Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 161/21212/19

провадження № 61-9055св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач- акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренко Наталією Вікторівною, на постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року в складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору з банком ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 334 417 грн на термін до 05 жовтня 2015 року та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому договором. Для забезпечення виконання зобов'язань було укладено договір поруки з ОСОБА_2, відповідно до умов якого остання зобов'язалась відповідати за невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором.

Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 22 жовтня 2019 року виникла заборгованість в сумі 783 631,62 грн, з яких - 218 656,76 грн - заборгованість за тілом кредиту, 106 324,16 грн - заборгованість за відсотками, 420 382,53 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 1 000 грн - штраф фіксована частина), 37 268,17 грн - штраф (процентна складова).

Банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі -783 631,62 грн, з яких:

218 656,76 грн - заборгованість за тілом кредиту;

106 324,16 грн - заборгованість за відсотками;

420 382,53 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором;

1 000 грн - штраф (фіксована частина);

37 268,17 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2021 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № 5/кс від 06 жовтня 2010 року в розмірі 379 367,88 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Банк звернувся із позовом 23 грудня 2019 року. Згідно з пунктом А.3 кредитного договору термін повернення кредиту, відсотків і винагороди здійснюється відповідно о графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до договору). Згідно додатку № 1 до кредитного договору строк сплати щомісячних платежів по поверненню кредиту та нарахованих процентів встановлено щомісячними платежами в сумі 8 750 гривень кожного місяця і розбито платежі на 90 платежів, перший з яких датується 05 листопада 2010 року, останній 05 жовтня 2015 року. Відповідно до умов пункту 6.8 кредитного договору позовна давність до вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за кредитним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Тому заборгованість за кредитом та процентах підлягає стягненню в межах 5-річної позовної давності за період з 23 грудня 2014 року по 23 грудня 2019 року (спливу визначеного договором строку кредитування). За даними довідок-розрахунків заборгованості за кредитом, наданих банком, заборгованість по кредиту за цей період складає 703
030,33 грн, заборгованість по процентах за користування кредитом 16 616,46 грн, а всього 86 919,79 грн.

Суд першої інстанції вказав, що позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з пунктом 6.1. кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів за кредит, та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі 0,138 % від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Позичальник допустив прострочення платежів і по кредиту, і по процентах за користування кредитом, а отже, банк відповідно до умов договору мав право нарахувати пеню за порушення позичальником цих грошових зобов'язань. Матеріали справи містять розрахунок пені за порушення позичальником строків розрахунку. Сума пені, яка підлягає стягненню, а саме в межах 5-річного строку позовної давності за період з 23 грудня 2014 року по 23 грудня 2019 року складає 292 448,09 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно частини 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Тому сума заборгованості підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином у частині стягнення з відповідачів штрафів (фіксована частина та відсоток від суми заборгованості) необхідно відмовити. Посилання відповідачів про відсутність заборгованості за кредитним договором у зв'язку з реалізацією предмету застави в рахунок погашення заборгованості свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшло.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк".

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не подав договору застави, не спростував доводів відповідача про вилучення та відчуження банком автомобілів, обмежився письмовим поясненням про відсутність змоги віднайти такі документи, не подав доказів, за якою ціною було відчужене заставне майно, вартість якого належить врахувати при розрахунку заборгованості за кредитним договором та чи у повному розмірі вартість заставних автомобілів, переданих банку, враховано при визначенні заборгованості. Тому колегія суддів зробила висновок про недоведеність позивачем існування заборгованості за кредитним договором у ОСОБА_1, а також розміру цієї заборгованості.

Апеляційний суд вказав, що згідно частини 4 статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто, протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя. У договорі поруки № 5/кс, укладеному між АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, а також у додатковій угоді до договору поруки від 22 березня 2011 року, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, у пункті 11 договору поруки та пункті 4.1 додаткової угоди зазначено, що дія цього договору закінчується належним виконанням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки та додаткової угоди про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в наведеному випадку підлягають застосуванню правила частини 4 статті 559 ЦК України. Передбачений пунктом 5.1 додаткової угоди строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу не є строк дії поруки, оскільки строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Відповідно до умов кредитного договору (додатку № 1) позичальник ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання з повернення суми кредиту з відповідними процентами до 05 жовтня 2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами). За умовами договору поруки № 5/кс та додаткової угоди до нього, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Встановивши, що строком виконання основного зобов'язання є 05 жовтня 2015 року, та урахувавши, що банк мав право протягом шести місяців від дати настання строку виконання основного зобов'язання звернутись у передбачений процесуальним законом спосіб з вимогами до поручителя про стягнення заборгованості до 05 квітня 2016 року, проте з таким позовом банк звернуся лише 23 грудня 2019 року, апеляційний суд зробив висновок про те, що порука ОСОБА_2 за договором поруки № 5/кс від 06 жовтня 2010 року припинена внаслідок пропуску кредитором строку звернення з позовною заявою до поручителя, оскільки порука припинилась через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що є самостійною підставою для відмови у позові до поручителя.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Сокуренко Н. В., в якій просило: постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції; судові витрати покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази у справі, не врахував, що банк має право на стягнення заборгованості, що не була погашена за рахунок предмета застави. У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя. Банк має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета застави не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням основного зобов'язання, кредитор має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості. Суд апеляційної не встановив дійсної суми заборгованості та передчасно відмовив у позові. Відповідач не надав доказів реалізації предмета застави, а також жодних доказів, які б свідчили, що коштів, отриманих від продажу заставного майна, вистачило для погашення заборгованості за кредитним договором.

У липні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу,, в якому просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що заочним рішенням Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 12 червня 2015 року у справі № 202/1117/14-ц позовні вимоги банку задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 5/кс від 06 жовтня 2010 року витребувано у ОСОБА_1 та передано в заклад шляхом опису заставне майно та звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ХАЗ, модель: 3250, рік випуску: 2006, тип ТЗ: автобус, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 та автомобіль Mercedes-Benz, модель 313CDI, рак випуску 2000, тип ТЗ автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належать на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаних автомобілів ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Поведінка банку є недобросовісною, оскільки задовольнивши свої вимоги щодо повернення кредиту за рахунок заставленого майна, намагається ще й стягнути всю нараховану ним грошову суму.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 456/1747/15-ц; від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 314/2398/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 202/26101/13-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16; від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц; від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18;

судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що між банком та ОСОБА_1 06 жовтня 2010 року укладено кредитний договір № 5/кс, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 334 417

грн на термін до 05 жовтня 2015 року та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому договором.

У кредитному договорі № 5/кс від 06 жовтня 2010 року передбачено, що:

кредит надається на споживчі цілі (абзацом 2 пункту А2 договору);

зобов'язання за кредитним договором забезпечується договором застави транспортних засобів (підпункт 2 пункту А5 договору);

позовна давність до вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за кредитним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (пункт 6.8 договору).

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 жовтня 2010 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 5/кс, згідно з яким остання зобов'язалася відповідати перед позивачем за невиконання ОСОБА_1 всіх його зобов'язань перед банком в повному обсязі, що виникли за кредитним договором № 5/кс від 06 жовтня 2010 року.

22 березня 2011 року банк та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору поруки № 5/кс, згідно з умови якої договір поруки виклали в новій редакції.

У договорі поруки № 5/кс, укладеному між АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, а також у Додатковій угоді до договору поруки від 22.03.2011, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, у пункті 11 договору поруки та пункті 4.1 додаткової угоди зазначено, що дія цього договору закінчується належним виконанням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

Відповідач повідомив, що він втратив договір застави. На вимогу суду банком договір застави транспортних засобів не надано.

Згідно з витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 11 лютого 2020 року, на підставі договору застави від 06 жовтня 2010 року № 5/кс, зареєстровано обтяження транспортних засобів боржника ОСОБА_1 для забезпечення зобов'язання у розмірі 334 417 грн, а саме: Мерседес Бенц 413 CDI, державний реєстраційний номер НОМЕР_5, Автомобіль Мерседес Бенц 313 CDI державний реєстраційний номер НОМЕР_4 Автомобіль Мерседес Бенц 313 CDI державний реєстраційний номер НОМЕР_4.

У відзиві на позовну заяву, письмових поясненнях, а також в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомляв суд, що автомобіль Мерседес Бенц 413 CDI, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 він передав банку в рахунок погашення боргу, яким у подальшому продано ОСОБА_3, що мешкав в селі Дубище Рожищенського району Волинської області.

Автомобіль Мерседес Бенц 313 CDI державний реєстраційний номер НОМЕР_4 передано Банку у 2015 році, як заставодержателю, і цей автомобіль знаходиться на стоянці банку, на підтвердження чого відповідачем додано фотографії.

Автомобіль ХАЗ3250 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 передано банку у 2011 році, як заставодержателю, в рахунок погашення заборгованості, і цей автомобіль продано банком ОСОБА_4 у місто Шахтерськ Донецької області.

У суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що ОСОБА_4 не здійснив повного перерахування коштів за придбаний автомобіль.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 05 листопада 2010 року, 05 січня 2011 року, 04 лютого 2011 року, 09 березня 2011 року, 05 квітня 2011 року на рахунок боржника надійшло по 4 000 тисячі гривень, всього 20 000 грн, платником зазначений ОСОБА_3.

Згідно з випискою по рахунку боржника 25 листопада 2011 року на рахунок боржника ОСОБА_1 надійшли кошти у розмірі 5 200 грн, платником зазначений ОСОБА_4 (місто Шахтерськ).

Доказів того, що ОСОБА_1 уповноважував указаних осіб погашати за нього кредитну заборгованість, банком не подано.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів про відчуження банком автомобілів та правомірності утримання автомобіля на стоянці банку.

У письмових поясненнях від 05 травня 2021 року позивач повідомив, що не має змоги віднайти копій документів, які б підтвердили б відчуження банком автомобілів. Також повідомив суду, що на підставі доданих відповідачем фотографій (надано для підтвердження вилучення транспортного засобу банком та утримання його на стоянці банку), неможливо ідентифікувати, чи саме ОСОБА_1 належить автомобіль, зображений на фото. На запитання суду представник банку повідомила, що їй не відомо, чи зберігається на стоянці автомобіль ОСОБА_1, чи є стоянка заставних автомобілів у банку, оскільки такими питаннями займаються інші працівники банку.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині 2 статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 2 статті 1050 ЦК України.

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення поруки, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року у справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21) зазначено, що:

"звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20) вказано, що:

"звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені".

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року у справі № 202/1117/14-ц позовні вимоги банку задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 5/кс від 06 жовтня 2010 року витребувано у ОСОБА_1 та передано в заклад шляхом опису аАТ
КБ "Приватбанк" заставне майно та звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ХАЗ, модель: 3250, рік випуску: 2006, тип ТЗ: автобус, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 та автомобіль Mercedes-Benz, модель 313CDI, рак випуску 2000, тип ТЗ автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належать на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаних автомобілів ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

У справі, що переглядається:

апеляційний суд відмовив у задоволенні позову із взаємовиключних підстав: недоведеності вимог до боржника та до поручителя внаслідок припинення поруки;

згідно заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2015 року у справі № 202/1117/14-ц банк у січні 2014 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів про звернення стягнення на предмет застави;

станом на момент звернення із позовом про звернення стягнення на предмет застави (січень 2014 року) вважається, що настав строк виконання кредитного договору в повному обсязі, а тому право банку на нарахування процентів та неустойки припинилося. У зв'язку із цим позовні вимоги щодо стягнення відсотків та неустойки є необґрунтованими;

банк у грудні 2019 року звернувся із позовом про стягнення заборгованості. У жовтні 2020 року відповідачі звернулися із заявою про застосування позовної давності (Т. 1, а. с. 168-170). Тому у задоволенні позовних вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту з боржника необхідно відмовити у зв'язку із пропуском банком позовної давності;

оскільки у січні 2014 року змінився строк виконання основного зобов'язання, то позивач повинен був в шестимісячний строк звернутися з позовом до поручителя.

Банк звернувся з позовом тільки в грудні 2019 року, а тому порука припинилася і в задоволенні вимоги про стягненні заборгованості по тілу кредиту з поручителя необхідно відмовити, оскільки порука припинилася;

за таких обставих, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 2 статті 625 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року у справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20), колегія суддів вважає, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суд належить залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржене судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренко Наталією Вікторівною, задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов