Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.12.2020 року у справі №752/26795/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 752/26795/18

провадження № 61-16690 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3;

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поручник Альони Юріївни;

третя особа - ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на рішення Голосіївського районного суду м.

Києва від 20 лютого 2020 року у складі судді Мазур Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю., третя особа - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 знаходилась у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після смерті якого залишилась спадщина.

Заяви про вступ у спадщину позивачами подано у строк, встановлений законодавством. Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями було встановлено, що ОСОБА_6 за життя належали на праві власності акції у компаніях, що є юридичними особами, зареєстрованими на території Британських Віргінських островів.

Неодноразово вони звертались до відповідача з вимогами вчинити нотаріальні дії необхідні для реєстрації корпоративних прав. Серед вимог позивачів було видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном за Формою № 16.

04 вересня 2017 року відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, у тому числі у видачі свідоцтва по Формі 16.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2, ОСОБА_1 просили суд скасувати постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю.: про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 серпня 2017 року у частині відмови позивачу ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 спадкового майна; про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 13 грудня 2018 року у частині відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на спадщину за законом на 1/4 спадкового майна; про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 13 грудня 2018 року у частині відмови ОСОБА_3 у видачі свідоцтва на спадщину за законом на 1/4 спадкового майна; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. видати позивачам свідоцтво про право на спадщину за законом за Формою № 16 (свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном), а також стягнути з відповідача понесені ними судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки смерть спадкодавця була зареєстрована на території іноземної держави, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус витребувала документи, що підтверджують факт смерті спадкодавця. Законодавство України не передбачає обов'язкової наявності свідоцтва про смерть, якщо смерть була зареєстрована на території іноземної держави. Також суд зазначив, що позивачами не надано суду жодних доказів щодо неможливості вирішення питання про спадкування іншим шляхом, а саме докази: звернення до органів Британських Віргінських островів з відповідними заявами, наявність відкритого цивільного судового провадження щодо прийняття спадщини за законами Британських Віргінських островів, запит з відповідного іноземного суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачами не надано суду доказів щодо неможливості вирішення питання про спадкування іншим шляхом, звернення через компетентні органи України до органів Британських Віргінських островів з відповідними заявами щодо видачі інформації про наявність майна належного спадкодавцю.

Крім того за Формою № 16 видаються свідоцтва про право на спадщину для пред'явлення на території тих держав, з якими Україною не укладено міжнародного договору про правову допомогу, а Королівство Великої Британії та Україна приєднались до Конвенції ООН про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року, яка є багатостороннім договором про надання правової допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, - ОСОБА_5 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2,., яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_1.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 752/26795/18 із Голосіївського районного суду м. Києва.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Крім того, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - подано клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Згідно з частиною 5 статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 -про розгляд справи з викликом сторін слід відмовити, оскільки колегія суддів не знаходить для цього підстав і потреби у наданні пояснень немає.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що свідоцтво про право на спадщину (Форма № 16) відрізняється від всіх інших форм свідоцтв про право на спадщину і є "проміжною" формою, що видається спадкоємцю з метою з'ясування наявності та подальшого оформлення спадкового майна на території тієї держави, де таке майно знаходиться.

З шаблону такого свідоцтва випливає, що цим свідоцтвом нотаріус посвідчує, що особа є спадкоємцем після померлої особи, вказується черга спадкування. У цій формі також зазначається, що свідоцтво застосовується "до всього майна, де б воно не знаходилось і зі чого б воно не складалось". Однак перелік майна, на яке застосовується таке свідоцтво, не вказується.

У свідоцтві зазначається інформація про спадкоємців, їх родинні зв'язки, їх відносини з ними, дата народження, реєстраційні номери облікових карток платників податків спадкоємців, місце реєстрації або проживання спадкоємців, частки у спадщині, номер спадкової справи.

У Формі № 16 є примітка, згідно з якою такі свідоцтва про право на спадщину видаються для пред'явлення на території тих держав, з якими Україною не укладено міжнародного договору про правову допомогу.

Приватний нотаріус Поручник А. Ю. помилково, на її думку, вважала, що для видачі такого свідоцтва позивачі повинні надати документи, які підтверджують право власності померлого спадкодавця на ці акції. Для видачі такого виду свідоцтва, будь-яких правовстановлюючих документів не потрібно. Позивачі просили видати такий вид свідоцтва, який не потребує будь-яких реєстраційних дій щодо права власності на майно.

Як вбачається зі змісту Форми № 16 свідоцтва про право на спадщину за законом, остання видається спадкоємцю з метою подальшого оформлення спадкового майна на території тієї держави, де таке майно знаходиться, про що свідчить формулювання у згаданій формі, а саме нотаріус посвідчує права на все майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося. Свідоцтво по формі № НОМЕР_1 тільки встановлює факт спадкоємства та жодним чином не встановлює факту власності на конкретне майно. А отже, відповідач неправомірно вимагала у позивачів документи, які підтверджують право власності спадкодавця на акції.

Сама Форма № 16 не потребує перевірки складу спадкового майна, а є лише свідченням того, що позивачі є спадкоємцями в загальному розумінні, а не спадкоємцями конкретного майна.

Фактично, на думку заявника, відповідач, не видаючи свідоцтво про право на спадщину позбавляє їх права власності на таке майно, яке залишилося після померлого ОСОБА_6. Тобто майже 5 років після смерті спадкодавця його дружина та діти не можуть навіть отримати офіційну інформацію щодо такого майна.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. - ОСОБА_9 - подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 04 вересня 1993 року знаходились у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2.

У подружжя є діти: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Смерть ОСОБА_6 була зареєстрована на території Швейцарської Конфедерації, що підтверджується Витягом з реєстру щодо актового запису про смерть, апостильованим Державною канцелярією кантону Цюрих Швейцарської Конфедерації із підшитим до нього перекладом на українську мову, вчиненим другим секретарем з консульських питань Посольства України в Швейцарській Конфедерації.

25 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. заведено спадкову справу № 2/2015 щодо майна ОСОБА_6 та внесені відповідні відомості до спадкового реєстру під № 57852138 (спадкодавець ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, с. Острожець Млинівського району Рівненської області), за якою спадкоємцями є: позивачі та мати померлого - ОСОБА_4, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру від 31 березня 2017 року.

Спадкове майно після смерті ОСОБА_6 у передбачені законом строки в рівних частинах прийняте спадкоємцями: дружиною - ОСОБА_2, сином - ОСОБА_1, матір'ю померлого - ОСОБА_4 та дочкою - ОСОБА_3, про що відповідачем видано свідоцтва про право на спадщину за законом.

12 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. із заявою про включення до складу спадщини майна та майнових прав та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном, за Формою 16, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Листом від 19 серпня 2017 року за № 355/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. повідомила ОСОБА_2 про необхідність надання документів, що підтверджують належність майна за кордоном померлому.

В свою чергу, 29 серпня 2017 року ОСОБА_2 направлено на адресу нотаріуса лист із вимогою щодо прийняття остаточного рішення за вищеозначеною заявою, однак витребуваних документів не надано.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. від 04 вересня 2017 року за № 374/02-31 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку спадкового майна, а саме: акцій в іноземних компаніях, у зв'язку із тим, що не подано відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

14 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. із заявою про включення до складу спадщини майна та майнових прав та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном, за Формою 16, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Листом від 23 липня 2018 року за № 272/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. повідомила ОСОБА_1 про необхідність надання документів, що підтверджують належність майна за кордоном померлому.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. від 13 грудня 2018 року за № 405/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку спадкового майна, а саме: акцій в іноземних компаніях, у зв'язку із тим, що не подано відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. від 13 грудня 2018 року за № 406/02-31 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку спадкового майна, а саме: акцій в іноземних компаніях, у зв'язку із тим, що не подано відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

В листі Головного територіального управління юстиції у Київській області від 27 серпня 2018 року № Д-1393/Д-1467, зазначено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину, яке знаходиться за кордоном, не встановлює склад спадкового майна, а видає свідоцтво на все майно де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено; визнано протиправним та скасовано постанову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 вересня 2017 року. Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом за формою № 16 (свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном), згідно з яким спадкоємцями всього майна ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, є: його дружина ОСОБА_2 (1/4 частки спадщини), син ОСОБА_1 (1/4 частки спадщини), дочка ОСОБА_3 (1/4 частки спадщини), мати ОСОБА_4 (1/4 частки спадщини).

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. про визнання протиправним та скасування рішення закрито.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, - ОСОБА_5 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Стаття 1268 ЦК України встановлює, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Стаття 1296 ЦК України закріплює право спадкоємця отримати свідоцтво про право на спадщину.

Стаття 1297 ЦК України передбачає обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину у випадку, коли спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація.

Положення статті 6 Закону України "Про нотаріат" закріплюють право нотаріуса витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що нотаріус як уповноважена особа на виконання функцій держави у своїй діяльності керується спеціально-дозвільним принципом права, відповідно до якого уповноваженим особам дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Відповідно, витребування інших документів, які не передбачені законом для вчинення нотаріальної дії, не допускається.

Стаття 67 Закону України "Про нотаріат" встановлює порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до положень якої свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про нотаріат", нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

При цьому глава 7 Закону України "Про нотаріат" передбачає окремі особливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та за заповітом. Видача свідоцтва про право на спадщину, яка знаходиться за кордоном, окремо Закону України "Про нотаріат" не регулюється.

Відповідно до підпунктів 4.9-4.10,4.12 пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною 2 статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до. підпункту 4.14. пункту 4 Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. У випадках, коли видається свідоцтво про право на спадщину на конкретне майно, підпункти 4.15-4.20 пункту 4 Порядку передбачають необхідність подачі документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Судом встановлено, що 12 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. із заявою про включення до складу спадщини майна та майнових прав та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження права на спадщину, яка знаходиться за кордоном, за Формою № 16, передбаченою Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Виходячи з аналізу даної форми свідоцтва, вона не передбачає ні наведення конкретного переліку майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину, ні вказування конкретної країни, де воно знаходиться. У формі вказано, що свідоцтво видається для дії за кордоном і "до всього майна, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося".

Отже, відсутність вимоги вказувати конкретний вид, склад, розмір майна, його місце знаходження, частку права власності чи будь-які інші відомості, спричинюють і відсутність необхідності вимагати від спадкоємців подання будь-яких документів, що підтверджують право власності на конкретне майно, оскільки свідоцтво про право на спадщину, видане за Формою № 16, не є правовстановлюючим документом, а видається лише для підтвердження права на спадщину і у подальшому стане підставою для оформлення права на спадщину спадкоємцями за кордоном.

На момент видачі такого свідоцтва за Формою № 16 вартість та склад спадкового майна, що знаходиться за кордоном, взагалі не відома, тому що зарубіжний юрисдикційний орган ще не визначив вартості активів, не розподілив їх на частини та не затвердив претендента в статусі спадкоємця.

Оскільки вид та склад майна, його кількість, вартість невідомі, то на момент звернення до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, яка знаходиться за кордоном, спадкоємці позбавлені можливості надати документи, які б підтверджували право власності.

У разі видачі свідоцтва про право на спадщину за Формою № 16, на нотаріуса не покладається обов'язку встановлення переліку майна, країни його місцезнаходження та інших даних щодо такого майна. Тому законодавство не передбачає і подання ніяких правовстановлюючих документів власника для видачі свідоцтва за Формою №
16.

Виходячи з вищенаведеного, вимагання додаткових документів про право власності на майно спадкодавця для видачі свідоцтва про право на спадщину, що знаходиться за кордоном, за Формою № 16, спричинює додаткові труднощі для спадкоємців, оскільки, з одного боку, повні відомості про вид, склад, кількість, розмір, вартість майна, що знаходяться за кордоном, відсутні, а з іншого - встановити це може бути можливо лише на підставі самого цього документа - свідоцтва про право на спадщину, що знаходиться за кордоном.

У своїй прецедентній практиці, зокрема, у справі Фабрі проти Франції (Fabri v.

France, Заява № 16574/08), Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) зазначає, що "стаття 1 Першого Протоколу не гарантує право набуття майна, зокрема, шляхом успадкування або дарування. Проте, поняття "майна" може включати як "дійсне майно", так і майнові цінності, включно з правом вимоги, на підставі чого заявник може стверджувати, що має принаймні "законне очікування" отримати у дійсне володіння право власності".

На підставі цього, можна зробити висновок, що ЄСПЛ розглядає право на спадкування у формі "законного очікування" отримати у власність певне майно у нерозривному зв'язку із правом на вільне володіння майном, відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно, відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину, що знаходиться за кордоном, з мотивів відсутності документів, подання яких законом не передбачено, може спричинити порушення статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У порушення статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені обставини справи уваги не звернув, доводів позивачів не перевірив, не врахував, що законом не покладено обов'язок спадкоємців звертатися до таких органів, отримувати та подавати відповідні правовстановлюючі документи, а також не є умовою для звернення особи до суду для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, відповідно до статті 4 ЦПК України, якою закріплюється право на звернення до суду за захистом, а також відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що Форма № 16 свідоцтва про право на спадщину за кордоном видається для пред'явлення у країнах, з якими не укладено міжнародних договорів про правову допомогу, у той час як Британські Віргінські острови мають широке коло законів, що стосуються міжнародного співробітництва, не обґрунтовують відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки отримання такого свідоцтва і пред'явлення його у країні, в який буде знайдено майно, що повинно бути включено до складу спадщини, є правом спадкоємців, яке може бути реалізовано на їх розсуд. Інакше кажучи, дане свідоцтво спадкоємці можуть пред'явити у будь-які іншій країні, якщо дізнаються про існування там майна, яке належить на праві спадкування за законом. Оскільки свідоцтво за Формою № 16 не видається для пред'явлення у конкретній країні (тобто така конкретна країна там не вказується), то і посилання на те, що у Британських Віргінських островах існує законодавство про міжнародне співробітництво, не впливає на вирішення справи по суті щодо вимог позивачів у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка знаходиться за кордоном.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

За таких обставин, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - про розгляд справи за участю сторін відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович