Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 569/17603/18

провадження № 61-1589св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність органу державної виконавчої служби та просила зняти арешти, накладені державними виконавцями Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області (далі - Рівненський МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області) у виконавчому провадженні № 50072775 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") заборгованості за кредитним договором, на майно та грошові кошти боржника, у тому числі квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати Рівненський МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про боржника та скасувати всі інші вжиті заходи щодо боржника при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області.

Вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у Рівненському МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області перебувало виконавче провадження № 50072775 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з неї на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором. Вказаний виконавчий лист видано на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року.

30 січня 2018 року головним державним виконавцем Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області Вокальчук О. В. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу - ПАТ "УкрСиббанк", на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2018 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року у справі № 569/19547/14-ц за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.

Посилаючись на те, що її звернення до Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області про зняття арештів і заборон накладених у рамках виконавчого провадження № 50072775 залишено без задоволення, що порушує її права, ОСОБА_1 просила скаргу задовольнити в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року залишено без розгляду вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про боржника та скасування всіх інших вжитих заходів щодо боржника при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області.

У задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у випадку повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України державний виконавець позбавлений права самостійно зняти арешт, накладений на майно боржника. Таким чином Рівненським МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області не було порушено вимог Закону України "Про виконавче провадження" щодо незняття арешту з майна боржника й права боржника ОСОБА_1 не підлягають захисту, як такі, що не порушені.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про зняття арешту з майна в порядку цивільного судочинства, пред'явивши позов безпосередньо до особи, в інтересах якої державним виконавцем накладено арешт, а саме до ПАТ "УкрСиббанк", чи в іншому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи заявника, дослідив надані ним докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу та зняти арешти, накладені державним виконавцем Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області у виконавчому провадженні № 50072775 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором, на майно та грошові кошти боржника.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні скарги не врахувавши, що скасування судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист, виключає підстави для його подальшого пред'явлення до примусового виконання та наявність будь-яких зобов'язань за виконавчим документом, а наявність діючої постанови про арешт та заборону відчуження майна боржника та зареєстрованого на підставі цієї постанови обтяження порушує права заявника, як власника, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України та статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України. Незаконним є посилання судів на те, що заявник може звернутися до суду з позовом до стягувача про зняття арешту, адже ПАТ "УкрСиббанк" не порушує прав та законних інтересів боржника.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_2, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлену судами

Встановлено, що на виконанні у Рівненському МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області перебувало виконавче провадження № 50072775 з примусового виконання виконавчого листа № 569/19547/14-ц, виданого 14 травня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з неї на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором. Вказаний виконавчий лист видано на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року.

30 січня 2018 року головним державним виконавцем Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області Вокальчук О. В. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу - ПАТ "УкрСиббанк", на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2018 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2015 року у справі № 569/19547/14-ц за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.

04 вересня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області із заявою про скасування арештів та заборон, накладених у даному виконавчому провадженні.

У відповідь на вказану заяву, Рівненський МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області листом № 78157 від 06 вересня 2018 року повідомило заявника про відсутність підстав для звільнення майна боржника з під-арешту, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, заявником не надано доказів сплати боргу на користь стягувача ПАТ "УкрСиббанк", виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень".

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Разом з тим повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Частинами 2 та 3 статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки постановою головного державного виконавця Рівненського МВ ДВС ГТУЮ в Рівненській області Вокальчук О. В. від 30 січня 2018 року повернуто виконавчий документ стягувачу - ПАТ "УкрСиббанк", на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, що не є підставою для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 3 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження. Таким чином, у діях державного виконавця відсутні порушення норм Закону України "Про виконавче провадження", права ОСОБА_1, як боржника у виконавчому провадженні, не порушені.

Даних щодо закінчення виконавчого провадження, чи визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку зі скасуванням судового рішення на підставі якого видано такий документ матеріали справи не містять.

Таким чином, судами належним чином виконано вимоги ЦПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено обставини у справі.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про неврахування судами того, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист скасовано, унаслідок чого виконавче провадження відкрите на його виконання підлягає закінченню, оскільки відповідних дій сторонами виконавчого провадження вчинено не було, постанова державним виконавцем про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" не виносилася.

Також є безпідставним посилання заявника на порушення її прав, як власника, захист яких передбачено статтею 41 Конституції України та статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України, оскільки спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт відсутній і таке право заявника ніким не оспорюється.

Інші доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Помилкове посилання судів попередніх інстанцій на право заявника звернутися до суду з позовом до стягувача про зняття арешту, не може бути підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень. Відповідно до частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко