Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №357/4940/17

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 357/4940/17-ц

провадження № 61-18962св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного суду "ПриватБанк"

на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 31 липня 2017 року у складі судді Ярмоли О. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 травня 2012 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", яке змінило найменування на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит

у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами

та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання

за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 80
358,01 грн.

У зв'язку із вищевикладеним ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором

від 28 травня 2012 року № б/н у розмірі 80 358,01 грн, що складається із: заборгованості за кредитом - 7 974,05 грн; заборгованості за процентами

за користування кредитом - 64 631,20 грн; заборгованості за пенею

та комісією - 3 450,00 грн; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн; процентної складової - 3 802,76 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 31 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості поза межами позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦПК України, про застосування якої просив відповідач, оскільки позичальник (відповідач) останній платіж у рахунок погашення заборгованості здійснив 19 грудня 2013 року, а з позовом банк звернувся лише 10 травня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 липня

2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду

з позовом про стягнення заборгованості поза межами позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦПК України, про застосування якої просив відповідач, оскільки позичальник (відповідач) останній платіж у рахунок погашення заборгованості здійснив 19 грудня 2013 року, а з позовом банк звернувся лише 10 травня 2017 року, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями

від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу зареєстровано

у автоматизованій системі документообігу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та призначено

судді-доповідачу Закропивному О. В.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено

до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В силу пункту 11 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами,

що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли

до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу про проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2020 року касаційну скаргу зареєстровано у автоматизованій системі документообігу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та суддею-доповідачем

у зазначеній справі визначено Хопту С. Ф.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 357/4940/17-ц

із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У березні 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу № 357/4940/17-ц призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і призвели, як вона вважала,

до ухвалення незаконних рішень.

ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає, що закінчення строку карти не свідчить про припинення договірних відносин між банком та відповідачем.

Зазначає, що договір автоматично було пролонговано, оскільки жодна

зі сторін не заявляла про свій намір його розірвання, а тому кредитний договір від 28 травня 2012 року, укладений між банком та ОСОБА_1,

є діючим.

Вважає, що у разі застосування позовної давності, її наслідки можуть бути застосовані лише до тих зобов'язань та нарахувань, які були здійснені

за межами позовної давності, разом із тим, суми нарахувань, здійснені

у межах позовної давності, підлягають стягненню з відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив до суду

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву від 28 травня 2012 року № б/н, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а. с. 14).

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом

з "Умовами та Правилами надання банківських послуг", затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі

80 358,01 грн, що складається із: заборгованості за кредитом - 7 974,05 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 64 631,20 грн; заборгованості за пенею та комісією - 3 450,00 грн; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн; процентної складової - 3 802,76 грн (а. с. 11-13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені

на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом

як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин

за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме

ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,

що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею)

є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові

у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,

що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються

на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 28 травня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів)

та комісії за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми

та її визначеного розміру.

ПАТ КБ "ПриватБанк", пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема: заборгованість за процентами за користування кредитними коштами,

а також пеню, комісію та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості

за договором від 28 травня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" "Універсальна Gold" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/

як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг

з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився

з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що зазначені документи

на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами

та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному

в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові

від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати

до цих правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України

за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 травня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (10 травня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду

на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил,

чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником,

а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов

та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" "Універсальна Gold" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться

в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 травня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів.

Крім того у заяві не вказаний номер картки, яку отримав відповідач.

Також матеріали справи не містять доказів, що мало місце пролонгування кредитної картки та її отримання відповідачем.

Відповідно до пункту 1.1.7.31 зазначених Умов і Правил строк позовної давності визначено у 50 років, що є порушенням вимог статті 259 ЦК України, що передбачає необхідність укладення у письмові формі договору про збільшення позовної давності.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 стаття 261 ЦК України).

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

У постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, яку прийнято за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у кредитних правовідносинах, викладено правову позицію стосовно того, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом України у постанові

від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-127цс14.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту

на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 10 червня

2015 року № 6-698цс15, від 22 жовтня 2014 року № 6-127цс14 та

від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що боржник - ОСОБА_1 останній платіж здійснив 19 грудня 2013 року, а з позовом щодо стягнення заборгованості

за кредитним договором банк звернувся - 10 травня 2017 року, дійшов правильного висновку про пропуск позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просив ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій

та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при

їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої

та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович