Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 638/4895/15-ц

провадження № 61-20261св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Десята харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Десята харківська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що його батько ОСОБА_5, який зареєстрований

за адресою: АДРЕСА_1, м. Ялта, АР Крим, помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Заповіту батько не залишив, а тому він є спадкоємцем першої черги за законом. Проте, зі спадкодавцем він проживав окремо, так як із 12 вересня 2006 року зареєстрований та проживає у місті Харкові. На початку січня 2015 року він дізнався від своєї матері ОСОБА_6, що батько був власником 1/3 частини вищезазначеної квартири.

Вказав, що в установлений законом шестимісячний термін він не зміг звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки спадкове майно знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим і виїхати до цієї території він не міг.

Зазначив, що 20 березня 2015 року він звернувся до нотаріуса Десятої харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщину, однак у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини, у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено.

Вважав, що вказані ним обставини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, незалежними від нього, пов'язані з обставинами непереборної сили, що викликали у нього труднощі для своєчасного звернення до нотаріуса.

Зазначив, що відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру

від 20 березня 2015 року за № 39938552, сформованої державним нотаріусом Сімаковою О. Г. спадкова справа після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на території України не заводилась та свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив визначити йому додатковий трьохмісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька ОСОБА_5 в Десяту харківську державну нотаріальну контору.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня

2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті його батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_3 має право на визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на підставі пункту 1 статті 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»

від 15 квітня 2014 року, в якому зазначено, що в разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 16 грудня 2014 року ОСОБА_3 вже отримав свідоцтво про право на спадщину, а тому відсутні підстави для надання ще одного додаткового строку для прийняття спадщини.

У січня 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 квітня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року на

тимчасово окупованій території. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, м. Ялта, АР Крим.

17 грудня 2014 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно з спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У відповідності до статей 212-213 ЦПК України 2004 року, які були чинними на час ухвалення судами оскаржуваних рішень, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів

України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною першою статті 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Положення спеціального закону, наведеного вище, встановлюють порядок прийняття спадщини у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія та надають право спадкоємцям, виконавцям заповіту, кредиторам спадкодавця та іншим особам реалізувати свої права щодо спадкового майна на території України в загальному порядку.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із встановлення факту отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину після смерті батька. В якості належних доказів отримання позивачем свідоцтва про право

на спадщину суд визнав не посвідчену фотокопію документу, який має назву: «Свідоцтва про право власності на спадщину за законом», виданого 16 грудня

2014 року у місті Ялта нотаріусом на підставі законодавства Російської Федерації та фотокопію довідки нотаріуса.

Проте, суд апеляційної інстанції, приймаючи як належні докази та встановлюючи на підставі таких доказів обставини справи, не врахував положення статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати таким, що відповідає вимогам 212-213 ЦПК України 2004 року.

Разом з тим, не можна погодитись і з висновками суду першої інстанції, оскільки вони здійснені з порушенням норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року, чинної на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд повинен враховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції розглянув справу за участю у якості відповідача Харківської міської ради, при цьому, судом не було роз'яснено позивачу у відповідності до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року про необхідність залучення до участі у справі усіх спадкоємців, які претендують чи

можуть претендувати на спадщину, внаслідок чого, ОСОБА_8 - мама померлого, яка є спадкоємцем першої черги відповідно до положень статті 1261 ЦК України, не була залучена до участі у справі, оскаржила його до суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а висновок суду про визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття є передчасним.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суди усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик