня 2017 року протягом 2015-2016 навчального року та

2016-2017 навчального року ОСОБА_1 батьківські збори не відвідував, навчанням та вихованням дітей у школі не цікавиться.

Згідно висновку органу опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 липня 2017 року № 01-9/952 щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми працівниками служби проведено з дітьми розмову щодо побачень з батьком. Старша донька ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) повідомила, що хоче спілкуватися з батьком, бачитися з ним, а менший син ОСОБА_5 категорично сказав, що не хоче бачити свого батька, оскільки ображається на нього у зв'язку з тим, що батько розібрав їх дитячу кімнату. Орган опіки та піклування вважав за доцільне встановити ОСОБА_1 години побачень з його малолітніми дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно з наступним графіком, а саме: щосуботи з 12.00 до 15.00 по АДРЕСА_1; другого дня Новорічних, Різдв'яних та Пасхальних свят з 14.00 до 18.00 по АДРЕСА_1; у день народження дітей з 16.00 до 17.00 по АДРЕСА_1; безперешкодно відвідувати дітей у школі без відривання від навчального процесу (на перерві).

Висновком органу опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 листопада 2017 року № 01-9/1617 позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано можливим й таким, що не суперечить їх інтересам.

Зі змісту цього висновку від 03 листопада 2017 року № 01-9/1617 слідує, що питання можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його дітей розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини

07 липня 2017 року, на якій членами комісії прийнято рішення відкласти розгляд справи на інший термін у зв'язку з відсутністю батька на засіданні комісії та перевірки окремих фактів, що стосуються стану виконання ним батьківських обов'язків. На наступному засіданні був присутній батько, який пояснив, що має бажання виховувати дітей, матеріально їх утримувати, однак їх мати чинить перешкоди у спілкуванні з ними. Батько також пояснив, що, на його думку, він використовував всі методи, аби повернути собі дітей, поспілкуватися з ними, бачити їх. Відповідно до листа Хустського районного відділу державної виконавчої служби станом на 01 березня 2017 року у ОСОБА_1 був наявний борг по сплаті аліментів. Хоча ОСОБА_1 і погасив заборгованість по сплаті аліментів, комісія вважала, що сама наявність боргу по сплаті аліментів, розмір яких є незначним, свідчить про неналежне ставлення його до своїх батьківських обов'язків. Крім цього, згідно з інформацією, наданою Липчанською сільською радою Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_1 до виконавчого комітету з приводу перешкод у його спілкуванні з дітьми не звертався. Представник сільської ради зауважила, що батько дітей жодного разу не звертався до них. Натомість мати дітей неодноразово зверталася до представників сільської ради з питанням допомогти врегулювати ситуацію та вплинути на батька з тим, щоб останній належним чином виконував свої батьківські обов'язки, не зловживав ними та перестав вчиняти у сім'ї фізичне та психологічне насильство. Орган опіки та піклування дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 байдуже ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків відносно дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Внаслідок поведінки з боку батька склались обставини, що суперечать інтересам дітей, оскільки факти, матеріали справи, а також сама поведінка ОСОБА_1 свідчить про зловживання ним своїми батьківськими правами та неналежне ставлення до своїх батьківських обов'язків.

Служба у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації у листі від 17 січня 2018 року № 01-18/89 зазначила, що органом опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації при наданні висновку від 03 листопада 2017 року № 01-9/1617 щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовані всі обставини справи, не наведено жодного беззаперечного, достатнього та належного доказу, який би свідчив про умисне і свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, а тому відсутні правові підстави для позбавлення його батьківських прав.

У відповідь на лист служби у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації у листі від 17 січня 2018 року № 01-18/89 Хустська районна державна адміністрація повідомила у листі від 05 травня 2018 року № 01-9/518, що під час повторного виїзду та розмови з дітьми з'ясовано, що за рік ОСОБА_1 жодного разу не зустрічався з ними ні за місцем його проживання, ні в школі, не вітав дітей з днем народження, святами. Маючи повне право відвідати дітей у школі, не скористався цим правом, що свідчить про його свідоме та умисне небажання спілкуватися з дітьми, бачити їх, цікавитися їхнім життям. Під час розмови з дітьми було з'ясовано, що діти не бажають спілкуватися з батьком, підтримувати з ним будь-які зв'язки. Свою думку обґрунтували тим, що ОСОБА_1 позбавив їх житла, дитячої кімнати, навіть дитячі іграшки відібрав від дітей.

Для перевірки цієї інформації працівники служби звернулись до батька, щоб він відчинив будинок та показав житло, в якому мешкали діти. Однак останній відчиняти будинок та співпрацювати категорично відмовився. Виходячи з вищевикладеного, Хустська районна державна адміністрація Закарпатської області вважала, що висновок органу опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносного його малолітніх дітей є обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дітей.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року зобов'язано орган опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації подати повторний письмовий висновок щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2.

На виконання цієї ухвали орган опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області надав висновок від 11 січня

2021 № 01-03/37, у якому зазначив про наявність правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки біологічний батько не бажає брати участь у вихованні своїх дітей та виконувати свої батьківські обов'язки щодо них.

14 липня 2021 року до апеляційного суду надійшов ще один висновок органу опіки та піклування Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 13 липня 2021 року № 01-31/113. У висновку зазначено, що склались всі правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітніх дітей. У висновку зазначено, що у будинку по АДРЕСА_1 ніхто не проживає. ОСОБА_1 мешкає у будинку його батьків по АДРЕСА_4. Службою у справах дітей Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області було повторно зроблено запити до дирекції Липчанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, державної виконавчої служби. Зазначено що, маючи на руках графік зустрічей з дітьми, ОСОБА_1 тривалий період часу дітей не бачив, з ними не спілкувався ані у школі, ані вдома, не проводив час для спільного відпочинку та оздоровлення. Під час бесіди з дітьми останні повідомили, що не хочуть зустрічатись з батьком, мотивуючи тим, що він позбавив їх житла, зовсім забув про їх існування. При цьому встановлено, що ОСОБА_1 сплачує аліменти та заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 березня 2017 року погасив.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1.

Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у цій частині є законною й обґрунтованою.

У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на кровній спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57,58).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня

2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Взявши до уваги неприязні стосунки між колишнім подружжям, бажання батька спілкуватись з дітьми, а також те, що батько дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дітей, зокрема, звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення способу участі батька у вихованні дітей, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який може бути застосований при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1, який має більше уваги приділити інтересам дітей, судом апеляційної інстанції не встановлені.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що образа дітей на батька щодо ремонту у будинку з огляду на перебування батьків у спорах про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, вселення до житла не може бути достатньою підставою для визначення прихильності малолітніх дітей до батька, а також для позбавлення його батьківських прав. Разом із тим, на одному із засідань комісії з питань захисту прав дитини старша донька ОСОБА_4 виявляла бажання спілкуватися з батьком.

У частинах 5 , 6 статті 19 СК Українивстановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача за зустрічним позовом батьківських прав, навівши відповідні мотиви. При цьому суд послався, зокрема, на те, що в основу висновків органу опіки та піклування Хустської районної адміністрації від 11 січня 2021 року № 01-03/37 та від 13 липня 2021 року № 01-31/1139 покладені ті ж самі обставини, які були викладені у висновку Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 03 листопада 2017 року №01-9/1617 щодо можливості позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, а зауваження, висловлені службою у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації у листі від 17 січня 2018 року № 01-18/89, орган опіки та піклування не врахував.

Щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення способу участі у спілкуванні з дітьми та їх вихованні

Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у цій частині прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.

Встановлюючи порядок побачень батька з дітьми, взявши до увагиінтереси дітей, їх вік, постійне проживання разом із матір'ю, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька приймати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на спілкування з малолітніми дітьми, необхідність спілкування дітей як з батьком, так і з матір'ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дітей, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення порядку періодичних побачень батька з дітьми за запропонованим органом опіки та піклування варіантом, збільшивши час зустрічей.

Визначений судом апеляційної інстанції спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дітей не є перешкодою для підтримки зв'язків між батьком і дітьми у інших формах за погодженням батьків або ж зміни компетентним органом встановленого порядку за наявності обставин, що мають істотне значення.

Об'єктом правосуддя у справах про піклування про дитину є одвічні, гостро емоційні і постійно мінливі стосунки між батьками і їхньою дитиною, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі встановлювати сталі чутливі людські стосунки та приписувати почуття прихильності. У той же час суд у межах своїх повноважень спрямовує учасників сімейного конфлікту до його вирішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не у повній мірі встановив обставини справи, не взяв до уваги всі доводи позивачки за зустрічним позовом, які вказують, на її думку, на систематичне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків і підтверджують необхідність позбавлення його батьківських прав, а також відсутність перешкод у спілкуванні батька з дітьми, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної

інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного від 15 липня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович