Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №446/2033/16

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 446/2033/16-ц

провадження № 61-39292св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_6 на ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року та від 25 травня 2018 року у складі судді Бакай І. А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку.

Вимоги позову обґрунтовувались тим, що 29 серпня 2007 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 у борг кошти в сумі 36 000, 00 дол. США на проведення ремонтно-будівельних робіт у будинку в АДРЕСА_1. Того ж дня між сторонами укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язався перед ОСОБА_3 за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_5, що виникли з договору позики від 29 серпня 2007 року. Відповідачі грошові кошти позивачу не повернули, на листи-вимоги не реагували.

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року відкрито провадження у згаданій справі.

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами у справі, за умовами якої досягнуто домовленість щодо врегулювання спору: визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 319, 20 кв. м; визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га для обслуговування цього будинку; судові витрати покладено на ОСОБА_5; провадження у справі закрито.

08 січня 2018 року засобами поштового зв'язку від імені ОСОБА_6 з адреси, розташованої у Сполучених Штатах Америки, направлено до Апеляційного суду Львівської області апеляційну скаргу на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2018 року зазначену апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження та несплатою судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено, оскільки, як вважав суд, копію ухвали Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2018 року ОСОБА_6 отримала 27 лютого 2018 року, проте вимоги ухвали не виконала.

12 квітня 2018 року із матеріалами цивільної справи ознайомився представник ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_7, який у заяві на ознайомлення зі справою зазначив, що 11 квітня 2018 року з інформації, наведеної на порталі «Судова влада України», він дізнався про те, що на розгляді в Апеляційному суді Львівської області перебуває справа за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року про визнання мирової угоди, яку вона не подавала, а про визнання судом цієї мирової угоди їй стало відомо лише від нього 11 квітня 2018 року, за допомогою засобу електронного зв'язку, оскільки з 2003 року вона фактично проживає в США, а в Україні останній раз перебувала у вересні 2016 року.

20 квітня 2018 року до Апеляційного суду Львівської області надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_7, на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, в якій зазначалось, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 квітня 2003 року. За спільні кошти здійснили будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 періодично проживали в Україні та в США. Процес будівництва будинку також супроводжували донька ОСОБА_6 від першого шлюбу ОСОБА_8 та брат ОСОБА_9. Будівництво завершено у 2009 році та розпочато документальне оформлення права власності на будинок. Таким чином, зазначений будинок та надана для його обслуговування земельна ділянка відповідно до статей 60, 69 СК України належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Оскільки протягом останнього часу сімейні стосунки подружжя погіршилися, виникали непорозуміння у фінансових питаннях, то дружина вирішила скористатись своїм правом на поділ спільного майна, набутого за час перебування у шлюбі. Для цього 08 квітня 2018 року вона уклала з адвокатом ОСОБА_7 договір про надання адвокатської допомоги, який, розпочавши свою роботу, повідомив їй про існування ухвали Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року про визнання мирової угоди. За допомогою згаданої мирової угоди її чоловік намагається уникнути правомірного поділу їх спільного сумісного майна. Також зазначалось, що апеляційна скарга, яка направлялась 08 січня 2018 року засобами поштового зв'язку начебто від імені ОСОБА_6 зі США, подана іншою особою виключно із метою позбавити її дійсної можливості оскаржити ухвалу суду в апеляційному порядку. З цього приводу вона звернулася із заявою до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення, шахрайства в особливо великих розмірах.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України, оскільки ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року попередньо відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року.

ОСОБА_6 у червні 2018 рокуподала до Верховного Судукасаційні скарги, у якихпросить скасувати ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року та від 25 травня 2018 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційних скарг заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційні скарги обґрунтовувались тим, що в апеляційній скарзі ОСОБА_6, надісланій на адресу Апеляційного суду Львівської області 18 квітня 2018 року, зазначалось про поінформованість заявника та її представників про існування ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року, якою раніше відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою від імені ОСОБА_6 Втім, одним із основних доводів апеляційної скарги було спростування факту звернення із такою апеляційною скаргою ОСОБА_6

В апеляційній скарзі наголошувалось на навмисній фальсифікації (імітації) невідомими особами подання 22 січня 2018 року віл імені ОСОБА_6 апеляційної скарги на ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року шляхом надсилання такої скарги зі США з метою позбавити її можливості в подальшому насправді оскаржити зазначену ухвалу. В апеляційній скарзі від 22 січня 2018 року зазначено про поінформованість ОСОБА_6 щодо існування боргу ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 і, навіть, додано копію відповідної розписки, що не має будь-якого логічного зв'язку з аргументами, які наводились у цій скарзі.

ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що він з ОСОБА_6 шлюбу не укладав, а отже ухвала Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року не порушує її прав. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 0, 0600 га, розташована за тією ж адресою, є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Будівництво згаданого будинку здійснювалось ним за кошти, отримані у позику від ОСОБА_3 відповідно до договору позики від 29 серпня 2007 року. ОСОБА_6 участі у будівництві будинку не брала, оскільки більше п'ятнадцяти років перебуває на території США. ОСОБА_5 посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 01 липня 2015 року

у справі № 6-612цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, та зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.

ОСОБА_3 також подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що їй невідомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладали шлюб та те, що ОСОБА_6 несла будь-які витирати на будівництво, а отже й наявність права в останньої, яке могло би бути порушеним у зв'язку з ухваленням оскаржуваних рішень. При укладенні мирової угоди сторони діяли добросовісно, вона знала, що житловий будинок та земельна ділянка не належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю ОСОБА_5

Згідно зі статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалами Верховного Суду від 16 липня 2018 року та від 05 вересня 2018 року відкриті касаційні провадження у справі, витребувано справу із

Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області .

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У частині першій статті 292 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року)встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

За змістом пунктів 3-4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Верховний Суд бере до уваги те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком цієї особи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі «Alimentaria Sanders S. A. v. Spain» від 07 липня 1989 року).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

На переконання Верховного Суду, Апеляційний суд Львівської області не надав належної оцінки доводам ОСОБА_6 з приводу того, що ухвала Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року порушує її законні права спільної сумісної власності, що відповідно до частини п'ятої статті 175 ЦПК України 2004 року було підставою для відмови у визнанні мирової угоди.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 долучила до апеляційної скарги копію свідоцтва про шлюб (повторне) від 06 жовтня 2016 року,

серія НОМЕР_1 згідно з яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (прізвище після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_6) зареєстрували шлюб 03 квітня 2003 року, про що Виконавчим комітетом Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області складено відповідний актовий

запис № 10.

Таким чином, підлягає з'ясуванню, чи набули ОСОБА_5 та ОСОБА_6 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 319, 20 кв. м, а також земельну ділянку площею 0,0600 га для обслуговування цього будинку, спільними зусиллями під час перебування у шлюбі.

ОСОБА_6 не брала участі у справі ані як сторона, ані як третя особа, про розгляд справи не повідомлялася, чим була позбавлена можливості надати суду свої пояснення та докази, висловити власні міркування. Єдиним ефективним способом відновлення правового стану є реалізація нею права на апеляційне оскарження судового рішення у встановленому процесуальним законом порядку.

В апеляційній скарзі, направленій із США 22 січня 2018 року, зазначена адреса для листування ОСОБА_6 у АДРЕСА_3 за цією адресою 27 лютого 2018 року особою, яка підписалася за отримання судової кореспонденції ОСОБА_6 «ОСОБА_6», а не ОСОБА_6 особисто чи її уповноваженим представником отримано ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд дійшов помилкового переконання, що ухвала Апеляційного суду Львівської області

від 16 лютого 2018 року отримана саме особою, яка подала апеляційну скаргу 27 лютого 2018 року.

За правилами частин шостої, восьмої статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, адреса її проживання (перебування) апеляційним судом не з'ясовувалась, то направлення ухвали Апеляційного суду Львівської області

від 16 лютого 2018 року на адресу: АДРЕСА_3, не може вважатись такою, що відбулася із належними доказами її вручення.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд помилково не звернув належної уваги та не перевірив ті обставини, що апеляційна скарга подана 22 січня 2018 року не ОСОБА_6, а іншими особами та не забезпечив ефективної протидії недобросовісному створенню учасниками справи перепон повному та всебічному апеляційному перегляду, що, в свою чергу, може свідчити про порушення частини першої статті 6 Конвенції.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 у відповідний час не реалізовувала право на апеляційне оскарження ухвали Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, і ухвала апеляційного суду від 05 квітня 2018 року є безпідставною, то під час постановлення ухвали апеляційного суду від 25 травня 2018 року відсутні були підстави стверджувати про наявність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення апеляційного суду, враховує конкретні обставини цієї справи, загальні засади справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», вважає за необхідне скасувати ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року та від 25 травня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Подані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відзиви на касаційну скаргу висновків Верховного Суду не спростовують, адже предметом касаційного перегляду є виключно дотримання апеляційним судом норм процесуального права щодо оцінки відмови у відкритті апеляційного провадження, а не спору по суті.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2018 року та від 25 травня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик