Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.04.2021 року у справі №756/4043/17
Постанова КЦС ВП від 12.01.2022 року у справі №756/4043/17

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

місто Київ

справа № 756/4043/17

провадження № 61-5117св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Одинадцята Київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, просила визнати недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року, посвідчений Одинадцятою Київською нотаріальною конторою за реєстраційним № 243, складений ОСОБА_3,1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що є онукою померлої ОСОБА_3.

Стверджувала, що заповіт ОСОБА_3 від 14 лютого 2013 року № 243, складений на ім'я ОСОБА_2, є недійсним, оскільки перед смертю заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_3 перебувала у важкому стані, не могла розмовляти, самостійно доглядати за собою та мала низку хвороб.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, стверджував, що позивач не довела належними та допустимими доказами недійсність заповіту та порушення її права на спадщину.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач оскаржує заповіт, складений Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, а він укладався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Лілією Володимирівною, при цьому адвокат позивача на питання представника відповідача пояснив, що підтримує саме пред'явлений позов, а суд не може виходити за межі позовних вимог відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 243, складений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 оспорює саме заповіт, складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. Вказівка щодо посвідчення оспорюваного заповіту Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою у контексті тієї обставини, що спадкова справа № 226/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрита Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, є очевидною помилкою і не може бути розцінена судом як зазначення іншого предмета позову.

Тому, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, вирішення позову щодо єдиного заповіту, який складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., не може вважатися виходом за межі заявлених позовних вимог та порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

За таких обставин є очевидним, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ключовим питанням було питання стану фізичного і психічного здоров'я ОСОБА_3, її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з огляду на те, що посвідчення оспорюваного заповіту відбулося 14 лютого 2013 року.

Апеляційний суд зазначив, що висновком судово-психіатричної експертизи від 13 січня 2020 року № 17 встановлено, що ОСОБА_3 з осені 2011 року до смерті страждала хронічним психічним розладом у вигляді судинної деменції, з осені 2011 року через свій психічний стан не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, під час укладення та підписання заповіту від 14 лютого 2013 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник визначив, що:

- позивач не скористалася правом до початку розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову, що відповідало б правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц (провадження № 61-25140св18);

- правила ЦПК України не надають суду права виходу за межі позовних вимог з власної ініціативи (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18 (провадження № 61-22792св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20));

- суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/147-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц);

- позивач, наполягаючи на оскарженні заповіту, посвідченого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, не долучила копію цього заповіту до матеріалів справи, який також відсутній і у матеріалах спадкової справи;

- апеляційний суд не надав належну оцінку проведеній у справі судовій експертизі та заповіту, допустив грубі порушення норм процесуального права;

- суд не залучив до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. ;

- позивач не заперечувала факт належного оформлення заповіту, але вважала, що таким чином її позбавили права на спадщину лише з підстав того, що вона перебувала у родинних відносинах із спадкодавцем, відноситься до третьої черги спадкоємців, коли відповідач є спадкоємцем першої черги у прийнятті спадщини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Стверджувала, що до початку розгляду справи по суті у неї не було тексту оскаржуваного заповіту, а тому їй не могло бути відомо, що заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. Заявник не ставив під сумнів висновок експерта, не заявляв клопотань про проведення повторної експертизи.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3.

Відповідно до заповіту від 14 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 243, ОСОБА_3 заповіла все своє майно, яке буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

За матеріалами спадкової справи № 226/2016, відкритої Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, єдиним заповітом, який складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, є заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В.

ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3.

Висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13 січня 2020 року № 17 встановлено, що ОСОБА_3 з осені 2011 року до смерті страждала хронічним психічним розладом у вигляді судинної деменції; за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_3 під час укладення та підписання заповіту від 14 лютого 2013 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

1. Щодо виходу судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог

У статті 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

У частині 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частині 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частині 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Відповідно до частини 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

В оцінці доводів касаційної скарги про вихід судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог Верховний Суд врахував, що такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

У постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 137/731/17 (провадження № 61-10525св21) Верховний Суд зазначив, що некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо послідовного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У справі, яка переглядається, позивач фактично оскаржує заповіт, вчинений ОСОБА_3 14 грудня 2013 року за реєстровим № 243. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що єдиним заповітом, який складений ОСОБА_3 14 лютого 2013 року за реєстровим номером № 243, є заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В.

За таких встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням правового висновку Верховного Суду апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позивач оскаржувала заповіт, вчинений ОСОБА_3 14 грудня 2013 року за реєстровим № 243, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Заповіт є вольовим одностороннім актом фізичної особи щодо розпорядження своїми майновими правами власника на випадок смерті, вчиненим на користь однієї або кількох осіб у формі і порядку, встановленому законом.

Відповідно до фактичних підстав позову ОСОБА_1 оскаржувала заповіт, вчинений її бабою на користь відповідача 14 лютого 2013 року за реєстровим № 243, саме як вольовий акт (односторонній правочин) щодо розпорядження своїми майновими правами власника на випадок смерті, вчиненим на користь ОСОБА_2. Враховуючи, що того ж дня інших заповітів ОСОБА_3 не складала ані на користь ОСОБА_2, ані на користь інших осіб, тому обґрунтованим є висновок, що позивач оскаржувала саме заповіт, посвічений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В. Помилка у зазначенні позивачем нотаріуса, яким посвідчено оскаржуваний заповіт, не свідчить про інший предмет позову та не може впливати на правильність вирішення спору по суті вимог.

За таких обставин Верховний Суд не встановив вихід апеляційним судом за межі позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, порушення цим судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

У зв'язку з наведеним не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги, що позивач, наполягаючи на оскарженні заповіту, посвідченого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою, не долучила копію цього заповіту до матеріалів справи, який також відсутній і у матеріалах спадкової справи.

2. Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належну оцінку проведеній у справі судовій експертизі і заповіту, допустив грубі порушення норм процесуального права не підлягають оцінці Верховним Судом, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Під час розгляду спору судами першої та апеляційної інстанцій заявник не скористався правом заявити клопотання про призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи, а отже, погодився з висновком, наявним у матеріалах справи.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що суд не залучив до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирпич Л. В., Верховний Суд врахував, що приватний нотаріус не позбавлена можливості оскаржити постанову апеляційного суду в касаційному порядку, незалучення її до участі у справі не призвело до неправильності вирішення спору по суті вимог.

Потрібно також враховувати, що у справах про спадкування нотаріуси не є процесуально заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі. Позивачем оскаржуються не дії нотаріуса з посвідчення заповіту, а сам заповіт як односторонній правочин та результат волевиявлення заповідача, а тому незалучення приватного нотаріуса до участі у справі не є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд чи ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Наведене узгоджується з доводами заявника, що позивач не заперечувала факт належного оформлення заповіту.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності позову із посиланням на норми матеріального права не підлягають врахуванню судом, оскільки відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України не є самостійною підставою для касаційного оскарження судового рішення. Заявник на підтвердження доводів касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права не посилався на будь-яку з підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених у частині 2 статті 389 ЦПК України, не обґрунтував таку підставу касаційного оскарження належним чином.

Так само не підлягають врахуванню посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2019 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", оскільки за своєю правовою природою вони не мають статусу правових висновків Верховного Суду України. Чинними правилами процесуального права також не передбачено обов'язку застосування судами різних інстанцій висновків, викладених в ухвалах, листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають. Інші доводи спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява №63566/00).

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак