Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №686/29245/18

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 686/29245/18

провадження № 61-5667св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідачі: прокуратура Хмельницької області, Державна казначейська служба України,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, заступника прокурора Хмельницької області та Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року в складі судді Логінової С. М. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року в складі колегії суддів Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України з позовом про стягнення коштів.

Позов мотивував тим, що в ході здійснення кримінального провадження, відкритого в 2002 році, на його іменні акції у ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" накладено арешт. У подальшому кримінальне провадження було закрито з підстав відсутності в діях позивача складу злочину. У зв'язку з неможливістю розпоряджатися акціями в період чинності арешту, а також реорганізацією в травні 2004 року ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів", ОСОБА_1 звертався в суд з позовом до прокуратури Хмельницької області та Державної казначейської служби України про стягнення вартості неповернутих іменних акцій. Указував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість неповернутих 1 657 056 штук простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у сумі 1 451 411,89 грн.

Позивач уважає, що обов'язок зі сплати вартості акцій виник у відповідачів 01 травня 2004 року та саме з цієї дати розпочалося прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки кошти на його рахунок перераховано ДКСУ окремими платежами 28-29 березня 2019 року та 25 квітня 2019 року, зазначає, що має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачами грошового зобов'язання щодо повернення коштів, стягнутих судовим рішенням.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов'язання у розмірі 651 511,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 964 963,77 грн, а всього - 8 616 475,44 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року про внесення виправлень, залишеними без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року, позов задоволено частково: стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 141 445,75 грн та три проценти річних у сумі 37 670,03
грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з того, що в цій справі спір виник щодо застосування передбачених у статті 625 ЦК України наслідків прострочення виконання зобов'язання, визнаного судовим рішенням. Оскільки рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року про стягнення вартості акцій набрало законної сили та підлягало виконанню з прийняттям Верховним Судом постанови від 06 серпня 2018 року про залишення його без змін, то саме з цієї дати суди здійснили розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Встановивши наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суди вважали, що таке відшкодування має здійснюватися Державною казначейською служби України, яка виконувала рішення суду про стягнення вартості акцій та є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету.

Аргументи учасників справи

23 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що днем виникнення у відповідачів грошового зобов'язання є 01 травня 2004 року, оскільки в справі про стягнення вартості іменних акцій їх ціна визначалася саме на 01 травня 2004 року, а тому суди неправильно визначилися з періодом прострочення виконання грошового зобов'язання.

01 квітня 2020 року заступник прокурора Хмельницької області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України, в той час як наслідки несвоєчасного виконання державою судового рішення визначені в Законі України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким не передбачено можливість стягнення інфляційних втрат. Прокурор також послався на те, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У червні 2020 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ДКСУ не повинно нести цивільно-правову відповідальність за порушення, допущені іншими державними органами, а тому суди помилково стягнули кошти з ДКСУ. Відповідач зазначає, що виконавчий документ про стягнення вартості іменних акцій надійшов до казначейства на виконання 15 серпня 2018 року та був виконаний у порядку черговості та в межах суми, передбаченої відповідною бюджетною програмою на календарний рік. Вказує, що чинним законодавством не передбачено строк виконання державою судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України. Посилається на те, що між ОСОБА_1 та ДКСУ відсутні правовідносини цивільно-правового характеру, а тому застосування положень статті 625 ЦК України є безпідставним. Зазначає також, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У червні та вересні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги заступника прокурора Хмельницької області та ДКСУ, в яких позивач просив залишити касаційні скарги відповідачів без задоволення та наполягав на задоволенні своєї касаційної скарги.

Посилався на те, що суди зробили правильний висновок про поширення дії положень статті 625 ЦК України на правовідносини з виконання позадоговірного (деліктного) грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням. Указував також, що суди вірно визначилися з юрисдикцією цього спору з урахуванням судової практики Великої Палати Верховного Суду.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ДКСУ на касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області, в якій відповідач підтримав доводи прокуратури в частині наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень, однак не погодився з доводами щодо доцільності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення дії оскаржених судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКСУ та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення дії оскаржених судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2020 року вказано, що касаційна скарга заступника прокурора Хмельницької області містить передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, оскільки в касаційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц, зазначаючи, що справа, яка переглядається, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством передбачено інший порядок стягнення компенсації за невиконання державою рішення суду щодо виплати коштів.

В ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2020 року вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2019 року в справі № 686/21680/15-ц, від 06 червня 2018 року в справі № 686/26129/14-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц.

В ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга ДКСУ містить передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження, оскільки ДКСУ посилається на те, що стягнення грошових коштів з Державної казначейської служби України не допускається, що підтверджується постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц та постановою Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/23967/16, при цьому зазначаючи, що в судовій практиці відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права стосовно правовідносин, що склалися за участі Державної казначейської служби України, зокрема, щодо стягнення з останньої інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2015 року в цивільній справі №686/26129/14-ц стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих 1 657 056 штук простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" в сумі 1 451 411,89 грн та 20 000 грн витрат на правову допомогу.

Вказане судове рішення неодноразово переглядалося в апеляційному та касаційному порядку. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартості не повернутих 1 657 056 штук простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" в сумі 1 451
411,89 грн залишено без змін.

25 липня 2018 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав виконавчий лист у справі №686/26129/14-ц, який ГУ ДКСУ у Хмельницькій області разом з заявою ОСОБА_1 отримало 25 липня 2018 року.

На виконання вказаного виконавчого листа ДКСУ здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача, зокрема, 28 березня 2019 року двома платежами (223 084,04 грн та 143 485,69 грн), 25 квітня 2019 року двома платежами (345 600 грн та 739 242,16 грн), а всього сплачено 1 451
411,89 грн.

Відповідно до виписки АТ КБ "Приватбанк" з карткового рахунку ОСОБА_1 вказані грошові перекази позивачем отримано.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов про стягнення з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, наявність якого підтверджена в рішенні суду.

Суди встановили, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, у зв'язку з виконанням якого виник цей спір, ухвалено на підставі положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року в справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19) зазначено, що "положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір; ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини 2 статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Апеляційний суд, вирішуючи питання про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував висновки і мотиви скасування рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2017 року, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року. Установивши несвоєчасне виконання Державною казначейською службою України рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2014 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 37 081,36 грн і трьох процентів річних у сумі 4 670
грн".

Установивши, що рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року в цивільній справі №686/26129/14-ц, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" і судові витрати, набрало законної сили 06 червня 2018 року та виконано державою у березні-квітні 2019 року, суди зробили правильний висновок про доцільність стягнення на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період невиконання судового рішення. При цьому суди врахували, що відповідачі не заперечують щодо розміру коштів, які підлягають стягненню, а не погоджуються з поширенням на спірні правовідносини положень статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про необхідність розраховувати інфляційні втрати та три відсотки річних з 01 травня 2004 року колегія суддів не приймає з таких мотивів.

По своїй суті зобов'язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов'язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.

За таких обставин суди правильно визначили початок періоду нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних з 06 червня 2018 року (дата набрання судовим рішення про відшкодування майнової шкоди законної сили), оскільки спір у справі, що переглядається, виник щодо невиконання судового рішення, яким визнано зобов'язання держави перед позивачем та визначено їх розмір.

Разом з тим, колегія суддів приймає доводи ДКСУ щодо неможливості стягнення коштів із Казначейства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) зроблено висновок, що "кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку".

У справі, що переглядається, суди на вказане уваги не звернули та помилково стягнули кошти з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 2 статті 410 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року в справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19), колегія суддів уважає, що оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: "стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації - АДРЕСА_1) інфляційні втрати в сумі 141 445,75 грн та три проценти річних у сумі 37 670,03 грн". В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та заступника прокурора Хмельницької області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року в такій редакції: "стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації - АДРЕСА_1)інфляційні втрати в сумі 141 445,75 грн та три проценти річних у сумі 37 670,03 грн".

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов