Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №753/13273/17

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 753/13273/17

провадження № 61-5724св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1. Співвласником іншої частини зазначеного житлового будинку була мати ОСОБА_6 - ОСОБА_7. За життя ОСОБА_6 заповіт не залишив. Спадкоємцями першої черги за законом є вона та мати померлого, а її бабуся ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_6 не отримувала.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_7 є вона (позивачка) та відповідачі.

Вважала, що ОСОБА_7 не прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_6 та не вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки з покійним разом не проживала, а заяву до нотаріальної контори подала після спливу передбаченого законом шестимісячного строку.

У зв'язку з викладеним, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, видане Сьомою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-1583, у частині зазначення, що ОСОБА_7,1926 року народження, є спадкоємицею 1/2 частки спадщини, зазначеної у цьому свідоцтві, - майна ОСОБА_6,1949 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею (позивачкою) право власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з підстав його недоведеності, оскільки встановлено, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6.Отже, 1/2 частини спірного житлового будинку має бути розподілена між двома спадкоємцями: ОСОБА_1 і ОСОБА_7. Враховуючи, що вимога про визнання права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1, є похідною від вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, вона також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спадкоємець ОСОБА_7 прийняла спадщину у порядку, передбаченому нормами статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), оскільки вона у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини не подала заяву до нотаріальної контори та не довела належними доказами, що вступила в управління або володіння спадковим майном.

Суди попередніх інстанцій не дослідили оригіналів окремих доказів, взяли до уваги докази, які не стосуються строку, у який позивачка мала вчинити дії з прийняття спадщини, а реєстрація її місця проживання за адресою місцезнаходження спадкового майна (АДРЕСА_1) за умови, що позивачка постійно мешкала в іншому будинку, власником якого була (АДРЕСА_2), не є доказом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Відмовляючи у позові, суд послався на довідку Комунального підприємства "Господар" від 30 квітня 2014 року, як підтвердження факту проживання ОСОБА_7 у спірному будинку на АДРЕСА_1 з 22 лютого 1956 року до 05 лютого 2014 року, проте така довідка не може бути доказом наявності певних обставин, оскільки спростовується самими відповідачами, які зазначали, що ОСОБА_7 з 2005 року вже переїхала до будинку АДРЕСА_2 та проживала там до смерті.

Суди безпідставно не взяли до уваги показання свідків, не врахували, що спірний будинок був фактично поділений в натурі за домовленістю співвласників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у 1973 році, а за технічним паспортом будинок поділений на дві окремі квартири з виділенням окремих приміщень з окремими входами.

Судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 389, пунктами 1, 3 частини 3 статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_5, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що на підставі договору дарування, посвідченого Десятою київською державною нотаріальною конторою 18 березня 1974 року, реєстровий № 2-357, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 04 квітня 1974 року за № 21546, ОСОБА_6 набув право власності на 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14-15).

Згідно з рішенням народного суду Дарницького району м. Києва від 12 вересня 1973 року проведено розподіл домоволодіння АДРЕСА_1. Визнано право власності за ОСОБА_7 на 1/2 частини зазначеного домоволодіння (т. 1, а. с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 126).

ОСОБА_9 є дочкою ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про її народження та копією свідоцтва про одруження (т. 1, а. с. 127).

За час життя ОСОБА_6 заповіт не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є позивачка ОСОБА_1 та мати спадкодавця ОСОБА_7

10 вересня 2002 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_6, до Сьомої київської державної нотаріальної контори (т. 1, а. с. 123).

06 вересня 2005 року із заявою про прийняття спадщини звернулася мати ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 124).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про її смерть (т. 1, а. с. 170).

Після її смерті до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися: 24 квітня 2014 року - ОСОБА_10 (син); 24 квітня 2014 року - ОСОБА_5 (дочка); 21 травня 2014 року - ОСОБА_1 (онука); ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 (син) (т. 1, а. с. 169,176,180).

Із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину зазначеного житлового будинку позивачка звернулась до Сьомої київської державної нотаріальної контори 18 липня 2014 року як спадкоємиця після смерті ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 132).

23 липня 2014 року завідувачем Сьомої київської державної нотаріальної контори позивачці роз'яснено про те, що ОСОБА_7 надала паспорт, в якому був штамп про реєстрацію у спадковому будинку, тобто ОСОБА_7 є спадкоємицею, яка фактично прийняла спадщину, виходячи з цього 1/2 частини зазначеного житлового будинку підлягає розподілу між двома спадкоємцями: ОСОБА_7 та ОСОБА_1. Останній запропоновано отримати свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частини зазначеного житлового будинку (т. 1, а. с. 132).

01 серпня 2014 року до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою звернувся ОСОБА_4, відповідно до якої він відмовився від належної йому частки спадщини після смерті ОСОБА_7 на користь дочки ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 183).

05 серпня 2014 року до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою звернувся ОСОБА_3, відповідно до якої він відмовився від належної йому частки спадщини після смерті ОСОБА_7 на користь онуки померлої дочки ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 185).

29 січня 2016 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 видано свідоцтво на право на спадщину за заповітом на 1/2 частини зазначеного житлового будинку з надвірними спорудами, що належала померлій ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 218).

28 грудня 2016 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 видано свідоцтво на право на спадщину за законом на 1/4 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 162).

Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що на час розгляду справи співвласниками спірного житлового будинку з надвірними спорудами є ОСОБА_10, частка якого у спадщині - 1/2 житлового будинку, та ОСОБА_1, частка якої - 1/4 житлового будинку. На іншу 1/4 частини зазначеного житлового будинку свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР 1963 року (тут і далі - у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статтями 525, 526 ЦК У. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (статтями 525, 526 ЦК У).

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивачка, звертаючись за захистом свого права, зазначала, що за життя її батьку ОСОБА_6 належала 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель на АДРЕСА_1. Після смерті батька, 10 вересня 2002 року вона звернулась до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, яка складала 1/2 частини зазначеного житлового будинку.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини на спірний житловий будинок після смерті сина ОСОБА_6 звернулася після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини та свідоцтво про право на спадщину після смерті сина не отримала. У заяві ОСОБА_7 зазначала, що вона мешкає на АДРЕСА_1 та прийняла спадщину, яка складається з 1/2 частини зазначеного житлового будинку.

Приймаючи заяву, державний нотаріус перевірив особу ОСОБА_7 за паспортом НОМЕР_1, виданим Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 07 грудня 2002 року, відповідно до даних у якому містилася інформація про факт прописки у спірному житловому будинку з 22 лютого 1956 року (т. 1, а. с. 124,125).

З долученої до справи довідки, виданої Комунальним підприємством "Господар"
Дарницького району міста Києва від 30 квітня 2014 року № 152, випливає, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, була зареєстрована та проживала на АДРЕСА_1 з 22 лютого 1956 року до 05 лютого 2014 року (т. 1, а. с. 171).

Факт смерті ОСОБА_7 зафіксовано 05 лютого 2014 року на АДРЕСА_2 в Комунальному некомерційному підприємстві "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3"

Дарницького району м. Києва (т. 1, а. с. 243).

Згідно із картою медичного обстеження ОСОБА_7 за 1987 рік, медична допомога покійній надавалася на АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 49-50).

З урахуванням зазначеної адреси місця проживання ОСОБА_7. Комісією з розгляду питань встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною при Київській міській державній адміністрації від 26 вересня 2003 року № 67 встановлено пенсію за особливі заслуги перед Україною (т. 2, а. с. 43).

Відповідно до квитанції від 20 вересня 2003 року № 5397/0489 ОСОБА_7 сплачено земельний податок за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 42).

Як свідчать дані страхового свідоцтва серії НОМЕР_2 та квитанції серії ЛБ № 898276 від 10 березня 1989 року ОСОБА_7 страхувала своє життя як мешканка АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 45,47).

В акті прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу від 13 березня 2002 року № 115 ОСОБА_7 зазначала адресу проживання на АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 44).

Згідно з квитанцією на прийом платежів з обов'язкового державного страхування, серії ЛБ 838919, ОСОБА_7 сплачувала відповідний платіж 20 липня 1988 року як мешканка будинку АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 46).

На підставі зазначених доказів суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_7 у спірний період була зареєстрована та проживала на АДРЕСА_1, вела у ньому господарство й лише після 2005 року вибула на інше місце проживання.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_7,проживаючи на АДРЕСА_1, фактично прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_6, що підтверджується наданими доказами, які знаходяться у матеріалах цієї справи та яким була надана належна оцінка.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 на час відкриття спадщини проживала за іншою адресою, а суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, є необґрунтованими, оскільки вони зводяться до непогодження зі встановленими обставинами та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявниці на те, що спірний будинок за домовленістю співвласників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у 1973 році був фактично поділений в натурі на дві квартири з окремими входами, не заслуговують на увагу.

Встановлено, що житловий будинок за своїм правовим статусом на час відкриття спадщини є одноквартирним житловим будинком. Щодо посилання заявниці на технічний паспорт на зазначений будинок, то він не є правовстановлюючим документом та виготовлений 06 червня 2014 року, тобто через 12 років після смерті ОСОБА_6.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Водночас касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України, що з огляду на наведені вище мотиви унеможливлює задоволення вимог касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Посилаючись на зазначену правову підставу оскарження судових рішень, заявниця не зазначила, яке (які) клопотання відхилили суди попередніх інстанцій, на підтвердження яких обставин, і як це вплинуло на правильність вирішення спору.

Також, цитуючи у касаційній скарзі зміст пункту 4 частини 3 статті 411 ЦПК України, заявниця не зазначила, на підставі яких саме недопустимих доказів та які обставини встановив суд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко