Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 757/34950/14-ц

провадження № 61-316св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Голубничий Олег Ігорович, на рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. З 16 вересня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. За час шлюбу сторони набули таке майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 3 489 000 грн; нежитлове приміщення на АДРЕСА_2, вартістю 4 250 000 грн; нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29), загальною площею 217 кв. м, на АДРЕСА_3, вартістю 6 030
000 грн та 9 877 000 грн відповідно; земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована на АДРЕСА_7, вартістю 827 000 грн; житловий будинок АДРЕСА_4, загальною площею 446,3 кв. м, вартістю 2 730 000 грн; два нежитлових приміщення на АДРЕСА_5, площею 493 кв. м та площею 285 кв. м, вартістю 1 114 000 грн та 1 940 000 грн відповідно; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2; автомобіль марки "Меrcedes-Benz", модель "ML 350", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "G400CDI", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4.

Земельна ділянка площею 0,25 га на АДРЕСА_7 та житловий будинок за вказаною адресою, нежитлові приміщення 1,2,3 (групи приміщень № 29) на АДРЕСА_3, є його особистою власністю, оскільки придбані за його особисті кошти, що отримані ним до шлюбу, а саме від продажу квартири АДРЕСА_6 та двох квартир з гаражними боксами у м. Варна (Республіка Болгарія) на загальну суму 60 000 євро.

До шлюбу з ОСОБА_2 він займався підприємницькою діяльністю на території Республіки Болгарія, був акціонером компанії "Advaced Sales Korporation" та отримав протягом 1994-1995 років від підприємницької діяльності дивіденди на загальну суму 731 000 дол. США. Зазначені кошти отримала його рідна сестра ОСОБА_3, яка на той час проживала в Болгарії і на його прохання займалася управлінням його активами.

Нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29) на АДРЕСА_3 були зареєстровані за ОСОБА_2 і до припинення шлюбних відносин передавались нею у тимчасове користування (найм) юридичним особам, за що остання отримувала дохід.

У зв'язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив: визнати його особистою приватною власністю земельну ділянку площею 0,25 га та житловий будинок, розташовані на АДРЕСА_4, нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29) загальною площею 217 кв. м на АДРЕСА_3; провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділити йому нежитлові приміщення, площею 493,10 кв. м та площею 285,60 кв. м, на АДРЕСА_5; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2; визнати за ним право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень, загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2; автомобіль марки "Меrcedes-Benz ", модель "ML 350", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, та автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "G400CDI", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 2 970 116 грн, які остання безпідставно отримувала після припинення шлюбних відносин з листопада 2013 року до жовтня 2014 року за оренду нежитлових приміщень на АДРЕСА_3.

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в період шлюбу спільною працею та за спільні кошти було придбане майно, яке є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між подружжям, проте ОСОБА_1 заперечує проти його поділу.

З урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_2 просила провести поділ набутого сторонами за час шлюбу майна в рівних частках, а саме: за кожною із сторін право власності по 1/2 частини майна, зокрема на таке майно: житловий будинок, розташований на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га, на АДРЕСА_4, вартістю 9 297 655 грн; трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 3 378 700
грн; нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29), загальною площею 211,10 кв. м, на АДРЕСА_3, вартістю 12 713 700 грн; нежитлові приміщення (літ.

В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39) загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2, вартістю 2 869 500 грн, нежитлові приміщення 1-го поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, на АДРЕСА_5, вартістю 1 940 000 грн; нежитлові приміщення (літ. Б) (перший та третій поверхи) на АДРЕСА_5, загальною площею 285,60 кв. м, вартістю 1 114 000 грн; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "S 350", 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, орієнтовною вартістю 388 500 грн; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, орієнтовною вартістю 1 036 000 грн; автомобіль марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2, орієнтовною вартістю 906 500
грн; елітні предмети інтер'єру, орієнтовною вартістю 1 432 495 грн, а саме: люстра фарфорова "Sitzendorf", орієнтовною вартістю 98 340 грн; торшер дизайнерський "JEAN BOGGIO", орієнтовною вартістю 81 850 грн; ваза фарфорова "HEREND", орієнтовною вартістю 261 920 грн; світильники італійські, 2 шт., орієнтовною вартістю 81 850 грн; шафа та комод "VITTORIO GRIFONI", орієнтовною вартістю 98 220 грн; тумби дизайнерські "Tom Drag", 3 шт., орієнтовною вартістю 40 925 грн; інші меблі, які знаходяться в житловому будинку на АДРЕСА_4, орієнтовною вартістю 41 100 грн; винний холодильник, орієнтовною вартістю 32 740
грн; колекція елітних вин, 150 пляшок, орієнтовною вартістю 245 550 грн; кошти, які обліковувались в банківських установах України на час припинення шлюбних відносин на ім'я ОСОБА_1, відповідно, в сумі 169 563,85 дол. США, що в еквівалентні становить 3 858 748,76 грн, та в сумі 130 497,13 грн.

Також просила провести поділ грошових коштів у розмірі 2 382 998,33 грн, з яких: 2 013 999 грн - повернення поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн - кошти, отримані ОСОБА_1 від оренди приміщень, 25 900 грн - дохід, отриманий ОСОБА_1 від реалізації товару.

Посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин вона не має доступу до житлового будинку АДРЕСА_4, ОСОБА_4 просила стягнути на її користь вартість придбаних меблів, які залишились в будинку, на суму 825 718,94 грн та вартість купівлі басейну та обладнання на суму 658 378,55 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_7 площею 0,25 га; житловий будинок на АДРЕСА_4, загальною площею 446,3 кв. м; нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) в літ. А на АДРЕСА_3, загальною площею 217 кв. м.

Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що є спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2; на нежитлові приміщення, загальною площею 493,10 кв. м та загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2; автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "ML 350", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_6, та автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "G400DI", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_7, номер кузова НОМЕР_8.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 970 116,90 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що під час шлюбу ОСОБА_1 за особисті кошти придбав земельну ділянку на АДРЕСА_4, на якій збудував житловий будинок, погасив кредити, отримані колишньою дружиною на інвестування нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_3, а тому ці об'єкти не є спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1, отже, не підлягають поділу між сторонами.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу був співвласником Колективного підприємства "Елегант" та Організації орендарів швейного ательє "Елегант", які надалі були реорганізовані в Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (далі - ТОВ "Альвіс"), у якому ОСОБА_1 мав частку в статутному капіталі та отримував доходи, а тому більшість майна сторін придбавалось саме за рахунок особистих коштів ОСОБА_1, а заробітна плата та доходи ОСОБА_2 були незначними, що свідчить про її неспроможність набути спірне майна.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 970 116,90 грн, суд першої інстанції виходив із того, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_3, які є особистою власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2 передавала в оренду та отримувала після припинення шлюбних відносин від цього доходи, а тому ці доходи мають належати ОСОБА_1.

Суд виходив з того, що під час шлюбу сторони набули спільно квартиру АДРЕСА_1, нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 та два нежитлові приміщення на АДРЕСА_5, а тому вважав, що зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між подружжям у рівних частках.

Також суд першої інстанції, враховуючи встановлений між сторонами порядок користування автомобілями, які придбані сторонами під час шлюбу, дійшов висновку про виділення ОСОБА_1 автомобілів, які перебувають у його користуванні, а саме автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63" та автомобіля марки "Land Rover", а автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "ML 350" та автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "G400DI" виділив ОСОБА_2.

Відмовляючи у поділі автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель "S 350", 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, суд першої інстанції виходив із того, що цей автомобіль не значиться зареєстрованим за ОСОБА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ поворотної фінансової допомоги, отриманого ОСОБА_1 доходу від оренди приміщень, доходу від реалізації товару, коштів, які обліковувались на банківських рахунках ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ці кошти отримані ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин, є його особистою приватною власністю і останній був більш матеріально забезпечений порівняно з його колишньою дружиною.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у частині поділу меблів, елітних предметів інтер'єру, колекції елітних вин та вартості басейну, оскільки остання не надала доказів на підтвердження того, що це майно знаходиться особисто у ОСОБА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

У рахунок поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за кожним із них, право власності по 1/2 частини на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; житловий будинок, розташований на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га, на АДРЕСА_4; нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29), загальною площею 211,10 кв. м на АДРЕСА_3; нежитлові приміщення (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2; нежитлові приміщення першого поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5; нежитлові приміщення другого та третього поверхів (літ. Б), загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5.

Виділено ОСОБА_1 автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 1 036 000 грн, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 518 000 грн - компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 452 750 грн грошову компенсацію за відчужений ним автомобіль марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини коштів, які обліковувались на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з нього на її користь 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 485 058 грн - кошти, отримані ОСОБА_2 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_3.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_4, земельну ділянку та нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_3, не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що указане майно придбано за його особисті кошти.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих нею від оренди нежитлового приміщення на АДРЕСА_3 у розмірі 1 485 058
грн, знайшли своє підтвердження, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та доведені.

Суд визнав встановленим, що під час перебування у шлюбі та до припинення шлюбних відносин у жовтні 2013 року ОСОБА_1 видав доручення, а у лютому 2014 року відчужив автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "S 350", 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9, що є підставою для стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації.

Щодо автомобілів, заявлених до виділу ОСОБА_2, а саме автомобіля марки "Меrcedes-Benz ", модель "ML 350", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель "G400CDI", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, то ці автомобілі також відчужено у період шлюбу та до припинення шлюбних відносин, проте ОСОБА_1 не надав належних та достовірних доказів, що кошти від продажу автомобілів були використані не в інтересах сім'ї.

З аналогічних підстав, на думку апеляційного суду, не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь 1/2 частини вартості відчуженого ОСОБА_1 автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель "S 350", реєстраційний номер НОМЕР_9.

Щодо поділу автомобіля марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_2, набутого сторонами під час шлюбу, то суд визнав встановленим, що 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 його відчужив, у зв'язку з чим на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню з останнього грошова компенсація у розмірі 1/2 частини вартості.

Суд визнав встановленим, що на теперішній час у володінні ОСОБА_1 перебуває лише автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням чого апеляційний суд вважав за правильне залишити зазначений автомобіль у власності ОСОБА_1, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості, а саме 518 000 грн, виходячи з оцінки вартості за висновком, наданим ОСОБА_2, - 1 036 000 грн. Автомобіль є неподільною річчю, а тому може бути виділений у власність лише одному із подружжя, таким чином, право власності іншого подружжя на цей автомобіль припиняється.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1, житлового будинку, розташованого на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га на АДРЕСА_4, нежилих приміщень, розташованих на АДРЕСА_3, на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_5, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити ці вимоги, визнавши за кожним з подружжя право власності по 1/2 частини зазначеного майна.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь 57 000 грн, отриманих ОСОБА_1 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 та 25 000 грн від реалізації товару, ґрунтуються на доказах та вимогах закону.

Також, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, набутого в шлюбі, апеляційний суд вважав за правильне виділити по 1/2 частини кожному із сторін поворотної фінансової допомоги, депозитних вкладів та коштів, які обліковувались на рахунках ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 106 999,50 грн, 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США, що в еквіваленті становить 1 929 374,38 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що депозитні рахунки на ім'я ОСОБА_1 було розміщено після припинення шлюбних відносин, зазначивши, що такі доводи спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи, а факт внесення цих коштів 01 листопада 2014 року (тобто час, коли сторони визначили часом припинення шлюбних стосунків) не свідчить про те, що ці кошти є особистою власністю ОСОБА_1. Апеляційний суд розцінив цю обставину як таку, що підтверджує, що саме у зазначений період часу між сторонами відносини погіршилися і ОСОБА_1 намагався приховати від поділу майно (кошти), яке є спільними з ОСОБА_2.

На думку апеляційного суду, не знайшло свого об'єктивного підтвердження також посилання ОСОБА_1, що частина коштів, які використовувались у шлюбі, належать його сину.

Апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ елітних предметів інтер'єру, люстри фарфорової, світильників італійських, шафи, тумб дизайнерських, басейну з обладнанням, інших меблів, винного холодильника, колекції елітних вин, які знаходяться в житловому будинку на АДРЕСА_4, виходячи з того, що у разі існування цього майна в будинку в майбутньому позивачка не позбавлена за законом права поставити питання про поділ цього майна в натурі, з огляду на те, що за нею визнається право власності на половину зазначеного будинку.

Щодо торшеру дизайнерського, вази фарфорової та комодів, то, на думку апеляційного суду, ці предмети згідно з оборотно-сальдовою відомістю знаходяться на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєнта", тому не підлягають поділу як спільне майно подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати, рішенням Печерського районного суду м.

Києва від 15 червня 2017 рокув частині визнання за ОСОБА_1 автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", реєстраційний номер НОМЕР_1, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частини на автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", реєстраційний номер НОМЕР_1, в іншій частині рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту наявності у позивача особистих грошових коштів, у зв'язку з чим здійснив поділ майна, що є його особистою власністю та не є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: земельної ділянки на АДРЕСА_7, площею 0,25 га; житлового будинку на АДРЕСА_4, загальною площею 446,3 кв. м; нежитлових приміщень (групи приміщень № 29) літ. "А" на АДРЕСА_3, загальною площею 217 кв. м. Апеляційний суд не взяв до уваги, що під час шлюбу ним було відчужене нерухоме майно, яке належало йому на праві особистої приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_6 та дві квартири з гаражними боксами у м. Варна (Республіка Болгарія), що підтверджується нотаріально засвідченою з перекладом декларацією та заявою його сестри. Крім того, до укладення шлюбу він займався підприємницькою діяльністю на території України та був співвласником Колективного підприємства "Елегант" та організації орендарів швейного ательє "Елегант" з сумою вкладу 136 800 грн. Також до укладення шлюбу він займався підприємницькою діяльністю за межами України, був акціонером компанії "ADVANCED SALES CORPORATION", яка зареєстрована на території ОСОБА_5. Від вказаної діяльності він отримував дивіденди. Так, у 1995 році він отримав дивіденди від підприємницької діяльності, зокрема від продажу компанії "ADVANCED SALES CORPORATION", на загальну суму 731 000 дол. США, що підтверджується розпорядженням від 11 липня 1995 року № 17 та розрахунково-касовим ордером від 12 липня 1995 року. Дійсність та непідробність розпорядження від 11 липня 1995 року № 17 та розрахунково-касового ордера від 12 липня 1995 року встановлена висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 17 липня 2018 року та висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 29 серпня 2018 року. Крім того, у період з 2000 року до 2007 року розмір доходу як ОСОБА_2, так і його був незначним та недостатнім для придбання майна такої вартості.

Нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) літ. "А" на АДРЕСА_3 були придбані не за кредитні кошти, оскільки придбавались за інвестиційними договорами, умови яких щодо сплати вартості об'єктів інвестування виконані раніше, ніж отримані кредити.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив джерело походження коштів, що були використані для придбання спірних об'єктів нерухомості.

Оскільки спірні нежитлові приміщення є його особистою власністю, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_2 на його користь лише половини доходів від здачі цих приміщень в оренду.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною 5 статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Так, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження № 12168св18)).

Отже, здійснюючи поділ автомобіля марки "Mercedes-Benz" та стягуючи з нього компенсацію половини вартості вказаного автомобіля і відчуженого автомобіля марки "Land Rover", апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги сторін та обґрунтування їх позовних заяв не містять жодного посилання на компенсацію половини вартості автомобілів.

Здійснюючи поділ грошових коштів, що знаходяться на його депозитних рахунках, суд апеляційної інстанції допустив порушення прав його сина ОСОБА_6, якому належать вказані кошти, що підтверджується відповідними актами прийняття грошей на зберігання.

Також апеляційний суд помилково стягнув з нього на користь ОСОБА_2 1 006 999,50
грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару.

Так, грошові кошти у розмірі 25 900 грн були повернені на рахунок ФОП ОСОБА_1 11 грудня 2013 року у зв'язку з веденням ним підприємницької діяльності і не є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд апеляційної інстанції стягнув з нього 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги за відсутності доказів, які встановлюють надання ним поворотної фінансової допомоги в період проживання сторін у шлюбі та за кошти сімейного бюджету, адже сума поворотної фінансової допомоги сплачувалася окремими частинам у різні дати.

Суд помилково не взяв до уваги докази, що свідчать про внесення поворотної фінансової допомоги в період припинення між сторонами шлюбних відносин.

Суд апеляційної інстанції фактично задовольнив вимоги ОСОБА_2, які не заявлялися в суді першої інстанції, а були викладені лише в її апеляційній скарзі, а саме щодо стягнення грошових коштів.

За змістом вимог касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389, пункту 1 частини 3 статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження № 61-12168св18), Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16; недослідження зібраних у справі доказів.

У березні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Власюк К. П., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не підтвердив наявність у нього особистих коштів у розмірі 60 000 євро та 31 500 грн. Акти приймання на зберігання грошових коштів не можуть бути допустимими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 вересня 1995 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано з 01 листопада 2013 року.

03 жовтня 2001 року ОСОБА_1 уклав інвестиційний договір щодо будівництва квартири АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 28 вересня 2004 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 57).

Згідно з інвестиційними договорами від 07 жовтня 2004 року ОСОБА_2 інвестувала у будівництво нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 9-23).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 21 березня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення № 1,2,3 (групи приміщень № 29) на АДРЕСА_3 (літ. "А"), загальною площею 217 кв. м (т. 1, а. с. 58).

Згідно з договором купівлі-продажу від 15 червня 2006 року ОСОБА_1 придбав дві земельні ділянки, площею 406 кв. м та площею 2 500 кв. м, на АДРЕСА_4, на яких протягом 2006-2010 років побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами площею 446,3 кв. м (т. 1, а. с. 99-102).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 07 жовтня 2010 року ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 98).

У 2006 році за рахунок отримання ОСОБА_1 кредиту в сумі 250 000 дол. США останній придбав за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року нежитлові приміщення першого поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, на АДРЕСА_5 та на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року - нежитлові приміщення (літ. Б) другого та третього поверхів, загальною площею 285,60 кв. м, за цією ж адресою (т. 7, а. с. 137-145).

На підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтні 2008 року ОСОБА_1 придбав нежитлові приміщення (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39) загальною площею 45,80 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 (з листопада 2014 року - АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 52-53).

Згідно з повідомленням Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києві від 17 грудня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано такі автомобілі: 19 серпня 2006 року - автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "S 350", 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_10, реєстраційний номер НОМЕР_9; 14 червня 2008 року - автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_11, реєстраційний номер НОМЕР_1; 01 грудня 2011 року - автомобіль марки "Land Rover", номер кузова НОМЕР_12, реєстраційний номер НОМЕР_2, який 04 серпня 2017 року перереєстровано на нового власника (т. 11, а. с. 67-68).

29 березня 2003 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки "Меrcedes-Benz", модель "ML 350", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_13, який 11 березня 2004 року перереєстровано на нового власника, та автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "G400CDI", 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_14, реєстраційний номер НОМЕР_4, який 30 грудня 2005 року знято з обліку для реалізації (т. 11, а. с. 77-79).

Згідно з повідомленням Акціонерного товариства "Сбербанк Росії" на ім'я ОСОБА_1 01 листопада 2013 року на депозитному рахунку № НОМЕР_15 розміщені грошові кошти у загальному розмірі 169 563,85 дол. США, що станом на листопад 2015 року становило 3 858 748,76 грн (т. 5, а. с. 227-228).

На час припинення шлюбних відносин сторін на банківському рахунку № НОМЕР_16 у ОСОБА_1 з 13 листопада 2013 року обліковувались також кошти в сумі 130 497,13
грн. 11 грудня 2013 року на рахунок ОСОБА_1 перераховано 25 900 грн за реалізацію товару.

Після припинення шлюбних відносин сторін, з 13 листопада 2013 року до 29 жовтня 2014 року, на рахунки ОСОБА_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента" (далі - ТОВ "Вента") надходили кошти в рахунок повернення наданої фінансової допомоги (позики) на загальну суму 1 853 999 грн.

Згідно з рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року з ТОВ "Альвіс" на користь ОСОБА_1 стягнуто 160 000 грн поворотної фінансової допомоги за договором від 15 серпня 2013 року (т. 7, а. с. 6-7).

Згідно з прибутковими касовими ордерами за договором оренди нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 від 31 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, останній отримав 57 000 грн (т. 2, а. с. 237-238).

13 липня 2012 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (далі- ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії")укладений договір оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 строком на 84 місяці та щомісячною орендною платою у розмірі 70 274,46 грн (т. 2, а. с. 88-102).

Згідно з виписками з рахунків ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2013 року до 19 березня 2015 року останній перераховувались кошти за оренду.

03 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ТО "Інтереко" укладений договір оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_3, строком до 30 березня 2014 року, зі щомісячною платою у розмірі 60 000 грн, яка у 2014 році була збільшена до 67
584,53 грн (т. 2, а. с. 111-116).

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання його особистою приватною власністю земельної ділянки, житлового будинку та нежитлових приміщень, а також щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, зокрема, просив визнати його приватною власністю земельну ділянку на АДРЕСА_7, площею 0,25 га, житловий будинок на АДРЕСА_4, загальною площею 446,3 кв. м, та нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) літ. А на АДРЕСА_3, загальною площею 217 кв. м, посилаючись на те, що вказане майно придбано за його особисті кошти.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

На підтвердження існування особистих коштів, отриманих до укладення шлюбу з ОСОБА_2, ОСОБА_1 надав, зокрема: нотаріально засвідчені копії розпорядження від 11 липня 1995 року № 17 про наміри продати компанію "ADVANCED SALES CORPORATION"; розрахунковий касовий ордер "ADVANCED SALES CORPORATION" від 12 липня 1995 року про отримання ОСОБА_3 731 000,00 дол. США; переклад свідоцтва про юридичний статус та фінансовий стан компанії "ADVANCED SALES CORPORATION"; переклад рахунку на сплату вартості обслуговування діяльності компанії "ADVANCED SALES CORPORATION" у період з 01 квітня 1996 року до 31 березня 1997 року та банківські виписки з рахунку від 11 квітня 1996 року.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що земельна ділянка на АДРЕСА_7, житловий будинок на АДРЕСА_4 та нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) в літ. А на АДРЕСА_3 придбані під час шлюбу сторін, а ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та достатніх доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Верховний Суд погоджується з таким висновком.

Підставою касаційного оскарження рішення апеляційного суду у цій частині є недослідження апеляційним судом наявних у справі доказів (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Ці доводи є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд дав належну та детальну оцінку наявним у справі доказам, в тому числі тим, на які посилався ОСОБА_1: нотаріально засвідчені копії розпорядження від 11 липня 1995 року № 17 про наміри продати компанію "ADVANCED SALES CORPORATION"; розрахунковий касовий ордер "ADVANCED SALES CORPORATION" від 12 липня 1995 року про отримання ОСОБА_3 731 000 дол. США; переклад свідоцтва про юридичний статус та фінансовий стан компанії "ADVANCED SALES CORPORATION"; переклад рахунку на сплату вартості обслуговування діяльності компанії "ADVANCED SALES CORPORATION" у період з 01 квітня 1996 року до 31 березня 1997 року та банківські виписки з рахунку від 11 квітня 1996 року.

По суті доводи касаційної скарги у зазначеній частині зводяться до непогодження зі встановленими апеляційним судом обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

У названій справі Верховний Суд України виснував, що для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми СК України. За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною 3 статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.

Апеляційний суд у цій справі по суті врахував зазначений висновок Верховного Суду України, вважаючи, що ОСОБА_1 не спростував презумпції належності спірного майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Касаційна скарга не містить доводів щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині вирішення спору про поділ іншого нерухомого майна: трикімнатної квартири АДРЕСА_1, вартістю 3 378 700 грн; нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39) загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2, вартістю 2 869 500 грн; нежитлових приміщень 1-го поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, на АДРЕСА_5, вартістю 1 940 000 грн; нежитлових приміщень (літ. Б) (перший та третій поверхи), на АДРЕСА_5, загальною площею 285,60 кв. м, вартістю 1 114 000 грн.

Щодо вирішення вимог про поділ автомобілів

Вирішуючи спір щодо поділу автомобілів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час вирішення спору у володінні ОСОБА_1 перебуває лише автомобіль марки "Mercedes-Benz", модель "CL 63", реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням чого апеляційний суд вважав за правильне залишити зазначений автомобіль у власності ОСОБА_1, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості, а саме 518 000 грн, виходячи з оцінки її вартості за висновком, наданим ОСОБА_2, - 1 036 000 грн.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини вартості автомобіля, апеляційний суд виходив з того, що автомобіль є неподільною річчю, а тому може бути виділений у власність лише одному із подружжя, таким чином право власності іншого подружжя на цей автомобіль припиняється.

Суд виходив із правил застосування: положень частин 4 та 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду; статті 365 ЦК України щодо присудження грошової компенсації за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми; залишення майна у спільній частковій власності сторін, якщо жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їхніх часток; статей 364, 370 ЦК України, відповідно до яких співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Апеляційний суд встановив, що у спірному випадку є згода ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації за частку у майні, яке виділяється ОСОБА_1.

Щодо внесення коштів на депозитний рахунок суду, то апеляційний суд зазначив, що таке правило стосується випадків відсутності згоди на отримання компенсації того із співвласників, право власності якого на майно припиняється, а тому ця компенсація зараховується іншим співвласником на депозитний рахунок суду і це є умовою для задоволення позову про визнання права власності на майно за одним із співвласників, з виплатою іншому компенсації вартості належної йому частки.

Натомість у спірному випадку підлягає застосуванню правило статті 364, а не стаття 365 ЦК України.

З таким висновком апеляційного суду погоджується Верховний Суд, у зв'язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

У цьому аспекті вирішення спору заявник, як на підставу касаційного оскарження, посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Верховний Суд відхиляє ці доводи.

Так, у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц Верховний Суд погоджувався з доведеністю чи недоведеністю позову у названій справі, проте не робив висновку щодо правил застосування статей 364, 365 ЦК України в аспекті стягнення грошової компенсації за частку власника у рухомому майні - автомобілі.

У постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц Верховний Суд також не робив висновку про правила застосування статей 364, 365 ЦК України та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ураховуючи, що спірний автомобіль був відчужений відповідачем без згоди позивача, як його співвласника, при цьому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним, наявні підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини вартості спірного автомобіля.

Щодо вирішення вимог про поділ грошових коштів

Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь 57 000 грн, отриманих ОСОБА_1 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_2, та 25 000 грн від реалізації товару, ґрунтуються на доказах та вимогах закону.

Також, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, набутого в шлюбі, апеляційний суд вважав за правильне виділити по 1/2 частини кожному із сторін поворотної фінансової допомоги, депозитних вкладів та коштів, які обліковувались на рахунках ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 106 999,50 грн, 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США, що в еквіваленті становить 1 929 374,38 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що депозитні рахунки на ім'я ОСОБА_1 було розміщено після припинення шлюбних відносин, зазначивши, що такі доводи спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи, а факт внесення цих коштів 01 листопада 2014 року (тобто час, коли сторони визначили часом припинення шлюбних стосунків) не свідчить про те, що ці кошти є особистою власністю ОСОБА_1. Апеляційний суд розцінив цю обставину як таку, що підтверджує, що саме у зазначений період часу між сторонами відносини погіршилися і ОСОБА_1 намагався приховати від поділу майно (кошти), яке є спільним з ОСОБА_2.

На думку апеляційного суду, не знайшло свого об'єктивного підтвердження також посилання ОСОБА_1, що частина коштів, які використовувались у шлюбі, належать його сину.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд, у зв'язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У справі, що переглядається, установлено, що після припинення шлюбних відносин сторін, з 13 листопада 2013 року до 29 жовтня 2014 року, на рахунки ОСОБА_1 від ТОВ "Вента" надходили кошти у рахунок повернення наданої фінансової допомоги (позики) на загальну суму 1 853 999 грн.

Згідно з рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2015 року з ТОВ "Альвіс" на користь ОСОБА_1 стягнуто 160 000 грн поворотної фінансової допомоги за договором від 15 серпня 2013 року.

Отже, загальна сума поворотної фінансової допомоги становить 2 013 999 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково стягнув із заявника на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57
000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару, є необґрунтованими, оскільки зазначені грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а тому виходячи із рівності часток, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару.

Правильним є висновок апеляційного суду в частині вирішення вимоги про стягнення грошових коштів, які перебували на депозитних рахунках ОСОБА_1.

У справі встановлено, що в АТ "Сбербанк Росії" на ім'я ОСОБА_1,01 листопада 2013 року на депозитний рахунок № НОМЕР_15 розміщено грошові кошти у загальному розмірі 169 563,85 дол. США, що станом на листопад 2015 року в еквіваленті становило 3 858 748,76 грн.

На час припинення шлюбних відносин сторін на банківському рахунку № НОМЕР_16 у ОСОБА_1 з 13 листопада 2013 року обліковувались також кошти в сумі 130 497,13
грн. 11 грудня 2013 року на рахунок ОСОБА_1 перераховано 25 900 грн за реалізацію товару.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 в цій частині вимог, ОСОБА_1 зазначав те, що розміщені на банківському рахунку кошти належать його сину ОСОБА_6, на підтвердження чого він посилався на акти приймання на зберігання грошових коштів від 16 березня 2008 року у розмірі 100 000 дол. США (т. 5, а. с. 168-169), від 19 січня 2013 року у розмірі 92 000 дол. США (т. 5, а. с. 167).

Встановлено, що 23 січня 2013 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" депозитний рахунок № НОМЕР_17 із сумою вкладу 70 100 дол. США строком на 1 рік (т. 5, а. с. 200).

15 березня 2013 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" депозитний рахунок із сумою вкладу 84 000 дол. США строком на 1 рік (т. 5, а. с. 203).

Відповідно до довіреності від 15 березня 2013 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 розпоряджатись вказаним депозитним рахунком (т. 5, а. с. 215).

30 травня 2013 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" депозитний рахунок із сумою вкладу 62 500 грн строком на 3 роки (т. 5, а. с. 201).

27 січня 2014 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" депозитний рахунок із сумою вкладу 75 934 дол. США (т. 5, а. с. 213).

Скасовуючи попередню постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у цій справі, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 року зазначив, що дійшовши висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини коштів, які обліковувались на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, апеляційний суд належним чином не встановив обставин справи та не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи: актам приймання на зберігання грошових коштів від 19 січня 2013 року, від 16 березня 2018 року про те, що позивач прийняв кошти від ОСОБА_6, довіреності від 15 березня 2013 року, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 розпоряджатись вказаним депозитним рахунком (а. с. 214, т. 5). Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не мотивував відхилення цих докази, належним чином не перевірив доводи ОСОБА_1 про те, що на його депозитних рахунках розміщені грошові кошти його сина - ОСОБА_6.

Водночас при новому розгляді справи апеляційний суд відповідно до положень статей 81, 89 ЦПК України дав оцінку зазначеним доказам та відхилив їх, дійшовши висновку, що спірні кошти є об'єктом спільної сумісної власності сторін у цій справі.

Доводи касаційної скарги про непогодження із оскаржуваним рішенням у цій частині зводяться до непогодження зі встановленими обставинами та необхідністю переоцінки доказів.

Проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Голубничий Олег Ігорович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко