Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №2-861/11
Постанова КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №2-861/11

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2-861/11

провадження № 61-9010св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач, відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за об`єднаним позовом -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року у складі судді Фирси Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позовні заяви і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 21 грудня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитно-заставний договір № DNJ0A0100310033 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк повинен був надати йому кредит у розмірі 14 381,89 доларів США зі сплатою 11,04 % річних строком до 19 грудня 2014 року для придбання автомобіля. Листом без номера та дати його було попереджено про зміну відсоткової ставки спочатку до 13,08 % річних, а потім до 18,00 % річних. Вказані дії є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права. Згідно з пунктом 7.1 Кредитного договору банк зобов`язувався надати йому кредитні кошти у розмірі 14 381,89 доларів США, однак на придбання автомобіля ним була отримана від банку лише 50 313 грн і саме цю суму в гривнях банк перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Автопарк Люкс». Тобто умови договору не відповідають дійсному волевиявленню сторін, що суперечить частині третій статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати пункт 7.1 Кредитного договору удаваним та таким, що був укладений в національній валюті України; зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором, виходячи з умов, що банк з моменту укладення договору надав кредит в розмірі 50 313 грн на купівлю автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості, врахувавши при цьому, що він сплатив банку 37 830,57 грн.

ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заперечення на позов, в якому зазначило, що позивач своїм підписом засвідчив, що ознайомлений з усіма умовами договору, вони йому зрозумілі та договір укладений з власної волі. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а ОСОБА_1 ухиляється від їх виконання. Дійсно банком були перераховані кошти на рахунок автосалону у гривневому еквіваленті, так як сплата коштів за придбані товари можлива тільки в національній валюті - гривні. При цьому перерахунок коштів у гривні не може бути підставою для визнання пункту договору удаваним. Оскільки у Кредитному договорі викладені всі умови, на яких було надано кредит і ніякого приховування іншого правочину не було, то позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними та необґрунтованими, у зв`язку з чим його позов не підлягає задоволенню.

У травні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що банк виконав свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, надав грошові кошти в обумовленому договором розмірі, однак відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 18 травня 2016 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 37 959,62 доларів США, з яких: 8 972,99 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 295,50 доларів США - за відсотками за користування кредитом; 24 874,11 доларів США - за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 9,89 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 807,13 доларів США - штраф (відсоткова складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

ОСОБА_1 заперечив проти позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що банк не довів надання йому кредиту в розмірі, визначеному в договорі, а саме зарахування на його рахунок коштів у доларах США. Крім того, наданий банком розрахунок заборгованості ґрунтується на припущеннях та не підтверджений первинними документами, містить нарахування як штрафу, так і пені, що є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування є недопустимим. 29 лютого 2012 року банк направив йому письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних з ним платежів протягом тижня з дати отримання цієї вимоги, тобто банк самостійно змінив строк виконання зобов`язань за Кредитним договором. Вказану вимогу він отримав 27 квітня 2012 року, тому строк виконання зобов`язань за Кредитним договором в повному обсязі настав 04 травня 2012 року. Однак, звернувшись до суду з цим позовом у травні 2016 року, банк пропустив трирічну позовну давність.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2016 року об`єднано в одне провадження справу № 190/1456/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та справу № 2-861/11 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в загальному розмірі 7 643,82 доларів США, яка складається з тіла кредиту - 3 449,56 доларів США, заборгованості за відсотками за кредитним договором - 1 628,58 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання - 2 565,68 доларів США, що еквівалентно 64 834,73 грн, а також - сплачений судовий збір в розмірі 2 887,79 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Кредитний договір укладено сторонами з дотриманням вимог статті 1055 ЦК України, в письмовій формі, за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про те, що сторони уклали Кредитний договір для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Крім того, зі змісту пункту 7.2 Кредитного договору вбачається, що позичальник доручив банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в сумі 50 313 грн на поточний рахунок автосалону - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопарк Люкс». За таких обставин, оскільки підстави для визнання пункту 7.1 Кредитного договору удаваним правочином та застосування наслідків удаваного правочину відсутні, то позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором також не підлягають задоволенню. В пункті 4.5 Кредитного договору сторони погодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. 29 лютого 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, тобто банк використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання зобов`язання. Отже, з 29 лютого 2012 року закінчився строк кредитування і банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за Кредитним договором. Тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за Кредитним договором, що виникла станом на 29 лютого 2012 року в розмірі 7 643,82 долари США та складається з тіла кредиту - 3 449,56 доларів США, заборгованості за відсотками за кредитним договором - 1 628,58 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання - 2 565,68 доларів США, що еквівалентно 64 834,73 грн. При цьому вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 на його користь штрафу (фіксована частина) в розмірі 9,89 долари США, штрафу (процентна складова) - 1 807,13 долари США не підлягають задоволенню, так як відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку ОСОБА_1 лише в частині відмови у задоволенні його позову та в частині задоволених позовних вимог банку, а ПАТ КБ «ПриватБанк» - лише в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 4 607,10 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 449,56 доларів США та відхилив доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк»щодо наявності підстав для стягнення такої заборгованості в розмірі 5 400,17 доларів США, так як з наданого банком розрахунку вбачається, що станом на лютий 2012 року заборгованість за тілом кредиту становила 3 449,56 доларів США.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

12 вересня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні його вимоги про стягнення частини заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, щодо обов`язку суду дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за Кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок. Також суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, з якої вбачається, що у зв`язку з пред`явленням до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України настав строк виконання зобов`язання і позичальник був зобов`язаний повернути всю заборгованість за договором. При цьому суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором, не звернули увагу на те, що до заборгованості за тілом кредиту входять дві складові - поточна та прострочена заборгованість, помилково стягнули лише залишок простроченої заборгованості в розмірі 3 449,56 доларів США і безпідставно відмовивши у стягненні поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області.

27 вересня 2022 року справа № 2-861/11надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьоїстатті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору удаваним і зобов`язання вчинити дії, а також в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються. Тобто фактично банк оскаржив судові рішення в частині відмови у стягненні поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 21 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 14 381,89 доларів США зі сплатою 11,04 % річних строком до 19 грудня 2014 року включно для придбання автомобіля.

В пункті 7.1 Кредитного договору визначено, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 21 по 25 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 175,5 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди.

Відповідно до пункту 4.5 Кредитного договору термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів заданим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

29 лютого 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязіпротягом тижня з дати отримання цієї вимоги.

З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості 29 травня 2012 року ОСОБА_1 добровільно передав банку за актом приймання-передачі придбаний за кредитні кошти автомобіль для його реалізації.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 18 травня 2016 року склала 37 959,62 доларів США, з яких: 8 972,99 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 295,50 доларів США - за відсотками за користування кредитом; 24 874,11 доларів США - за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 9,89 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 807,13 доларів США - штраф (відсоткова складова).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У справі, яка переглядається, умовами Кредитного договору встановлено як строк дії договору (до 19 грудня 2014 року), так і строки виконання позичальником зобов`язань із щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором станом на 18 травня 2016 року в загальному розмірі 37 959,62 доларів США, яка складається, зокрема із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 972,99 доларів США.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягуючи з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором, що виникла станом на 29 лютого 2012 року, зокрема за тілом кредиту в розмірі 3 449,56 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що 29 лютого 2012 року банк надіслав ОСОБА_1 вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, тобто банк використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання зобов`язання.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором, не звернув увагу, що в цьому розрахунку зазначено, що станом на 29 лютого 2012 року в позичальника існувала прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 449,56 доларів США та поточна заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, на які послався заявник в касаційній скарзі, викладено правові висновки про те, що загальними вимогами процесуального законодавства визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки усіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосується, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують), а також те, що у випадку незгоди з поданим стороною доказом повністю чи частково, до процесуального обов`язку суду віднесено зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції не перевірено графіку погашення кредиту, не перевірено обґрунтованість розрахунку загальної суми боргу, не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначено обсягу відповідальності боржника. Вищевказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості та призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

У справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу вищенаведених аргументів заявника про наявність заборгованості за тілом кредиту, зокрема поточної заборгованості в розмірі 5 400,17 доларів США, а послався лише на те, що з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на лютий 2012 року заборгованість за тілом кредиту становила 3 449,56 доларів США. Однак це не відповідає дійсності, оскільки в розрахунку банку станом на лютий 2012 року зазначена як прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 449,56 доларів США, так і поточна заборгованість - в розмірі 5 400,17 доларів США.

Крім того, встановивши, що 29 травня 2012 року, тобто після настання строку виконання основного зобов`язання за Кредитним договором, ОСОБА_1 добровільно передав банку за актом приймання-передачі придбаний за кредитні кошти автомобіль для його реалізації, апеляційний суд не перевірив, чи існують обставини, які свідчать про повне чи часткове погашення заборгованості за Кредитним договором після настання строку виконання основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів СШАне може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Що стосується поданих представником ОСОБА_1 - адвокатом Лапшиним В. В. до Верховного Суду заяв від 19 жовтня 2022 року та від 13 листопада 2022 року, в яких він виражає свою незгоду з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з неправильним, на його думку, застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то наведені в цих заявах доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки ОСОБА_1 та його представники не подавали касаційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, а згідно з положеннями вищенаведеної статті 400 ЦПК України при перегляді судових рішень в касаційному порядку суд касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представники також не подавали.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення поточної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 400,17 доларів США скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук