Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №296/963/22
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №296/963/22

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 296/963/22

провадження № 61-1237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служби України, Головне управління Національної поліції в Житомирській області, Житомирська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, в складі судді Петровської М. В., від 20 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І., від 20 грудня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Житомирської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що постановою слідчого СУ УМВС України в Житомирській області від 12 серпня 2011 року проти нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, а постановами від 15 серпня 2011 року - пред`явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Постановою слідчого СУ УМВС України в Житомирській області

від 07 вересня 2011 року проти нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та пред`явлено обвинувачення, а постановою від 07 вересня 2011 року -оголошено в розшук.

Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, та виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року вказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 10 грудня 2019 року його повторно визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 296 КК України,

пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, та виправдано.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року вказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року, його втретє визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, та виправдано.

ОСОБА_1 стверджує, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, він протягом 10 років 5 місяців 19 днів незаконно перебував під слідством, з яких протягом 2 років 3 місяців

5 днів - утримувався під вартою та протягом 7 місяців 10 днів - перебував під цілодобовим домашнім арештом, був оголошений в розшук і екстрадований з іншої країни під вартою. Йому було повідомлено про підозру у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, зокрема, в умисному вбивстві при обтяжуючих обставинах, відносно нього незаконно проводились оперативно-розшукові та інші заходи, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня

2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що вироком Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року, залишеним без зміг ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 296, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України та виправдано, оскільки не доведено, що злочин було вчинено обвинуваченим.

Визначаючи розмір відшкодування, суд врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу із 12 серпня 2011 року по 31 січня 2022 року, що загалом складає 10 років 5 місяців 19 днів (125 місяців 19 днів), під слідством та судом, з яких ОСОБА_1 перебував: під вартою 2 роки 3 місяці 5 днів, в тому числі 5 місяців 22 дні тримався під вартою у російській федерації у зв`язку із вирішенням питання про його екстрадицію в Україну (періоди з 05 липня

2012 року по 27 грудня 2012 року, з 09 вересня 2014 року по 22 червня

2016 року); під цілодобовим домашнім арештом - 7 місяців 8 днів (періоди з 22 червня 2016 року по 14 грудня 2016 року, з 13 лютого 2017 року по 13 квітня 2017 року), що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, яка визначена з урахуванням усіх обставин справи. При цьому суд вважав, що відшкодування моральної шкоди необхідно здійснити у розмірі більшому, ніж мінімально визначений законом, з огляду, зокрема, на значну тривалість кримінального переслідування та перебування позивача під вартою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області та Житомирської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня

2022 року змінено шляхом викладення його резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди». В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, у визначеному районним судом розмірі.

Змінюючи резолютивну частину рішення суду, апеляційний суд врахував, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на вказане, відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Житомирська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на суму 751 701 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 січня 2023 року Житомирська обласна прокуратура подала касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 20 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 20 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду. У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18,

від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Стягуючи суму моральної шкоди, яка перевищує гарантований державою мінімальний розмір відшкодування, судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували глибину моральних страждань позивача, порушення життєвих зв`язків та докладання ним додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того суди безпідставно відхилили доводи представника прокуратури щодо незарахування періоду зупинення досудового слідства в загальний перебіг перебування позивача під слідством і судом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року Головне управління Національної поліції в Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що воно є неналежною стороною у справі, оскільки жодним законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено правонаступництво ГУНП в Житомирській області щоб діяти від імені держави у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями працівників міліції.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Житомирській області

від 12 серпня 2011 року порушено кримінальну справу відносно

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.

Постановами старшого слідчого СУ УМВС України в Житомирській області від 15 серпня 2011 року в межах кримінальної справи № 180130/11

ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого, пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК України та оголошено в розшук.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2011 року у справі № 4-42/2011 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно постанов старшого слідчого СУ УМВС України в Житомирській області від 07 вересня 2011 року в межах кримінальної справи № 180130/11 відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по факту умисного вбивства ОСОБА_5 , за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, розпочато розслідування, притягнуто

ОСОБА_1 як обвинуваченого та оголошено його розшук.

05 липня 2012 ОСОБА_1 був затриманий працівниками УКР УМВС росії по Сахалінській області в порядку екстрадиції.

Постановою прокурора м. Південно-Сахалінськ від 05 липня 2012 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вирішення питання про його екстрадицію в Україну.

12 лютого 2013 року слідчий СВ Олевського РВ УМВС України в Житомирській області склав повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 115 КК України, частиною другою статті 296 КК України, у кримінальному провадженні № 12013060260000130.

Згідно із постановою судді Приморського крайового суду м. Владивосток

від 16 травня 2015 року строк тримання від вартою ОСОБА_1 продовжено на 6 місяців, а всього до 18 місяців, тобто до 17 вересня 2015 року включно, з утриманням в ФКУ СІЗО-1 ГУФСИН росії по Приморському краю, з метою забезпечення фактичної передачі обвинуваченого для притягнення до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 115 КК України, частиною другою статті 296 КК України за клопотанням Генеральної прокуратури України від 31 липня 2012 року.

Із вказаної постанови вбачається, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 був скасований постановою прокурора м. Південно-Сахалінськ від 27 грудня 2012 року у зв`язку із вчиненням ним на території російської федерації злочинів, передбачених статтями 322 327 КК рф, та після відбуття ОСОБА_1 покарання у вигляді реального позбавлення волі за вказані злочини 09 вересня 2014 року йому знову було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та востаннє продовжено судом до 17 березня 2015 року.

10 червня 2015 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 115, частиною другою статті 296 КК України, у кримінальному провадженні № 12013060260000130.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 12 червня 2015 року у справі № 287/200/15-к до ОСОБА_1 застосовано раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту взяття під варту.

23 липня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті

296 КК України, та кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, у кримінальному провадженні

№ 12013060260000130.

Вироком Новоград-Волинського районного суду Житомирської області

від 22 червня 2016 року у справі № 287/264/15-к (провадження

№ 1-кп/0285/90/16) ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 296 КК України і пунктом 4 частини другої статті 115 КК України та виправдано; змінено ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт цілодобово та звільнено його з під варти із зали суду.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року у справі № 287/264/15-к вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасований та призначений новий розгляд в суді першої інстанції; запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово щодо ОСОБА_1 продовжено до 14 грудня 2016 року.

Згідно з ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року у справі № 287/264/15-к до обвинуваченого

ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово строком на 60 діб по 13 квітня 2017 року включно.

Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 10 грудня 2019 року у справі № 287/264/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, та виправдано; припинено дію запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 287/264/15-к вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 за частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України скасований та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року у справі № 287/264/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю того, що вказані злочини (кримінальні правопорушення) вчинені ним.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у справі

№ 287/264/15-к, апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня

2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 12 серпня 2011 року (порушення кримінальної справи) по 31 січня 2022 року (постановлення Житомирським апеляційним судом ухвали від 31 січня 2022 року у справі № 287/264/15-к про залишення без змін виправдувального вироку Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року).

Таким чином, загальний строк порушення прав позивача складає 10 років

5 місяців 19 днів, з яких ОСОБА_1 перебував: під вартою 2 роки 3 місяці

5 днів (періоди з 05 липня 2012 року по 27 грудня 2012 року, з 09 вересня 2014 року по 22 червня 2016 року, в тому числі 5 місяців 22 дні під вартою у російській федерації у зв`язку із вирішенням питання про його екстрадицію в Україну), під цілодобовим домашнім арештом -7 місяців 8 днів (періоди

з 22 червня 2016 року по 14 грудня 2016 року, з 13 лютого 2017 року

по 13 квітня 2017 року).

Кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 296, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України тричі розглядалась в судах першої та апеляційної інстанцій.

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2021 року у справі № 287/264/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною другою статті 296 КК України, пунктом 4 частини другої статті 115 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю того, що вказані злочини (кримінальні правопорушення) вчинені саме позивачем.

До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.

З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 вказаного Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина пята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц,

від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Конкретний розмір моральної шкоди у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» становить 816 484 грн (125 місяців 19 днів х 6 500 грн).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, застосувавши правило частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», визначив суму відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімальний розмір такого відшкодування.

При цьому суди керувалися принципами розумності, справедливості, співмірності та забезпечили позивачу відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі, який є співмірним з понесеними моральними стражданнями, враховуючи встановлені фактичні обставини справи.

Стягуючи відшкодування в сумі 1 000 000 грн, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували значну тривалість перебування позивача під слідством та судом (понад 10 років), перебування під вартою та цілодобовим домашнім арештом

Доводи заявника про необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до мінімального розміру не враховують конкретних обставин справи, а саме: тривалого перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, утримання під вартою, екстрадицію, обвинувачення в особливо тяжкому злочині, за яке передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, тощо.

Справа за обвинуваченням ОСОБА_1 тричі розглядалась судами першої та апеляційної інстанцій.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі

№ 287/264/15-к ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 січня

2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну вмотивовану оцінку.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня 2022 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович