Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.05.2020 року у справі №454/2147/18

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 454/2147/18

провадження № 61-7244св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Великомостівська міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремета Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великомостівської міської ради та просив визнати за ним право власності на самочинне будівництво - нежитлове приміщення (магазину) загальною площею 36,6 кв. м та навісу площею 13,3 кв. м по АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 2008 року на підставі договору оренди він користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

У квітні 2008 року на орендованій земельній ділянці він здійснив будівництво нежитлового приміщення (магазину), якому в 2011 році було присвоєно поштову адресу.

Вказував, що збудований ним об'єкт нерухомості відповідає будівельним нормам і правилам, а також вимогам надійності й безпечності експлуатації, що підтверджено відповідними висновками, він тривалий час користується цим магазином, а тому вважав, що наявні підстави для визнання за ним права власності на нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво, а саме: нежитлове приміщення (магазин) загальною площею 36,6 кв. мта навісу 13,3 кв. м по АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, урахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, зокрема, що спірне нежитлове приміщення відповідає вимогам надійності й безпечної експлуатації, а також те, що право власності на нерухоме майно набувається тільки за рішенням суду й позивач позбавлений можливості оформити його іншим чином, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У червні 2019 року заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позову та ухвалюючи нове про відмову в його задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що позивач не звертався перед початком будівництва спірного магазину за отриманням відповідної дозвільної документації, а також не надав доказів звернення до компетентних органів із заявами про узаконення самочинного будівництва та відмову таких органів в його узаконенні, що дає підстави для висновку, що спір щодо узаконення самочинного будівництва відсутній. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, надавалася позивачу під уже збудований об'єкт нерухомого майна, що передбачено статтею 376 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року в справі № 520/17520/14-ц, від 23 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року в справі № 926/03/18, від 24 жовтня 2018 року в справі № 304/1196/16-ц, від 06 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 09 січня 2019 року в справі № 465/3551/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року в справі № 924/1256/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що в апеляційній скарзі заступник прокурора не обґрунтував і не додав до неї доказів, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Великомостівською міською радою, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. Матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо звернення Великомостівської міської ради до заступника прокурора з проханням подання апеляційної скарги в їхніх інтересах. До того ж під час розгляду справи в суді першої інстанції Великомостівська міська рада визнала позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином вважає, що в заступника прокурора Львівської області не було підстав для представництва інтересів держави й звернення з апеляційною скаргою в цій справі, а тому апеляційне провадження необхідно було закрити.

До того ж зазначає, що суд першої інстанції, урахувавши встановлені обставини справи та досліджені докази, а також неможливість оформлення ним права власності на спірне майно іншим чином, ніж у судовому порядку, правильно задовольнив його позов.

Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі й витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 червня 2020 року справа № 454/2147/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

У 2008 році позивач розпочав будівництво нежитлового приміщення (магазину) по АДРЕСА_1, про що зведено кошторисний розрахунок вартості будівництва, який затверджено ПП ОСОБА_1

13 травня 2014 року між відповідачем та ПП ОСОБА_1 укладено договір оренди, згідно з яким ПП ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення на території АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням Великомостівської міської ради № 177 від 26 квітня 2018 року дію договору оренди вищезазначеної земельної ділянки поновлено на 1 рік.

14 березня 2017 року Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на магазин, що розташований по АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у статті 354 ЦПК України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: "вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46-53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, яка переглядається, установлено, що в червні 2019 року заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області звернувся з апеляційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03 серпня 2018 року та відкрито апеляційне провадження.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що представник прокуратури Львівської області не був залучений до участі в справі, а відтак про ухвалення оскаржуваного рішення йому не було відомо, у зв'язку з чим вважав за можливе поновити строк на апеляційне оскарження.

Водночас, апеляційний суд не навів мотивів, за яких уважав обставини поважними причинами пропуску строку, не встановив коли саме Великомостівська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, в інтересах яких заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу, дізналися про оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Зазначене є підставою для скасування як оскаржуваної постанови Львівського апеляційного суду 16 березня 2020 року, так і ухвали Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 411 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, а також висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження скасувати та передати справу для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю.

Тітов