Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.08.2022 року у справі №464/6120/20

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 464/6120/20

провадження № 61-2310св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року у складі судді Тімченко О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» (далі - ТОВ «Росан-Агро»), просив стягнути з відповідача на його користь 6 167 475,70 грн, з яких: 1 230 600,00 грн - вихідна допомога, 3 390 220,00 грн - компенсація за невикористану відпустку, 1 546 655,70 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

На обґрунтування позову посилався на таке. Він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Росан-Агро». 03 серпня 2020 року його звільнено з посади генерального директора на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідно до рішення № 03-08/20 єдиного учасника ТОВ «Росан-Агро».

Відповідач видав йому трудову книжку із внесеним записом від 03 серпня 20250 року № 27 про звільнення з роботи.

Відповідач також надав йому копію наказу (розпорядження) від 03 серпня 2020 року № РА000000008-000000079 без проведення розрахунку, виплати вихідної допомоги, компенсації за 503 дні невикористаної відпустки.

15 вересня 2020 року відповідач перерахував йому 317 225,73 грн, однак не надав йому необхідної інформації (довідок, розрахунків тощо), на підставі яких можна зробити повний розрахунок належних до виплати сум, а також розрахунок суми, яка підлягає стягненню з відповідача як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Він отримав довідку, сформовану засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2020 року, яка містить інформацію про нараховану йому заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) за 2020 рік, зокрема, відомості про суму його заробітку/доходу, нараховану відповідачем. Згідно з цією довідкою відповідач за період з січня до липня 2020 року нараховував йому заробіток/дохід у розмірі 205 100,00 грн щомісячно.

У наказі (розпорядженні) від 03 серпня 2020 року № РА000000008-000000079 не зазначена сума вихідної допомоги, що належить йому до виплати, лише зазначено: «виплатити компенсацію за 503 дні невикористаної відпустки», проте не розраховано та не зазначено суму належної до виплати грошової компенсації.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Росан-Агро» на користь ОСОБА_1 1 230 600,00 грн вихідної допомоги, 3 390 220,00 грн компенсації за невикористану відпустку та 1 546 655,70 грн середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, а всього 6 167 475,70 грн. Стягнуто з ТОВ «Росан-Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 10 510,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивача звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, то позивачу належить виплата вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що становить 1 230 600,00 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення компенсації за невикористані 503 дні щорічної відпустки, що становить 3 390 220,00 грн, та відхилив посилання відповідача про те, що позивач самовільно збільшив щорічну відпустку до 45 днів, оскільки наказ від 01 червня 2004 року, яким позивач збільшив собі строк відпустки, є чинним та не оспорювався.

Також суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 1 546 655,70 грн.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що позивач самовільно та без погодження із загальними зборами товариства збільшив собі посадовий оклад до 205 100,00 грн, оскільки відповідно до статуту позивачеві як генеральному директору не заборонено затверджувати штатні розписи, а відповідач не вживав заходів щодо оскарження таких дій позивача.

Суд першої інстанції не взяв до уваги накази генерального директора ТОВ «Росан-Агро» від 14 вересня 2020 року за № РА-02/09/007-ОД та від 15 вересня 2020 року № РА-02/09/008-ОД щодо проведення позивачу нарахувань на підставі наданої власником товариства АТ «Ґобарто» інформації щодо погоджених умов праці колишньому директору, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях КЗпП України, погіршують становище колишнього працівника, що є неприпустимим, а дії відповідача не відповідають таким критеріям як справедливість, добросовісність та розумність.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач та його представник разом із першою заявою по суті спору не надали попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які вони очікують понести у зв`язку з розглядом справи, тому правових підстав для такого відшкодування немає.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року залишено без змін. Додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення заяви позивача. Стягнуто з ТОВ «Росан-Агро» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 78 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу та зазначив, що позивач надав належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, заяв про необґрунтованість розміру правничої допомоги та зменшення її розміру не надходило, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 78 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ТОВ «Росан-Агро» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки статуту ТОВ «Росан-Агро», в якому визначені повноваження керівних органів ТОВ «Росан-Агро», а саме повноваження загальних зборів учасників товариства та виконавчого органу товариства, яким є одноособово генеральний директор. У пункті 9.6 статуту зазначено, що оплата праці та інші засади праці генерального директора визначаються загальними зборами. Проте позивач шляхом затвердження нових штатних розписів систематично вчиняв дії, спрямовані на підвищення власної заробітної плати, у порушення пункту 9.6 статуту, без жодного погодження із загальними зборами.

Суди попередніх інстанцій не дослідили чи мав виконавчий орган - генеральний директор встановлювати (збільшувати) свій посадовий оклад.

Позивач без відповідних повноважень та у порушення вимог статуту видав розпорядження щодо встановлення для посади генерального директора 45 календарних днів щорічної відпустки. Відповідно до статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. Тому правових підстав для обрахунку щорічної відпустки з розрахунку 45 календарних днів немає.

Суди попередніх інстанцій не врахували вимоги статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про те, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Генеральний директор перевищив свої повноваження та не діяв в інтересах товариства, навпаки в порушення умов статуту, визначивши для цієї посади більший посадовий оклад та змінивши кількість днів щорічної відпустки до 45 календарних днів, діяв недобросовісно щодо товариства та мав корисливі мотиви.

Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу, не врахував, що у матеріалах справи немає документів, які б підтверджували факт перерахування коштів позивачем на рахунок адвокатського об`єднання. Крім того, заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям розумності їх розміру та не є співмірними зі складністю справи.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17, від 12 січня 2021 року у справі № 916/97/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19, від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 31 березня 2020 року у справі № 721/543/19, від 06 серпня 2021 року у справі № 761/21895/18; недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У травні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ТОВ «Росан-Агро» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що дії позивача щодо затвердження штатних розписів визнавалися неправомірними у встановленому законом порядку. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову на підставі наданих позивачем розрахунків, які не спростовані відповідачем.

Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються інших правовідносин та не підлягають застосуванню у цій справі. Витрати на правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, тому посилання заявника на те, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження перерахування позивачем коштів адвокатському об`єднанню, є безпідставними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Росан-Агро» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;

2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося;

4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;

5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Росан-Агро» в частині оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, - залишенню без змін, а в частині оскарження постанови щодо стягнення витрат на правничу допомогу - зміні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Росан-Агро».

Відповідно до протоколу зборів від 01 червня 2004 року № 47/1 позивача затверджено на посаді генерального директора.

Наказом генерального директора ТОВ «Росан-Агро» ОСОБА_1. від 01 червня 2004 року № 06-К1/06а позивачу встановлено щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів, починаючи з 01 червня 2004 року.

03 серпня 2020 року позивача звільнено з посади генерального директора на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України згідно з рішенням учасника № 03-08/20 ТОВ «Росан-Агро».

Відповідно до наказу генерального директора ТОВ «Росан-Агро» Трунова Д. К. від 15 вересня 2020 року № РА-02/09/008-ОД позивачу підлягає виплата вихідної допомоги у розмірі 6-місячного середнього заробітку відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Згідно із відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідку сформовано засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 30 жовтня 2020 року) доходи позивача з січня до липня 2020 року (перед звільненням) становлять по 205 100,00 грн щомісячно.

Щодо оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Під час перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Судувід 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18; Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17, від 12 січня 2021 року у справі № 916/97/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19.

У справі № 910/21493/17 товариство звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування збитків. На обґрунтування позову посилалось на те, що відповідач у період виконання ним обов`язків генерального директора товариства уклав додаткову угоду до генерального договору поставки нафтопродуктів. Проте укладення додаткової угоди на умовах відстрочення платежу не мало на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, у зв`язку з чим позивачу завдано реальних збитків.

У постанові від 04 грудня 2018 року Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач під час розгляду справи не довів шляхом подання відповідних доказів обставини неналежного чи недобросовісного виконання відповідачем своїх обов`язків при вчиненні дій від імені товариства.

У справі № 911/2129/17 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЛК «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагваль-Фіш» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Крупенія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору, за яким відчужене майно позивача. На обґрунтування позову позивач навів доводи щодо укладення спірних договорів з порушенням приписів матеріального права, а саме статей 92 232 237 238 ЦК України, принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів та потужностей товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договорів не отримав), а отже, спірні правочини призвели до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у вказаній справі зазначила, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України). Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» посадовими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені позивача, проте всупереч його інтересам. Зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ «ТЛК «Арктика» як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.

У справі № 910/20261/16 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» (далі - ТОВ «Компанія «Газ ресурс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача спеціального дозволу на геологічне вивчення надр, чим заподіяв позивачу збитки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у вказаній справі зазначила, що положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства.

У справі № 910/11027/18 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «АБ «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка») звернувся до позовом до ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_12 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» шкоди. Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств, які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку. Ці дії були направленими на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у вказаній справі зазначила, що вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином. У цій справі суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У справі № 916/97/20 Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренус Трейд» про визнання недійсним договору поставки. Верховний Суду у постанові від 12 січня 2021 року у вказаній справі зазначив, що договір може бути визнаний недійсним у тому разі, якщо буде встановлено, що орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.Суди попередніх інстанцій встановили обставини, які у сукупності дають підстави для висновку про недодержання стороною в момент вчинення спірного правочину вимог, встановлених статями 203 ЦК України 241 ЦК України, тобто заявник у межах цієї справи про банкрутство довів належними та допустимими доказами наявність підстав, з якими законодавство у наведеному випадку пов`язує визнання договору поставки недійсним.

У справі № 904/982/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Україна» в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «Сільськогосподарська фірма «Агростар») звернулося до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про відшкодування збитків, посилаючись на те, що відповідач, займаючи посаду директора ТОВ «Сільськогосподарська фірма «Агростар», безпідставно провів податкові платежі в рахунок виконання податкових зобов`язань фізичних осіб - власників земельних ділянок перед бюджетом за рахунок коштів цього товариства. Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у вказаній справі зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що директор як особа, якій належить право першого підпису, підписав платіжні доручення шляхом накладення електронного цифрового підпису на сплату земельного податку за фізичних осіб до бюджету у сумі 1 406 689,28 грн, тоді як товариство не було платником такого податку і не мало земельних ділянок у власності. Така помилка директора свідчить про його неналежне виконання статутних обов`язків, відсутність належної обачливості при розпорядженні майном (грошовими коштами) товариства. У цій справі йдеться про помилку у сплаті податку, яка виникла не внаслідок неналежної якості податкового законодавства, тобто заплутаності (неясності) правового регулювання, наявності колізій між його нормами, їх неоднакового тлумачення платником та податковим органом, неоднакової судової практики, складної процедури обрахування податку (визначення об`єкта, бази оподаткування, ставки податку чи порядку його обрахування), а в ситуації, яка характеризується правовою визначеністю. І директор товариства у разі належного виконання своїх обов`язків, прояву ним розумної обачливості мав би не припуститися такої помилки. З урахування наведеного, суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Таким чином, вказані висновки стосуються правовідносин представництва особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також відповідальності такої особи за збитки, завдані юридичній особі внаслідок порушення своїх обов`язки щодо представництва (стаття 92 ЦК України).

Водночас у цій справі спір стосується трудових правовідносин, а саме стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, висновки щодо застосування норми права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Таким чином, після відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18; Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17, від 12 січня 2021 року у справі № 916/97/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19 та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підстави для закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Зважаючи на наявність підстав для закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд правильність по суті вирішення судами попередніх інстанцій спору за касаційною скаргою ТОВ «Росан-Агро» у цій справі у зазначеній частині не оцінює.

Щодо оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанції не дослідили, чи мав виконавчий орган - генеральний директор встановлювати (збільшувати) посадовий оклад штатній одиниці «Генеральний директор» та не дослідили зміст статуту товариства.

Водночас суди попередніх інстанцій, переглядаючи справу по суті, проаналізували пункт 9.6 статуту товариства від 2017 року та вказали, що зазначене положення статуту не перешкоджало позивачу як генеральному директору у встановленому порядку затверджувати штатні розписи.

Отже, доводи заявника зводяться до необхідності переоцінки доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга у частині оскарження судових рішень з підстави пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Щодо касаційної скарги в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження

№ 61-17688св20).

Позивач на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надав копію договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2020 року № А045/2020, копію протоколу узгодження вартості професійної правничої допомоги (гонорару) від 27 жовтня 2020 року, копії актів: від 27 жовтня 2020 року № 1/А045/2020, від 27 жовтня 2020 року № 1/А045/2020, від 30 листопада 2020 року № 2/А045/2020, від 28 квітня 2021 року № 3/А045/2020, детальний опис-розрахунок від 28 квітня 2021 року.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 78 000,00 грн.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 31 березня 2020 року у справі № 721/543/19, від 06 серпня 2021 року у справі № 761/21895/18 та зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування позивачем коштів на рахунок адвокатського об`єднання.

Відповідно до пункту 3.3 договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2020 року № АО45/2020 клієнт зобов`язаний оплачувати надані адвокатським об`єднанням послуги адвоката та фактичні витрати відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту протоколу узгодження вартості професійної правничої допомоги (гонорару) від 27 жовтня 2020 року сторони погоджують порядок сплати гонорару - шляхом перерахування клієнтом відповідної суми на поточний рахунок адвокатського об`єднання, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акта про надання послуг.

Позивач надав копії актів від 27 жовтня 2020 року № 1/А045/2020, від 27 жовтня 2020 року № 1/А045/2020, від 30 листопада 2020 року № 2/А045/2020, від 28 квітня 2021 року № 3/А045/2020.

Отже, на час ухвалення рішення суду першої інстанції (28 квітня 2021 року) обумовлений сторонами тридцятиденний строк на сплату коштів за актами надання правової допомоги від від 27 жовтня 2020 року № 1/А045/2020 у розмірі 8 000,00 грн, від 30 листопада 2020 року № 2/А045/2020 у розмірі 30 000,00 грн сплив, а тому немає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат у розмірі 38 000 грн.

Водночас є підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відповідно до акта про надання правової допомоги від 28 квітня 2021 року № 3/А045/2020 у розмірі 40 000,00 грн, оскільки на час ухвалення рішення суду першої інстанції (28 квітня 2021 року) обумовлений сторонами тридцятиденний строк на сплату коштів за зазначеним актом надання правової допомоги не сплив.

З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зміні шляхом зменшення їх розміру з 78 000,00 грн до 40 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій немає.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Росан-Агро» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18; Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17, від 12 січня 2021 року у справі № 916/97/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19, на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Росан-Агро» з цієї підстави в частині оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення спору по суті.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зміні шляхом зменшення їх розміру з 78 000,00 грн до 40 000,00 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного оскарження щодо оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішенні спору у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, - про залишення касаційної скарги без задоволення, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 396 400 409 410 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» щодо оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 рокупо суті вирішенні спору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» щодо оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року по суті вирішенні спору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року в указаних частинахзалишити без змін.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу змінити, шляхом зменшення їх розміру з 78 000,00 грн до 40 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко