Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.11.2020 року у справі №204/5407/18

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 204/5407/18

провадження № 61-15468св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Чечелівський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року у складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - Департамент адміністративних послуг), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Чечелівський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Чечелівський ВДВС), про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позову посилалася на таке. 31 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем якої є ОСОБА_3) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Мошковською Н. М. за реєстровим № 1633. Зазначену квартиру ОСОБА_2 набув за договором купівлі-продажу, укладеним 17 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Мошковською Н. М. за реєстровим № 1409.

Водночас на виконанні Чечелівського (Красногвардійського) ВДВС станом на 14 липня 2017 року знаходились невиконані виконавчі документи з виконання рішень у справах № 204/8276/15, № 332/1975/15 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та держави грошових сум. Виконавчі документи об'єднані у зведене виконавче провадження № 51880976 про стягнення з боржника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та інших грошових коштів. З метою ухилення від виконання зазначених судових рішень, ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у справі № 332/1975/15 за нововиявленими обставинами. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2017 року заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2015 року у справі № 332/1975/15 скасовано, у тому числі звільнено з-під арешту все майно ОСОБА_5. Зазначене надало можливість ОСОБА_5, з метою умисного невиконання судових рішень про стягнення з нього коштів, зняти всі обтяження з його майна та

17-18 серпня 2017 року переоформити право власності на дві квартири та автомобіль БМВ Х-5 на іншу особу - ОСОБА_2. Це призвело до завдання майнової шкоди позивачці, яка є стягувачем у виконавчому провадженні. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2017 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2017 року скасовано у повному обсязі. Проте ОСОБА_2 31 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_4. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2018 року у справі № 204/7837/17 визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 17 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним ОСОБА_6. У зазначеному рішенні суд дійшов висновку, що і договір купівлі-продажу квартири № 74, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від 17 серпня 2017 року, і договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений 31 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, мали на меті ухилення від виконання рішень судів про стягнення заборгованості з ОСОБА_5. При укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були обізнані, що спірна квартира належить ОСОБА_5, який ухиляється від виконання судових рішень, а також про наявність у нього боргу перед ОСОБА_1.

Отже, договір купівлі-продажу спірної квартири, укладеній між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, підлягає визнанню недійсним, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, що є порушенням вимог частин 1 , 5 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

З урахуванням наведеного позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 1633, укладений 31 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем якої є ОСОБА_3); зобов'язати Департамент адміністративних послуг скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, щоОСОБА_2 не мав права відчужувати спірну квартиру, проте позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачка наділена правом витребувати майно від добросовісного набувача (віндикація) без визнання за рішенням суду першого та наступних правочинів недійсними. Обраний позивачкою спосіб захисту цивільного права та інтересу шляхом визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної квартири не є належним способом захисту у цих правовідносинах.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки звертатися до суду з вимогами про витребування майна із незаконного володіння може тільки власник майна, проте вона не є власником спірної квартири, а тому пред'явити віндикаційний позов до добросовісного набувача вона не може.

Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 204/9229/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (провадження № 14-260цс19).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що 12 листопада 2015 року Заводський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист № 332/1975/15-ц на виконання рішення цього суду про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 53 169,75 дол. США - суми заборгованості, що на день ухвалення рішення за курсом Національного банку України в еквіваленті становило 1 126 989,69 грн, з яких: 32 000 дол. США - безпідставно отримані кошти, 21 169,75 дол. США - відсотки, 3 654,00 грн - судові витрати.

01 липня 2016 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська видав виконавчий лист № 204/8276/15-ц на виконання рішення зазначеного суду від 03 березня 2016 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за період з 28 квітня 2015 року до 23 лютого 2016 року у розмірі 180
539,34 грн.

Отже, суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 існували правовідносини як між кредитором та боржником.

Заборгованість за зазначеними виконавчими листами ОСОБА_5 добровільно не сплатив, у зв'язку з чим виконавчі листи перебувають на примусовому виконанні у Чечелівському ВДВС.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2017 року у справі № 332/1975/15-ц заяву ОСОБА_5 про перегляд рішення Заводського районного суду м.

Запоріжжя від 26 червня 2015 року у справі № 332/1975/15-ц за нововиявленими обставинами задоволено, зазначене рішення скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення з останнього 53 169,75 дол. США безпідставно отриманих коштів та відсотків відмовлено; зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_5 всі стягнуті з нього грошові кошти за час виконання судового рішення у зведеному виконавчому провадженні № 51880976, у тому числі й грошові кошти, отримані внаслідок реалізації його майна з електронних торгів.

Зазначеним рішенням звільнено з-під арешту все нерухоме майно ОСОБА_5, зокрема квартиру АДРЕСА_1, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП 28941065, виданий 27 вересня 2011 року Красногвардійським ВДВС.

17 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М., за реєстровим № 140 (т. 1, а. с. 17-18).

31 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М., за реєстровим № 1633 (т. 1, а. с. 19).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2017 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2017 року у справі № 332/1975/15-ц скасовано; заяву ОСОБА_5 про перегляд рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2015 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення (т. 1, а. с. 14-16).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2018 року у справі № 204/7837/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4, Департаменту адміністративних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - Чечелівський ВДВС, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир та автомобіля, зобов'язання поновити державну реєстрацію права власності за попереднім власником задоволено частково. Зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 17 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Мошковською Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 1409 (т. 1, а. с. 21-28).

Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки вона мала пред'явити віндикаційний позов.

Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Отже, позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник або особа, у якої майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 не є власником спірного майна та не маєправа титульного володіння цим майном, а тому вона не може звертатись до суду із віндикаційним позовом до володільця майна.

Водночас ОСОБА_1 є заінтересованою особою, дії якої спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, тому що від цього залежить подальша її можливість законно реалізувати свої права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 373/101/18 (провадження № 61-4964св19).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а має на меті приховання майна у разі примусового виконання грошових зобов'язань.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підстави визнання правочину недійсним, якоюможе бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Зазначені висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (провадження № 14-260цс19), Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 204/9229/18 (провадження № 61-7570св20), на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачкою неналежного способу захисту.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин справи, не дослідили та не надали належну правову оцінку доказам у справі, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суд має врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко