Постанова

Іменем України

06 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 282/423/20

провадження № 61-15207св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітов М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Пархоменка,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка, яка підписана представником Герасимовим Петром Олександровичем, на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року у складі судді Вальчук В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позов мотивований тим, що 25 березня 2005 року уклала з Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Пархоменка договір оренди землі, відповідно до якого передала відповідачеві в оренду строком на п'ять років належну їй земельну ділянку, площею 2,3301 га, кадастровий номер 1823182400:03:002:0019, яка розташована на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 лютого 2010 року між ними укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк оренди продовжено до 01 березня 2020 року.

10 грудня 2018 року вона підписала додаткову угоду до договору оренди землі.

Однак, при підписанні даної угоди не були погоджені істотні умови договору оренди, а саме - не чітко визначений відсотковий розмір орендної плати (понад 3 %), який, в свою чергу, пов'язаний із розміром грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила:

визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі, укладену між нею та відповідачем 10 грудня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 25 березня 2005 року, укладену 10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Пархоменка.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що зміст спірної угоди свідчить про те, що визначеній у п.4.1 розмір орендної плати понад 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю) не відповідає положенням статей 15, 21, 22 Закону України "Про оренду землі", що, в свою чергу, є підставою для визнання цієї угоди недійсною. Положення угоди щодо визначення орендної плати у розмірі понад 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки надає орендарю право за власним волевиявленням визначати орендну плату, розмір якої не може бути меншим від зазначеної межі, проте щороку може бути різним й залежить від волі відповідача, внаслідок чого орендодавець не отримує того, на що вона розраховувала при підписанні додаткової угоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ПСП ім. Пархоменка подало до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану Герасимовим П. О., в якій просить скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що всупереч частини 1 статті 15 ЦК України судами не з'ясовані обставини, чи були порушені права позивача внаслідок зазначення в оскарженій додатковій угоді розміру орендної палати "понад 3 %", не встановлені обставини про те, чи заперечував позивач проти такого розміру орендної плати. Судами зроблені невірні висновки про відсутність істотної умови в додаткові угоді, в той час як мало місце неоднакове тлумачення сторонами істотної умови договору, що є підставою для застосування статті 213 ЦК України, а не визнання договору недійсним. За вказаних обставин, суди помилково застосували положення частини 1 статті 215 ЦК України, статті 203 ЦК України, що не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки права позивача не були порушені та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3, та просив в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивований тим, що правова позиція Верховного Суду з даного питання чітко визначена. Якщо відсутність істотної умови договору оренди, в даному випадку не визначення розміру орендної плати, потягнули порушення прав орендодавця, то такі правочини підлягають визнанню недійсними. Посилання представника відповідача як на підставу оскарження судових рішень на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є надуманим. Суди визнавши додаткову угоду недійсною, захистили її законні права та інтереси.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ПСП ім. Пархоменка про зупинення виконання рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року відмовлено.

У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 282/423/20 надійшли до Верховного Суду та 17 лютого 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 322/1008/16, від 03 вересня 2018 року у справі № 482/2215/15-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 535/856/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 171/1351/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі 562/2026/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 та у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 25 березня 2005 року між сторонами укладений договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передала відповідачеві в оренду строком на п'ять років належну їй земельну ділянку, площею 2,3301 га, кадастровий номер undefined, яка розташована на території Вигнанської сільської ради Любарського району та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендна плата погоджена сторонами у розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки (31020 грн. ), що становить 465 грн. в рік.

15 лютого 2010 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк договору оренди землі продовжений до 10 березня 2020 року. Даною угодою також погоджений розмір орендної плати, а саме: 3% від грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1141 грн. на рік.

10 грудня 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої строк оренди пролонговано на 10 років, до 1 березня 2030 року, а також викладено в новій редакції окремі положення договору оренди землі. Зокрема, зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі (понад 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю); розмір орендної плати у грошовій формі у гривнях (готівкова та безготівкова); можлива оплата виробленою продукцією за окремою домовленістю.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Предметом спору у даній справі є визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною з підстав відсутності істотної умови, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" - нормативної грошової оцінки, та невизначеність в угодах чіткого відсоткового розміру орендної плати унеможливлює проведення індексації, визначення її розміру та відповідної виплати.

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Частиною 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення оспореної угоди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України та частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 15 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 282/180/20 (провадження № 61-2248св21) вказано, що "у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 09 грудня 2015 року № 6-849цс15. Встановивши відсутність в змісті оспорюваних додаткових угод до договорів оренди землі істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" - розмір орендної плати, який, виходячи із положень цього договору, не відповідає вимогам законодавства, порушує права власника земельної ділянки на отримання орендної плати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання додаткових угод недійсними".

Встановивши порушення прав позивача внаслідок відсутності в додатковій угоді істотної умови договору оренди - конкретного розміру орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 4 статті 263 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 282/180/20 (провадження № 61-2248св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Пархоменка, яка підписана представником Герасимовим Петром Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов