Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.08.2023 року у справі №1512/3763/2012
Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №1512/3763/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 1512/3763/2012

провадження № 61-8938св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позов № 1

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

позов № 2

позивач - ОСОБА_4 , ОСОБА_4 ,

відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ,

зустрічний позов

позивач - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_9 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_9 , в інтересах якого діє адвокат Ягодніков Сергій Юрійович, на постанову Одеського апеляційного суду

від 27 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за об`єднаними позовами

У березні 2004 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, який змінювала, і остаточно уточнивши позовні вимоги у лютому 2009 року, звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , в якому просила визнати недійсним договір дарування, укладений 1 квітня 2005 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , житлового будинку на АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , укладений 21 квітня 2005 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_4 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Посилалась на те, що уклала з ОСОБА_11 5 вересня 2003 року договір купівлі-продажу земельної ділянки і незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 96%, передала йому 954 000 грн,

еквівалентних 180 000 доларам США, проте продавець від нотаріального укладення договору ухилився.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року за нею визнано право власності на земельну ділянку та розташований на ній недобудований житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер.

У подальшому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2004 року визнано за ОСОБА_7 права власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1442 га, розташовані на

АДРЕСА_1 .

28 січня 2005 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування передала вказаний житловий будинок у власність свого чоловіка ОСОБА_6 .

1 квітня 2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1442 га, розташованих на АДРЕСА_1 .

На думку ОСОБА_7 , після смерті ОСОБА_11 його спадкоємці набули не лише право на спадкування його майна, а й обов`язки з виконання умов угоди купівлі-продажу спірного майна.

Зазначала, що з 2004 року вона позбавлена можливості користуватись та розпоряджатись належним їй на праві власності нерухомим майном, у зв`язку з чим їй завдано моральну шкоду.

У липні 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в інтересах малолітнього

ОСОБА_4 , який на цей час досяг повноліття, звернулись з остаточно уточненим у березні 2008 року позовом, в якому просили визнати недійсними: розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 943

від 9 липня 2004 року, свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , видане 16 липня 2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_1 і виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку за цією адресою; визнати недійсними нотаріально посвідчений договір дарування спірного житлового будинку, укладений 21 січня 2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , державний акт на право власності на цю земельну ділянку, виданий

ОСОБА_7 ; визнати недійсними укладені 1 квітня 2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки і ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - договір купівлі-продажу житлового будинку з визнанням недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_8 ; визнати за ОСОБА_4 і ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_11 право власності по 1/4 частці земельної ділянки площею 0,1442 га та по 1/4 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 за кожним з витребуванням на їх користь вказаного майна та вселення ОСОБА_4 і ОСОБА_4 у житловий будинок.

Вказували, що вони є спадкоємцями першої черги після ОСОБА_11 , проте за рішеннями, скасованими у подальшому, та укладеними договорами майно перейшло у власність ОСОБА_8 , від якої воно має бути витребувано.

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , який на цей час досяг повноліття, звернулась із зустрічним позовом

до ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і ОСОБА_1 , в якому зазначала, що вона та ОСОБА_3 є відповідно дружиною та сином ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що успадкував після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,1442 га та незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 96% на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на перешкоди в нотаріальному оформленні спадкових прав через судові рішення про визнання права власності на нерухоме майно за іншими особами та подальше відчуження майна на підставі нотаріально посвідчених договорів, просила визнати недійсними нотаріально посвідчений 21 січня

2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1 , нотаріально посвідчений 1 квітня 2005 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договір

купівлі-продажу цього житлового будинку і нотаріально посвідчений 1 квітня 2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га за цією ж адресою. Просила визнати за нею і за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_14 право власності по 1/4 частці земельної ділянки та по 1/4 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 за кожним; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1442 га та житловий будинок на АДРЕСА_1 ; стягнути з неї ( ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 у повернення боргу померлого чоловіка грошові кошти в сумі 795 000 грн, еквівалентних за курсом НБУ станом на 2003 рік

150 000 доларам США.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Справа судами розглядалась неодноразово, у тому числі в касаційному порядку.

Останнім рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року у задоволенні всіх позовів відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 8 травня 2014 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 8 травня 2014 року скасовано з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; позов ОСОБА_4 і ОСОБА_4 та позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_11 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право по 1/4 частці за кожним на земельну ділянку площею 0,1442 га, цільовим призначення якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на

АДРЕСА_1 , оформлення та одержання в установленому порядку державних актів на землю.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ОД № 022681, виданий Одеським міським управлінням земельних ресурсів 2 серпня 2004 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1442 га, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ОД № 062573, виданий Одеським міським управлінням земельних ресурсів

27 січня 2005 року ОСОБА_12 на цю земельну ділянку.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 на користь

ОСОБА_4 та ОСОБА_4 по 1/4 частці кожному вказаної земельної ділянки.

Визнано за ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_11 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право по 1/4 частці за кожним на об`єкт незавершеного будівництва готовністю 96%, розташований на АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі рішення Київського районного суду

м. Одеси від 3 вересня 2003 року у справі № 2-4860/2003, з правом здачі житлового будинку, господарських будівель і споруд в експлуатацію та отримання документів, які посвідчують право власності на нерухоме майно.

Визнано недійсним розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 9 липня 2004 року № 943 «Про затвердження державного акта прийняття в експлуатацію житлового будинку на

АДРЕСА_1 громадянкою ОСОБА_1 » та свідоцтво про право власності на домоволодіння, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 липня 2004 року на підставі цього розпорядження, про належність ОСОБА_1 на праві приватної власності домоволодіння на

АДРЕСА_1 , відображеного у технічному паспорті від 21 серпня 2003 року.

Витребувано на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_4 з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 по 1/4 частці кожному незавершеного будівництвом (готовністю 96%) житлового будинку літ. «А» загальною площею 491,8 кв.м житловою площею 108,0 кв.м на АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 та касаційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_4 відхилено. Рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року та додатковим рішенням цього ж суду від 8 травня 2014 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_9 , у жовтні 2018 року оскаржив вказані рішення суду в апеляційному порядку.

Оскаржуваною постановою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_9 не вирішувалося, що вважав підставою для закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2021 року представник ОСОБА_9 - адвокат Ягодніков С. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовів.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати рішення суду першої інстанції прийнятим про права ОСОБА_9 , оскільки у даній справі вирішувалося питання щодо майна, співвласником якого він є.

Вказує, що ОСОБА_9 з 4 липня 1979 року перебував у шлюбі з ОСОБА_8 , за час якого 1 квітня 2005 року подружжя набуло у власність житловий будинок та земельну ділянку, розташовані на АДРЕСА_1 . У даній справі вирішується питання щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Тому рішенням апеляційного суду Одеської області

від 18 червня 2015 року вирішено питання про права ОСОБА_9 як співвласника спірного майна.

Крім того, зазначає, що апеляційний суд Одеської області розглянув справу за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), про те, що, покладаючись на добросовісність дій другого продавця, відповідач законним шляхом набув своє майно, є добросовісним відповідачем, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок кредитних боргів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Заявник вказує про порушення судом апеляційної інстанції статті 362 ЦПК України, за змістом якої про закриття апеляційного провадження суд постановляє ухвалу. Прийнявши оскаржуване судове рішення у формі постанови, апеляційний суд, на думку заявника, грубо порушив процесуальне право.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року представник ОСОБА_4 та

ОСОБА_4 - адвокат Свида К. В. подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2015 року, яка не є предметом касаційного перегляду. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 6 серпня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ОСОБА_9 , в інтересах якого діє адвокат Ягодніков С. Ю., рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року; в частині оскарження ОСОБА_9 , в інтересах якого діє адвокат Ягодніков С. Ю., постанови Одеського апеляційного суду

від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду апеляційної інстанції.

Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2001 року ОСОБА_13 придбав земельну ділянку площею 877 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Рішенням Одеської міської ради від 13 жовтня 2001 року № 2989-ХХШ «Про затвердження проекту відведення, надання у приватну власністю земельної ділянки площею 0,0564 га та зміну цільового призначення земельної ділянки загальною площею 0,1442 га, розташованої на

АДРЕСА_1 , для подальшого використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» вилучено із користування ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0455 га за його згодою, затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0564 га за цією ж адресою; змінено цільове призначення земельної ділянки загальною площею 0,1442 га (0,0564 га за рішенням ради + 0,0877 га за договором купівлі-продажу) для подальшого будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель; зобов`язано ОСОБА_13 замовити оформлення, а управління земельних ресурсів - видати йому державний акт на право приватної власності на землю.

22 листопада 2001 року ОСОБА_13 подав до Одеської міської ради заяву на виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1442 га і 22 січня 2002 року отримав дозвіл на виготовлення технічної документації; 1 лютого 2002 року встановлено в натурі межі земельної ділянки та у 2002 році виготовлено технічну документацію для складання державного акта на право приватної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Розпорядженням голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 18 грудня 2001 року № 2832 затверджено проектну документацію

на двоповерховий житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 541,98 кв.м і 14 січня 2002 року надано дозвіл на виконання будівельних робіт власними силами в об`ємі проекту з будівництва житлового будинку за вказаною адресою; термін дії дозволу до 31 грудня 2002 року.

За життя ОСОБА_13 розпочав будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд, проте не завершив його. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер, державний акт на право приватної власності на землю за життя не отримав.

Після ОСОБА_13 відкрилась спадщина і за заявою спадкоємця першої черги за законом ОСОБА_11 (сина спадкодавця) відкрито спадкову справу.

За даними технічної документації, виготовленої КП «Одеське МБТІ та РОН»

від 21 серпня 2003 року, готовність будинку (загальною площею 491,8 кв.м житловою 108 кв.м), незавершеного будівництвом на момент відкриття спадщини, становила 96%.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 3 вересня 2003 року задоволено позов ОСОБА_11 , визнано за ним в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_13 право власності на земельну ділянку

площею 0,1442 га та незавершений будівництвом (готовністю 96%) житловий будинок, господарські будівлі та споруди на АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 березня 2004 року

у справі № 2-1813/04 за заявою ОСОБА_2 ОСОБА_11 визнано недієздатним та розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 березня 2004 року за № 282 ОСОБА_2 призначено опікуном ОСОБА_11

26 березня 2004 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 як опікуна ОСОБА_11 про визнання дійсним укладеного 5 вересня 2003 року нею та ОСОБА_11 усного договору купівлі-продажу земельної ділянки

площею 0,1442 га та незавершеного будівництвом житлового будинку (готовністю 96%) на АДРЕСА_1 , визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно, посилаючись на те, що ОСОБА_11 за розпискою отримав від неї 954 000 грн, що еквівалентно 180 000 доларам США, за відчуження будинку і земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 5 вересня 2003 року, укладений останньою з

ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер.

Спадкоємцями за законом першої черги після ОСОБА_11 є його діти

ОСОБА_4 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та дружина спадкодавця -

ОСОБА_2 ; за їх заявами будо заведено спадкову справу та видані свідоцтва про право власності на частку спадкового майна.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах

ОСОБА_4 , рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 березня

2004 року про визнання ОСОБА_11 недієздатним скасовано із закриттям провадження у справі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання договору дійсним скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2004 року

у справі № 2-9225/2004, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2006 року, задоволено позов ОСОБА_12

до ОСОБА_1 та визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га на АДРЕСА_1 та житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці. Визнано за ОСОБА_12 право власності на вказану земельну ділянку і житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

17 січня 2005 року на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 8 грудня 2004 року у справі № 2-9225/2004 бюро технічної інвентаризації проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_12

на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами

на АДРЕСА_1 , а 27 січня 2005 року

ОСОБА_12 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку за цією ж адресою.

21 січня 2005 року ОСОБА_12 уклала з ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку літ. «А» житловою площею 108,0 кв.м з господарськими будівлями та спорудами (басейн літ. «Б», гараж літ. «В», навіс

літ. «Г», № 1, 2 огорожа, 1 - мощення).

1 квітня 2005 року ОСОБА_12 уклала з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

1 квітня 2005 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу житлового будинку літ. «А» житловою площею 108 кв.м з господарськими будівлями та спорудами.

15 липня 2005 року ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1442 га на АДРЕСА_1 , цільовим призначення якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі

пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту З частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18). Тобто зазначена правова позиція є незмінною тривалий час.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах

від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 року

у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14,

від 5 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_9 :

- оскаржив в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , позову ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , і зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ;

- в апеляційній скарзі не зазначив, яким чином рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог до його дружини ОСОБА_8 (в тому числі, і щодо майна, яке він вважає спільною сумісною власністю) вирішує питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовів до ОСОБА_8 , яка є дружиною ОСОБА_9 , питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього не вирішувалося, тому правильно закрив апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року вирішено питання про права ОСОБА_9 як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, розташованих

на АДРЕСА_1 , та розгляд апеляційним судом Одеської області справи за відсутності ОСОБА_9 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, яке не є предметом касаційного перегляду в цій справі.

Також підлягають відхиленню посилання заявника про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), оскільки у справі № 641/9904/16-ц апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою учасника справи (відповідача); у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 , який не брав участі у справі, у зв`язку з відсутністю у нього права на апеляційне оскарження цього рішення. Тобто

у справі № 641/9904/16-ц право на апеляційне оскарження учасником справи рішення місцевого суду є безумовним, а у справі, яка переглядається, таке право заявник мав довести.

Не впливають на законність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги про те, що питання про закриття апеляційного провадження вирішено постановою, а не ухвалою, як того вимагає частина друга статті 362 ЦПК України, оскільки таке порушення не може бути підставою для скасування відповідного судового рішення. Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Одеського апеляційного суду

від 5 листопада 2021 року виправлено описку в оскаржуваній постанові щодо процесуальної форми судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що у жовтні 2018 року ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 8 травня 2014 року.

Двома постановами Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року закрито апеляційні провадження окремо за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року та окремо за його ж апеляційною скаргою на додаткове рішення цього суду від 8 травня 2014 року.

Уточнена касаційна скарга містить вимоги про скасування однієї постанови Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, проте її зміст, зокрема, абзац 2 у розділі 1. Обставини справи на сторінці 3 свідчить про оскарження заявником постанови Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_9 , в інтересах якого діє адвокат Ягодніков Сергій Юрійович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук