Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №761/2793/20
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №761/2793/20
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №761/2793/20

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 761/2793/20

провадження № 61-3919св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Верланова С. М., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ «Платинум Банк») про поновлення строку та зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04 вересня 2013 року між ним і ПАТ «Платинум Банк» укладено договір банківського рахунку № 26207600022001.

13 вересня 2016 року між ним та ПАТ «Платинум Банк» укладено договір про розміщення банківського вкладу «Строковий» № 00489993, відповідно до умов якого він розмістив депозит на суму 27 845,00 доларів США строком до 21 вересня 2017 року з відсотковою ставкою за вкладом 10 % річних.

10 січня 2017 року Національним банком України прийнято рішення

№ 14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних», а в подальшому на підставі рішення Правління Національного банку України від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку.

02 жовтня 2017 року він звернувся до ПАТ «Платинум Банк» з вимогою про повернення суми депозиту за договором № 00489993 та включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Йому було відмовлено у зв`язку з тим, що його вимога надійшла після терміну, визначеного для подання вимог кредиторами банку.

ФГВФО виплатив йому гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 200 000,00 грн.

Зазначав, що не зміг подати своєчасно заяву про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, оскільки є громадянином Латвії та в Україні не проживає, а тому не знав про початок процедури ліквідації ПАТ «Платинум Банк».

Враховуючи викладене, просив поновити йому строк подання заяви на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк» і зобов`язати уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» включити його до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.

Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» включити ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк» за договором банківського вкладу від 13 вересня 2016 року № 00489993.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає заборони щодо поновлення строку, передбаченого статтею 49 цього закону, у разі його пропуску з поважних причин. ОСОБА_1 є громадянином Латвії та в Україні не проживає, йому не було відомо про початок ліквідації ПАТ «Платинум Банк», а тому з поважних причин він пропустив встановлений строк на звернення до відповідача з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів. У зв`язку з цим наявні підстави для зобов`язання ФГВФО включити позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк».

Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає можливості поновлення строку на пред`явлення кредиторами своїх кредиторських вимог до неплатоспроможного банку, оскільки такі аргументи не ґрунтуються на положеннях вказаного Закону та не відповідають правовим висновкам Верховного Суду.

Апеляційний суд визнав необґрунтованим довід відповідача про те, що за результатами проведення ліквідації ПАТ «Платинум Банк» виконавча дирекція Фонду 25 березня 2021 року своїм рішенням № 288 затвердила ліквідаційний баланс станом на 16 березня 2021 року та Звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Платинум Банк». Заочне рішення суду першої інстанції ухвалене 10 грудня 2020 року, тобто до затвердження ліквідаційного балансу виконавчою дирекцією Фонду відповідно до рішення від 25 березня 2021 року. Тому вказані обставини не підлягають врахуванню під час перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників

У травні 2022 року до Верховного Суду від ПАТ «Платинум Банк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» строк на прийняття вимог кредиторів банку є присічним і поновленню чи продовженню не підлягає, а вимоги, заявлені після спливу такого строку, вважаються погашеними в будь-якому випадку, незалежно від існування поважності причин такого пропуску. При розгляді цієї справи не враховано, що згідно з частиною другою статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за результатами ліквідації ПАТ «Платинум Банк» з метою завершення процедури ліквідації та припинення банку як юридичної особи виконавча дирекція Фонду 25 березня 2021 року своїм рішенням № 288 затвердила ліквідаційний баланс банку станом на 16 березня 2021 року та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Платинум Банк», а тому ліквідаційна процедура банку вважається завершеною, що унеможливлює виконання рішення суду та внесення змін до реєстру акцептованих кредиторів ПАТ «Платинум Банк».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17, від 27 вересня 2019 року у справі № 910/14465/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 910/17013/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 04 вересня 2013 року між ОСОБА_1 , який є громадянином Латвії і в Україні не проживає, та ПАТ «Платинум Банк» був укладений договір банківського вкладу № 26207600022001.

13 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» був укладений ще один договір № 00489993 банківського вкладу «Строковий», відповідно до умов якого вкладник розмістив депозит на суму 27 845,00 доларів США строком до 21 вересня 2019 року з відсотковою ставкою за вкладом 10 % річних.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 10 січня 2017 року №14-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 11 січня 2017 року № 85 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Платинум Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 11 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Платинум Банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Ю. П. на один місяць з 11 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року включно.

01 березня 2017 року у газеті «Голос України» № 39 (6544) розміщене оголошення про ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» та відкликання банківської ліцензії банку.

02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою видати йому суму депозиту за договором № 00489993 та включити його до реєстру акцептованих вимог кредиторів, однак йому було відмовлено через сплив терміну, визначеного для подання вимог кредиторами банку. Позивачу Фондом було виплачено гарантовану суму відшкодування за вкладом в сумі 200 000,00 грн.

На звернення позивача від 02 жовтня 2017 року про визнання грошових вимог кредитора відповідач листом від 02 жовтня 2017 року № 60-02/8113-Л повідомив, що відомості про ліквідацію банку опубліковано 01 березня 2017 року і протягом 30 днів з указаної дати він не заявив своїх вимог до банку уповноваженій особі, тому пропустив визначений законодавством строк для подачі кредиторської вимоги.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частина перша статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно із частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 757/35927/20 (провадження № 61-1965св22) зазначено, що «правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за рахунок коштів, одержаних внаслідок продажу майна банку. про свої вимоги до банку кредитор зобов`язаний заявити у межах 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. Про свої вимоги до банку у межах 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку ОСОБА_1 не заявив. Разом з тим Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає заборони щодо поновлення такого строку у разі його пропуску з поважних причин. Вказане узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102). У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно легітимну мету та чи є захід з втручання у вказане право пропорційним такій меті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» («Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine») від 26 червня 2014 року, заява № 68385/10 і 71378/10, § 53). Принцип пропорційності полягає у встановленні судом справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідність досягнення такого балансу відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу покласти індивідуальний і надмірний тягар (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine») від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 168). Тому, оцінюючи у кожній конкретній справі пропорційність обмежень прав конкретного суб`єкта на підставі тих обставин і фактів, що безпосередньо досліджені судом, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цього суб`єкта, оскільки обмеження його прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц (провадження

№ 14-296цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18)».

Такі ж за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від

17 травня 2021 року у справі № 761/35099/19 (провадження № 61-19402св20), від 12 січня 2021 року у справі № 520/11176/18 (провадження № 61-9292св19), від 07 грудня 2022 року у справі № 127/13970/20 (провадження

№ 61-10742св21).

Встановивши, що ОСОБА_1 є кредитором банку, який у визначений законом строк з поважних причин не звернувся до Фонду із заявою про свої вимоги до банку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість поновлення цього строку.

Аргумент касаційної скарги про те, що спеціальний закон встановив присічний строк, протягом якого кредитори можуть подати свої вимоги до банку, а не будь-який інший строк, колегія суддів відхиляє, оскільки обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним (див. висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №755/17365/15-ц (провадження № 14-296цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 553/1642/15-ц (провадження № 14-207цс18).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 320/7224/15-ц (провадження № 61-6076св20) зазначено, що «цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21))».

Тому колегія суддів вважає відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17, у якій викладений висновок про те, що встановлений статтею 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тридцятиденний строк не підлягає поновленню.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що згідно з частиною другою статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за результатами ліквідації ПАТ «Платинум Банк» з метою завершення процедури ліквідації та припинення банку як юридичної особи виконавча дирекція Фонду 25 березня 2021 року своїм рішенням № 288 затвердила ліквідаційний баланс банку станом на 16 березня 2021 року та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Платинум Банк», а тому ліквідаційна процедура банку вважається завершеною, що унеможливлює виконання рішення суду та внесення змін до реєстру акцептованих кредиторів ПАТ «Платинум Банк», оскільки суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах тих обставин, які існували на час розгляду судом першої інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 757/35927/20 (провадження

№ 61-1965св22), дають підстави для висновку, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення і постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков