Історія справи

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року м. Київ

справа № 306/1648/17 провадження № 61-4478св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне підприємство Фірма «Полата»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року позивач звернувся з позовом до Приватного підприємства Фірма «Полата» (далі - ППФ «Полата»), в якому просив змінити дату звільнення та дату видачі копії наказу про звільнення, трудової книжки і проведення остаточного розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 4 листопада 2008 року його призначено на посаду директора ППФ «Полата». У квітні 2017 року йому стало відомо про своє звільнення із займаної посади з 6 березня 2017 року, проте у видачі копії наказу про звільнення відповідач відмовив.

Вважає, що дату звільнення необхідно змінити з 6 березня 2017 року на дату видачі копії наказу про звільнення, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області

від 30 березня 2018 року, ухваленим у складі судді Жиганської Н. М., позовні вимоги задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 6 березня 2017 року на дату видачі трудової книжки; зобов`язано ППФ «Полата» провести розрахунок при звільненні ОСОБА_1 ; вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ППФ «Полата» не видало позивачу копію наказу про звільнення та трудову книжку в день звільнення і фактично не розрахувалося з ОСОБА_1 при його звільненні. Вказані обставини суд першої інстанції вважав підставою для задоволення позову.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив з відсутності вини роботодавця у невидачі трудової книжки ОСОБА_1 з підстав відсутності такої на підприємстві і недоведеності останнім передачі трудової книжки ППФ «Полата» для внесення відповідних записів, ведення обліку та зберігання. Щодо зміни дати звільнення на дату видачі копії наказу про звільнення та проведення остаточного розрахунку при звільненні, апеляційний суд зазначив, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права чинним законодавством не передбачений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року і залишити в силі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області

від 30 березня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, не застосував приписи статей 9 44 47 116 117 233 КЗпП України та скасував законне судове рішення.

Позиція інших учасників справи

У липні 2019 року представник ППФ «Полата» - адвокат Гончаров В. В. надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано зі Свалявського районного суду Закарпатської області матеріали справи.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом № 39-к від 4 листопада 2018 року ОСОБА_1 призначений на посаду директора ППФ «Полата» і

6 березня 2017 року звільнений з цієї посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб) рішенням № 01/2017 від 6 березня 2017 року власника ППФ «Полата».

Вказані обставини не заперечувалися і сторонами в судовому засіданні.

В день звільнення, а саме 6 березня 2017 року ППФ «Полата» не видало

ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення і не провело остаточного розрахунку у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

На письмове звернення ОСОБА_1 4 липня 2017 року про видачу копії наказу про звільнення ППФ «Полата» копію цього наказу не видало.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені

статтею 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнений із займаної посади з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої

статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачуваних цим Кодексом випадках.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:

- змінити дату звільнення з посади з 6 березня 2017 року на день видачі йому копії наказу про звільнення, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні;

- змінити підставу звільнення з пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб) на пункт 5 частини першої статті 40 КЗпП України (нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності).

Проте, під час судового розгляду позову судом першої інстанції 16 березня

2018 року ОСОБА_1 відмовився від заявлених позовних вимог в частині зміни підстав його звільнення та просив змінити дату звільнення з займаної посади на дату видачі копії наказу про звільнення, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 не оскаржує незаконність звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що трудова книжка ОСОБА_1 не зберігалася в ППФ «Полата», дійшов правильного висновку про відсутність вини роботодавця щодо невидачі позивачу трудової книжки.

Такий висновок суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги не спростовують.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна дати звільнення із займаної посади на дату видачі копії наказу про звільнення, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 21 травні 2014 року у справі № 6-33цс14, згідно з якою у трудових спорах, пов`язаних із звільненням працівника, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України; підстав для відступлення від наведеної правової позиції касаційний суд не вбачає.

Обрання позивачем належного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова

Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 523/8951/20

(провадження № 61-10813св21).

Посилання заявника в касаційній скарзі на не застосування апеляційним судом статей 9 44 47 116 117 233 КЗпП України при прийнятті оскаржуваної постанови є безпідставним, оскільки касаційний суд перевіряє законність оскаржуваного судового рішення в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів касаційної скарги, а зазначені заявником норми закону не містять вимоги зміни дати звільнення у разі невидачі копії наказу про звільнення та трудової книжки.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив оскаржуване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук