Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.02.2019 року у справі №367/4069/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 367/4069/17

провадження № 61-2247св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Німак Ольгою Олексіївною, на рішення Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Оладько С. І. від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О. від 06 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи:

Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та останньому було видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445. У подальшому за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1 про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136. Вищевказаним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому рішення селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Вважав, що для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом. У той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 321094 6200:01:042:0110 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попередньо функціонального зонування попадає 101 квартал. Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку "Голосіївський".

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1, витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України. Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку плющею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка із володіння власника вибула поза його волею, що встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України є преюдиційним щодо цих обставин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду про задоволення позову, зазначив про те, що встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки за межами селища, у сою чергу свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що віндикаційний позов пред'явлено передчасно, оскільки без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, неможливо витребувати земельну ділянку у законного власника, який отримав її на підставі цього правочину. Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_2 передавалась у власність ОСОБА_2 рішенням Коцюбинської селищної ради у 2008 році. Позивач при подачі позову до суду не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 рік спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового господарства або ліси для нелісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на 2008 рік розпорядником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України.

Узагальнені доводи особи, яка подала пояснення по справі

У лютому 2019 року Міністерство екології та природних ресурсів України подало до Верховного Суду пояснення по справі, у яких просить вищевказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення об'єктивно, неупереджено та з повним дослідженням всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи по суті, правильно застосовані норми матеріального права, прийшли до правомірного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, а відтак наявні підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року на адресу Верховного Суду від прокуратури Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки вона є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, розташована у 101 кварталі Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський, є територією національного природного парку "Голосіївський" та відноситься одночасно й до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 367/4069/17 з Ірпінського міського суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер undefined, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та йому було видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445.

У наступному згідно договору купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136. Указаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Також суд установив, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року межі парку "Голосіївський" розширено на 6462,62 на рахунок земель Київського комунального об'єднання "Київзеленбуд".

Згідно інформації КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14 липня 2014 року № 472 спірна земельна ділянка увійшла до території національного природного парку "Голосіївський".

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18 жовтня 2014 року, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Німак О. О., на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 330 ЦК України майно не може бути витребувано у нього.

У частині 1 статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту статті 388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акта.

Судами попередніх інстанцій обгрунтовано покладено в основу оскаржуваних судових рішень рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року, яке набрало законної сили, та яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2206/2505 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922136, виданий на ім'я ОСОБА_4.

Цим рішенням встановлено, що на час передачі Коцюбинською селищною радою у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не встановлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначив межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні, а відтак селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське, з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і витребування земельної ділянки у добросовісного набувача - ОСОБА_1, оскільки ця ділянка із володіння власника вибула поза його волею з інших підстав, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України є преюдиційним щодо цих обставин.

Щодо строку позовної давності

У справі, яка переглядається, відповідачем заявлено про засосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, заява мотивована тим, що про порушення свого права прокурор міг довідатися з моменту винесення Коцюбинською селищною радою оспорюваного рішення - 25 грудня 2008 року та з моменту отримання інформаційної довідки № 9946/26/4-11 від Державного комітету України із земельних ресурсів - 01 липня 2011 року.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі Частиною 2 статті 2 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини 1 та 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно з частинами 3 , 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Указана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є незмінною.

Перебіг позовної давності від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оскільки рішення Коцюбинської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 та відповідний державний акт на спірну земельну ділянку були визнані недійсними рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року, яке набуло законної сили 26 серпня 2014 року, а з даним позовом про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння прокурор звернувся 19 червня 2017 року, тобто в межах визначеного трирічного строку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків встановлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суlу від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з яким початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаціним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно пов'язав початок перебігу позовної давності з моментом, коли судовим рішенням було підтвердженно незаконне передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційному суду необхідно з'ясувати, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції у силу вимог частини 1 статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржуване рішення апеляційного суду відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Німак Ольгою Олексіївною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун