Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.03.2018 року у справі №135/165/17

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 135/165/17-ц

провадження № 61-76св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_4,

третя особа - Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Ладижинської міської радиВінницької області від 27 серпня 1987 року ОСОБА_6 та його сім'ї із трьох чоловік: дружині - ОСОБА_7, сину - ОСОБА_5, та дочці - ОСОБА_4 видано ордер від 08 вересня 1987 року на право проживання в квартирі АДРЕСА_1. На підставі ордеру всі члени сім'ї вселилися в цю квартиру та зареєстрували своє місце проживання. Зазначає, що відповідач, після смерті батьків, фактично не проживає у квартирі більше ніж три роки підряд без поважних причин.

На підставі вищевикладеногоОСОБА_4 просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, на підставі статей 71, 72 ЖК України.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він залишив квартиру і не проживав у ній у зв'язку із тим, що там мешкав батько похилого віку та сама ОСОБА_4 зі своєю сім'єю. Щоб не створювати їм незручностей він став проживати на дачі в Садівничому товаристві «Заріччя», однак інколи повертався у квартиру для того, щоб залишити або забрати свої речі, які знаходились там. Коли намагався вселитися в квартиру не зміг цього зробити, оскільки замки в квартирі були замінені.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_5 просив усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення в цю квартиру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року (у складі судді Патраманського І. О.) первісний позов задоволено.

Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач більше шести місяців, без поважних причин, з власної ініціативи не проживає у спірній квартирі тому, є таким, що втратив право користування спірною квартирою. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_5 втратив право користування спірною квартирою, не навів обґрунтованих підстав збереження за ним житлової площі квартири, за відсутності перешкод у користуванні квартирою, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких перешкод.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_5 перешкоди у користуванні житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, які чинить йому ОСОБА_4, шляхом вселення ОСОБА_5 у цю квартиру.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку зареєстрований у спірній квартирі та має право на користування жилим приміщенням у цій квартирі. Отже, відсутні правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, для якого ця квартира є єдиним житлом, оскільки іншого житла він не має. Задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не втратив право користування у спірній квартирі, проте не використовує її для проживання внаслідок неправомірної поведінки ОСОБА_4

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що ОСОБА_4 приватизувала спірну квартиру. Відповідач не є членом її сім'ї та у добровільному порядку виїхав із квартири та не проживає в ній, тобто нею доведені позовні вимоги та є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням. При цьому, відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував те, що позивач чинила йому перешкоди у користуванні квартирою.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області від 27 серпня 1987 року ОСОБА_6 та його сім'ї із трьох чоловік: дружині - ОСОБА_7, сину - ОСОБА_5, та дочці - ОСОБА_4 видано ордер від 08 вересня 1987 року на право проживання в квартирі АДРЕСА_1.

На підставі ордера від 08 вересня 1987 року, виданого виконавчим комітетом Ладижинської міської ради Вінницької області, в цій квартирі були зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_4

Згодом ОСОБА_5 і ОСОБА_4 виселилися із квартири і знялися із реєстрації в ній.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_7

Повторно ОСОБА_5 вселився у квартиру та зареєстрував своє місце проживання в ній 08 грудня 2006 року.

ОСОБА_4 повторно вселилася і зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі 21 серпня 2007 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Згідно з довідкою про склад сім'ї та зареєстрованих у квартирі осіб від 20 лютого 2017 року відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади Ладижинської міської ради Вінницької області у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_4 і її неповнолітні діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до акта обстеження цього житлового приміщення від 17 січня 2017 року, комісією в складі 2-х осіб від комунального підприємства «Ладжитлосервіс» в результаті проведеного обстеження встановлено, що у квартирі ОСОБА_5, зі слів сусідів, не проживає більше року.

В акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_4, оформленого 06 жовтня 2016 року зазначено, що ОСОБА_5, будучи зареєстрованим, фактично не проживає у квартирі і це підтверджують сусіди.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_4, оформленого 15 грудня 2016 року, ОСОБА_5 фактично не проживає у квартирі, проживає у ТОВ «Заріччя» (на дачі). Факт не проживання ОСОБА_5 із заявницею підтверджують сусіди».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Отже, сторона, яка посилається на певні обставини на обґрунтування своїх вимог, зобов'язана навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності таких обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 у зв'язку з недостатньою житловою площею, вимушений тимчасово проживати у садовому будинку, що зумовлює його періодичну відсутність у житловому приміщенні за місцем реєстрації, проте тривалість такого строку не перевищує шести місяців, оскільки у квартирі знаходяться його особисті речі, а відтак Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки факт непроживання відповідача у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування житлом.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд апеляційної інстанцій, встановивши, що після смерті батька, його сестра ОСОБА_4, самовільно змінила в квартирі замки на дверях, чим чинить перешкоди у користуванні житлом, дійшов обґрунтованого висновку про захист прав ОСОБА_5 шляхом вселення у спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що відповідач добровільно виїхав зі спірної квартири і факт його не проживання підтверджується відповідним актами, не заслуговують на увагу, оскільки встановивши, що між учасниками справи існують конфліктні відносини з приводу користування квартирою, обґрунтованими є установлені обставини щодо поважності причин непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С.Висоцька

С. П.Штелик