Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №359/5703/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 359/5703/21

провадження № 61-12872св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Казака Кирила Ігоровича на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 рокуу складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі- Украерорух), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 353/о від 06 квітня 2021 року із змінами, внесеними наказом № 514/о від 07 травня 2021 року про звільнення позивача;

- поновити його на посаді провідного інженера-інспектора відділу контролю операційної діяльності центру контролю операційної діяльності та розслідування управління інспектування безпеки польотів та якості Украероруху з 15 квітня

2021 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на вказаній посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача за один місяць;

- стягнути з Украероруху на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 квітня 2021 року до ухвалення судового рішення;

- стягнути з Украероруху на користь позивача витрати по сплаті судового збору та оплати правової допомоги.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом відповідача № 353/о

від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 08 квітня 2021 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. В період з 07 по 14 квітня 2021 року він перебував на лікарняному та був відсутнім на робочому місці. У зв`язку з цим, наказом відповідача № 514/о

від 07 травня 2021 року до вищевказаного наказу Украероруху внесено зміни, а саме вказано про звільнення позивача з 15 квітня 2021 року. З даними наказами позивач ознайомився лише 24 травня 2021 року.

3. Передумовами наведеному слугувало те, що з 01 лютого 2021 року роботодавець запланував скорочення посади позивача. Однак дане попередження ОСОБА_1 отримав лише 08 лютого 2021 року з переліком вакантних посад станом на 05 лютого 2021 року.

4. 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 направив до Украероруху три заяви, якими надав згоду на зайняття вакантних посад, а саме: начальника відділу внутрішньої та економічної безпеки, заступника начальника відділу зв`язку з громадськістю та міжнародного співробітництва, начальника відділу стратегічного розвитку. Відповідь на дані звернення отримано позивачем лише 24 травня 2021 року разом із наказом про звільнення.

5. Зазначав, що відсутність інформації щодо рішення роботодавця про наслідки розгляду вказаних заяв сприяло тому, що позивач не написав заяви на зайняття інших вакантних посад. Крім того, питання щодо зайняття вакантних посад не було вирішено на засіданні тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства при проведені організаційних заходів на підприємстві, відповідне рішення відсутнє.

6. Позивач вважає, що наведеними діями Украерорух порушило вимоги статті 49-2 КЗпП України.

7. Крім того, позивач на момент звільнення був членом профспілкової організації - Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців», про що було достеменно відомо відповідачу, однак в порушення вимог статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Украерорух не звернувся до профспілкового органу щодо отримання згоди на звільнення позивача.

8. У позові також міститься посилання на порушення відповідачем норм статті 42 КЗпП України, оскільки перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. На момент звільнення на утриманні позивача знаходилась дружина, яка перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною, якій ще не виповнилося три роки.

9. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на раніше зайнятій посаді і на підставі положень статей 116 117 235 КЗпП України стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 16 січня 2023 року у складі судді Яковлєвої Л. В. позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Украероруху № 353/о від 06 квітня

2021 року зі змінами, внесеними наказом Украероруху № 514/о від 07 травня

2021 року, щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади провідного інженера-інспектора відділу контролю операційної діяльності центру контролю операційної діяльності та розслідування управління інспектування безпеки польотів та якості Украероруху з 15 квітня 2021 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного інженера-інспектора відділу контролю операційної діяльності центру контролю операційної діяльності та розслідування управління інспектування безпеки польотів та якості Украероруху з 15 квітня 2021 року.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Украероруху на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2021 року по 16 січня 2023 року включно в розмірі 866 655,30 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

З урахуванням виправленої ухвалою суду від 06 лютого 2023 року описки стягнуто з Украероруху на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 27 000,00 грн та витрати з оплати судового збору в розмірі 1816,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не дотримано вимог трудового законодавства при звільненні позивача, якому не були запропоновані всі вільні посади, наявні на підприємстві на час попередження про скорочення його посади.

12. Крім того роботодавець грубо порушив вимоги КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки невчасно звернувся до Первинної профспілкової організації із поданням щодо розірвання трудового договору з позивачем (вже був виданий наказ про звільнення) та взагалі не звернувся за згодою на звільнення ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців», членом якої він був.

13. Визнавши звільнення позивача незаконним, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі частини другої статті 235 КЗпП України з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу Украероруху задоволено.

15. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано Украероруху за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 2 724,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач був попереджений про наступне звільнення з дотриманням строків надання такого попередження і одночасно з попередженням про звільнення йому були надані всі вакансії на підприємстві. Тобто процедура попередження працівника, встановлена статтею 49-2 КЗпП України, роботодавцем була дотримана.

17. Апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідач повідомив позивача про майбутнє вивільнення за два місяці, позивач протягом всього періоду до звільнення не виявив належного бажання продовжувати трудові відносини та бути переведеним на наявні на підприємстві посади з врахуванням його фаху та кваліфікації, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості перевести позивача на іншу роботу за відсутності його згоди на це, а профспілковий комітет надав необґрунтовану відмову на звільнення позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Казака К. І. на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Казака К. І., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

22. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 05 вересня 2019 року у справі

№ 336/5828/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

24. Суд першої інстанції встановив, що 01 лютого 2021 року відповідач видав лист №1-24.2/953/21, яким позивача повідомлено про наступне скорочення з 08 квітня 2021 року. До даного попередження приєднано перелік вакантних посад станом на 05 лютого 2021 року.

25. Відтак, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачу мав бути наданий роботодавцем весь перелік вакантних посад по підприємству саме станом на 01 лютого 2021 року.

26. При цьому представник відповідача в суді першої інстанції визнав, що протягом часу з 01 по 05 лютого 2021 року включно по підприємству здійснювалися переведення на вакантні посади, проте позивач, на його думку, не міг претендувати на них через невідповідність досвіду, знань чи відсутності необхідної освіти.

27. В суді апеляційної інстанції представник відповідача вже зазначав, що начебто в період з 01 по 05 лютого 2021 року відбувались переміщення працівників на посадах, які не підлягали скороченню. Посади, на які переміщувалися працівники, не були новоствореними і не вважались вакантними.

28. Отже, на думку заявника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не виконано вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки не надано позивачу у день попередження про скорочення переліку всіх вакантних посад по підприємству, чим звужено його право обрати одну з вакантних посад та фактично приховано інші вакансії.

29. Також зазначає, що подаючи заяви про переведення його на посади начальника відділу внутрішньої та економічної безпеки, заступника начальника відділу зв`язків з громадськістю та міжнародного співробітництва та на посаду начальника відділу стратегічного розвитку, позивач мав цілком правомірні очікування, що ці посади відповідають його досвіду та кваліфікації, оскільки вони запропоновані його роботодавцем як вакантні.

30. Крім того всупереч вимог частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», роботодавець взагалі не звернувся до профспілкового органу ППО «ІТФ» з метою отримання згоди на звільнення позивача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

31. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Украерорух просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. Судами встановлено, що 03 березня 2020 року наказом Украерорух № 1124 введено в дію оновлену організаційну структуру підприємства, у зв`язку з чим начальнику управління персоналу доручено розробити та надати на затвердження штатний розпис згідно оновленої організаційної структури у термін до 30 грудня 2020 року.

33. В Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України на підставі наказу № 641 від 26 червня 2020 року було затверджено процедуру відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, яка введена в дію

із 03 липня 2020 року.

34. 31 грудня 2020 року наказом № 1237 затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено його в дію із 04 січня 2021 року.

35. У зв`язку з цим, наказом Украероруху № 6 від 05 січня 2021 року затверджено Перелік посад структурних підрозділів підприємства, що підлягають скороченню.

36. Крім того, наказом Украероруху № 64 від 28 січня 2021 року було створено тимчасову комісію з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів, до повноважень якої, зокрема, але не виключно, віднесено компетенцію щодо забезпечення проведення відповідної роботи по розгляду питань переведення на вакантні посади.

37. ОСОБА_1 із серпня 2010 року до 15 квітня 2021 року працював в Украероруху на різних посадах, що підтверджується записами у його трудовій книжці НОМЕР_1 .

38. Листом Украероруху від 01 лютого 2021 року № 1-24.2/953/21 позивача попереджено про наступне скорочення займаної ним посади з 08 квітня 2021 року та надано перелік вакантних посад станом на 05 лютого 2021 року.

39. 06 квітня 2021 року позивач, маючи намір залишитись працювати в Украерорусі, написав три окремі заяви щодо надання згоди на переведення на вакантні посади, а саме: начальника відділу стратегічного розвитку, начальника відділу внутрішньої та економічної безпеки та заступника начальника відділу зв`язків з громадськістю та міжнародного співробітництва, які було направлено ним відповідачу засобами зв`язку Укрпошта і отримано Украерорухом 08 квітня 2021 року за № 1-24/81/21.

40. Наказом відповідача від 06 квітня 2021 року № 353/о ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера-інспектора відділу контролю операційної діяльності центру контролю операційної діяльності та розслідування управління інспектування безпеки польотів та якості Украерорух з 08 квітня 2021 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. З даним наказом позивач ознайомлений під підпис 24 травня 2021 року.

41. 07 квітня 2021 року за вих. № 1-16.2/2772/21 відповідач направив до Первинної профспілкової організації подання про розірвання трудового договору, зокрема з позивачем.

42. Цього ж дня Украерорухом отримано відповідь профспілкового органу

№ 01-04, за змістом якої ОСОБА_1 із 05 квітня 2021 року вже не є членом Первинної профспілкової організації.

43. 07 квітня 2021 року ОСОБА_1 було прийнято на підставі протоколу наради профспілкового комітету у члени Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців», про що засобами електронного зв`язку (електронна пошта) листом від 07 квітня 2021 року за № ІТФ-399 повідомлено роботодавця.

44. Крім того, даний лист та протокол профспілки від 07 квітня 2021 року також було направлено на адресу Украероруху засобами зв`язку Укрпошта.

45. В період з 07 по 14 квітня 2021 року позивач перебував на лікарняному та був відсутнім на робочому місці. Наведене підтверджується листком непрацездатності серії АЛД № 512600.

46. У зв`язку з цим, 07 травня 2021 року наказом Украероруху № 514/о внесено зміни до наказу № 353/о від 06 квітня 2021 року «Про звільнення» та наведено пункт 1 в новій редакції: « ОСОБА_1 , провідного інженера- інспектора відділу контролю операційної діяльності центру контролю операційної діяльності та розслідування управління інспектування безпеки польотів та якості Украерорух, звільнити з роботи з 15 квітня 2021 року за скороченням штату працівників, пункт перший статті 40 КЗпП України».

47. З даним наказом позивач ознайомлений 24 травня 2021 року та власноручно на ньому зазначив непогодження з його змістом і підстави, з яких ОСОБА_1 вважає його незаконним.

48. 24 травня 2021 року ОСОБА_1 під підпис було ознайомлено з листом відповідача від 08 квітня 2021 року № 1-24.2/2842/21, за змістом якого позивачу доведено про невідповідність вимогам до вакантних посад, на які ним подано заяви. Дана обставина встановлена управлінням персоналу Украероруху. Лист підписано адміністративним директором О. Ожиговою.

49. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 23 листопада 2021 року у справі було зупинено провадження до отримання відповіді щодо надання згоди (чи відмови у її наданні) від Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців» щодо звільнення із займаної посади ОСОБА_1 . Копію даної ухвали під підпис отримано одразу після судового засідання і представником профспілки.

50. 14 грудня 2021 року на адресу суду надійшло рішення Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців», прийняте на засіданні комітету 07 грудня 2021 року, яким відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

51. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

52. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

53. Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

55. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

57. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

58. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

60. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

61. У відповідності до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

62. Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

63. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина друга статті 22 КЗпП України).

64. Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

65. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

66. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП Українизвільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

67. За приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

68. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

69. Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

70. Додаткові гарантії захисту від незаконного звільнення мають працівники, обрані до профспілкових органів.

71. Відповідно до частин другої, третьої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

72. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

73. Подібні за змістом положення містяться у частині третій статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

74. На необхідності дотримання гарантій, передбачених частиною третьою статті 252 КЗпП України, частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», наголошено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 та

від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц.

75. В матеріалах справи міститься попередження про скорочення посади та наступне вивільнення, яким ОСОБА_1 повідомили про те, що посада, яку він обіймає, підлягає скороченню з 08 квітня 2021 року, а також зазначено, що йому пропонуються вакантні посади в цілому по підприємству, перелік яких додається. На даному попередженні міститься підпис ОСОБА_1 про його отримання

05 лютого 2021 року.

76. Перелік вакантних посад в Украерорусі також був запропонований позивачу станом на 05 лютого 2021 року.

77. Враховуючи, що на підприємстві наказом від 28 жовтня 2020 року був встановлений неповний робочий час 0,5 норми тривалості робочого часу, у зв`язку із чим працівники працювали тиждень через тиждень, а з 01 по 05 лютого

2021 року ОСОБА_1 за графіком не працював, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість вручення останньому повідомлення про скорочення його посади саме 01 лютого 2021 року й, відповідно, надання переліку вакантних посад саме на цю дату.

78. При цьому представник відповідача у судовому засіданні визнав, що з 01 по

05 лютого 2021 року на підприємстві здійснювалося переміщення працівників, проте воно стосувалось лише тих посад, в яких змінились назви, однак ці посади не скорочувались, функціональні обов`язки не змінювались.

79. Крім того, позивач у своїй позовній заяві не вказував, що він мав право на зайняття конкретно визначеної посади, яка існувала з 01 лютого 2021 року і була зайнята іншим працівником внаслідок того, що попередження про звільнення із списком вакантних посад йому було вручене лише 05 лютого 2021 року.

80. Враховуючи обставини цієї справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач був попереджений про наступне звільнення з дотриманням строків надання такого попередження, а саме 05 лютого 2021 року, і одночасно з попередженням про звільнення йому були надані всі вакансії на підприємстві станом на 05 лютого 2021 року. Тобто процедура попередження працівника, встановлена статтею 49-2 КЗпП України, роботодавцем була дотримана.

81. Також судом враховано, що позивач, отримавши попередження про звільнення і список вакантних посад на підприємстві, протягом двох місяців не подавав заяви про обрання певної посади, на яку він міг претендувати з врахуванням свого фаху та кваліфікації, і лише 06квітня 2021 року, тобто за дві дні до дня, в який позивач відповідно до попередження мав бути звільнений з посади, на адресу відповідача засобами поштового зв`язку надіслав заяви позивача про обрання ним посад начальника відділу стратегічного розвитку, начальника відділу внутрішньої та економічної безпеки та заступника начальника відділу зв`язків з громадськістю та міжнародного співробітництва, що були отримані відповідачем 08 квітня 2021 року.

82. Відповідач відмовив позивачу в зайняті вказаних посад, оскільки освіта, кваліфікація та фах позивача не відповідали кваліфікаційним вимогам на зайняття цих посад.

83. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що доводи представника позивача про те, що працівник має право подати заяву протягом усього строку до дати звільнення, а тому позивач не був зобов`язаний подавати таку заяву завчасно, свідчать про незацікавленість працівника на залишення на роботі та про формальне дотримання ним вимог трудового законодавства.

84. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання.

85. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, розумності та сумлінності, для досягнення своєї незаконної прихованої мети, як правило, з використанням дефектів трудового та іншого законодавства (прогалини, колізії, оціночні категорії і тому подібне).

86. Отже апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, будучи обізнаним з датою майбутнього звільнення та зі списком вакантних посад, протягом двох місяців не виявляв жодного бажання на зайняття однієї із вакантних посад, не подавав відповідні заяви, не проявляв зацікавленості в залишенні на роботі, не з`ясовував кваліфікаційні вимоги, посадові обов`язки та інші важливі обставини для прийняття як ним рішення про його відповідність певним посадам, так і відповідачем про можливість зайняття ним таких посад, подав заяву поштою 06 квітня 2021 року, розуміючи, що вона буде доставлена не раніше 07 квітня 2021 року, тим самим унеможливлюючи не тільки розгляд його заяви тимчасовою комісією, а і взагалі отримання роботодавцем такої заяви до дати звільнення позивача, чим порушив принцип добросовісності в трудовому праві.

87. Також враховуючи відповідь Первинної профспілкової організації апарату управління Украероруху від 07 квітня 2021 року про те, що ОСОБА_1

із 05 квітня 2021 року вже не є членом вказаної профспілки, отримання відповідачем повідомлення про прийняття ОСОБА_1 до ППО «ІТФ» засобами поштового зв`язку лише 12 квітня 2021 року, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що після звільнення позивача та за відсутності у відповідача інформації по те, що позивач перебуває на амбулаторному лікуванні, у відповідача були відсутні підстави для звернення до ППО «ІТФ» із поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

88. Разом з тим, як зазначалося вище, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2021 року у справі було зупинено провадження до отримання відповіді щодо надання згоди (чи відмови у її наданні) від Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців» щодо звільнення із займаної посади ОСОБА_1 . Копію даної ухвали під підпис отримано одразу після судового засідання і представником профспілки.

89. 14 грудня 2021 року на адресу суду надійшло рішення Первинної профспілкової організації «Інженерно - технічних фахівців», прийняте на засіданні комітету 07 грудня 2021 року, яким відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача.

90. Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

91. В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вищезазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

92. Лише у разі відсутності у рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

93. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо добре аргументованим, підтвердженим переконливими доказами, доведеним фактами».

94. Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на фактичні обставини й правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, на неврахування власником певних обставин й гарантій, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

95. Оцінку щодо обґрунтованості рішення профспілкового органу надає суд.

96. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

97. Апеляційним судом вмотивовано визнано відмову профспілки у наданні згоди на звільнення позивача необґрунтованою, оскільки відповідач вправі сам визначати кваліфікаційні вимоги до своїх працівників відповідно до посадових обов`язків, які ставляться перед працівником при призначенні на відповідні посади. Судом розглядом не встановлено, що кваліфікаційні вимоги відповідача до позивача не відповідали вимогам закону. Крім того суд врахував, що в даному випадку із двох посад провідного інженера скорочувалась одна, проте попередження про наступне звільнення було вручено обом працівникам, які займали ці посади, а позивач не претендував на зайняття цієї ж посади, відповідну заяву роботодавцю не подавав, отже роботодавцем і не вирішувалось питання про переважне право позивача на залишення на посаді.

98. Таким чином, враховуючи, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідач повідомив позивача про майбутнє вивільнення за два місяці, позивач протягом всього періоду до звільнення не виявив належного бажання продовжувати трудові відносини та бути переведеним на наявні на підприємстві посади з врахуванням його фаху та кваліфікації, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості перевести позивача на іншу роботу за відсутності його згоди на це, а профспілковий комітет надав необґрунтовану відмову на звільнення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням норм трудового права.

99. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 05 вересня 2019 року у справі

№ 336/5828/16, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

100. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

101. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

102. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

103. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

104. Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Казака Кирила Ігоровича залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович