Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.04.2019 року у справі №761/14896/18

Постанова

Іменем України

14 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/14896/18

провадження № 61-6438св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,відповідач - Міністерство освіти і науки України, Державне підприємство "Інфоресурс",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазуренко Сергій Сергійович, на рішення Шевченківського району суду м. Києва від 02 серпня 2018 року в складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"

(далі - ~law40~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law41~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law42~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), Державного підприємства "Інфоресурс" (далі - ДП "Інфоресурс") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня 2012 року між ним та МОН України укладено контракт, на підставі якого його призначено на посаду директора ДП "Інфоресурс" терміном на п'ять років.

30 січня 2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до контракту від 20 серпня 2012 року.

Наказом МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади із 20 серпня 2017 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Проте таке звільнення є незаконним, оскільки до закінчення строку дії контракту позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним наказ МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року про його звільнення, поновити на посаді директора ДП "Інфоресурс" з 01 березня 2018 року, стягнути з ДП "Інфоресурс" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2018 року по поточну дату та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним наказ МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1" у частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Інфоресурс" 20 серпня 2017 року.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1, зазначеної у наказі МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1", вказавши причиною звільнення "за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію" на підставі заяви ОСОБА_1.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року є протиправним, оскільки звільнення позивача за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України без розгляду його заяви про звільнення за власним бажанням суперечить вимогам чинного трудового законодавства.

Згідно з умовами контракту від 20 серпня 2012 року строк його дії закінчився 20 серпня 2017 року, тому вимоги позивача про поновлення його на посаді директора ДП "Інфоресурс" з 01 березня 2018 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.

Проте, оскільки звільнення позивача із займаної посади за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, то поновленням порушеного права, з урахуванням ефективного способу захисту, є зміна формулювання причини звільнення, а саме на частину 1 статті 38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до заяви ОСОБА_1.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Апеляційний суд виходив з того, що оскільки на час подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, як і інших аналогічних заяв про звільнення, його не було поновлено на роботі, тому між ним і роботодавцем були відсутні трудові відносини.

ОСОБА_1 поновлено на посаді директора ДП "Інфоресурс" 01 березня 2018 року.

Подані ним заяви про звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію до 01 березня 2018 року не мають правового значення і не повинні враховуватися при його звільненні за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії контракту.

Оскільки між сторонами виникли трудові правовідносини, які ґрунтувалися на строковому трудовому договорі, тому закінчення строку його дії припиняє такий договір, у зв'язку з чим звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку дії контракту є правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазуренко С. С., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, змінюючи формулювання причин звільнення, у порушення частини 2 статті 235 КЗпП України не стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що підстави для звільнення за частиною 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відсутні.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року ДП "Інфоресурс" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року без змін.

У відзиві на касаційну скаргу МОН України зазначено, що постанова апеляційного суду є обґрунтованою, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

06 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та МОН України укладено контракт № 43, на підставі якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП "Інфоресурс".

Пунктом 31 контракту передбачено, що він діє з 20 серпня 2012 року по 20 серпня 2017 року.

30 січня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до контракту № 43 від 20 серпня 2012 року.

Наказом МОН України від 03 квітня 2014 року № 138-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП "Інфоресурс" на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Наказом МОН від 08 грудня 2014 року № 632-к змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Інфоресурс" з 03 квітня 2014 року на 08 грудня 2014 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року скасовано наказ МОН від 08 грудня 2014 року № 632-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді директораДП "Інфоресурс" з 08 грудня 2014 року.

Наказом МОН України від 02 липня 2016 року № 269-к поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Інфоресурс" з 08 грудня 2014 року.

Наказом МОН України від 02 липня 2016 року № 270-к достроково розірвано контракт від 20 серпня 2012 року та звільнено ОСОБА_1 з посади директора ДП "Інфоресурс" з 02 липня 2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року визнано незаконним наказ МОН України від 02 липня 2016 року № 270-к про дострокове розірвання контракту від 20 серпня 2012 року й звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Інфоресурс" з 02 липня 2016 року та поновлено останнього на роботі з 02 липня 2016 року.

Стягнуто з ДП "Інфоресурс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 348 518,52 грн з індексацією та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягало негайному виконанню.

09 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав до МОН України заяву про поновлення його на роботі на посаді директора ДП "Інфоресурс" та заяву про звільнення його із зазначеної посади за власним бажання у зв'язку з виходом на пенсію.

03 жовтня, 30 листопада 2017 року, 04 січня 2018 року на адресу МОН України направлялися заяви аналогічного змісту.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 залишено без змін.

В частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат змінено.

Стягнуто з ДП "Інфоресурс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 23 грудня 2015 року по 02 липня 2016 року в сумі 111 594,60 грн за виключенням обов'язкових податків і зборів та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 липня 2016 року по 03 серпня 2017 року включно в сумі 234 348,66 грн за виключенням обов'язкових податків і зборів.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Наказом МОН України від 01 березня 2018 року № 77-к поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Інфоресурс" з 02 липня 2016 року на умовах контракту від 20 серпня 2012 року.

Наказом МОН України від 01 березня 2018 року № 82-к звільнено ОСОБА_1 з посади директора ДП "Інфоресурс" 20 серпня 2017 року на підставі підпункту б) пункту 26 контракту від 20 серпня 2012 року та пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law43~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (частина перша).

Відповідно до статті 51 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 3 статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40,41,43,431, підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється за закінченням строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Укладаючи контракт, ОСОБА_1 погодився з його умовами, в тому числі зі строком його дії.

Пунктом 31 контракту, укладеного 20 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та МОН України, передбачено, що він діє з 20 серпня 2012 року по 20 серпня 2017 року.

Згідно з підпунктом б) пункту 26 цього контракту він припиняється після закінчення строку його дії.

Наявність підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії трудового контракту доведено відповідачами під час розгляду справи, не спростовано позивачем та підтверджується зібраними доказами.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що наказ МОН України № 82-к від 01 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади із 20 серпня 2017 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту, є правомірним та обґрунтованим, а підстави для визнання його неправомірним та скасування судом відсутні.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі, оскільки відповідачем не розглянуто його заяву про звільнення на підставі частини 1 статті 36 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Проте, поновлення його на роботі та скасування наказу про звільнення за закінченням строку дії контракту саме з цих підстав є неможливим, з огляду на те, що невиконання роботодавцем обов'язку негайно видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що дало б останньому право подати заяву і бути звільненим за власним бажанням, є підставою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, але не є достатньою підставою для поновлення на роботі.

Крім того, це порушення роботодавця не впливає на правильне вирішення спору, оскільки позивача звільнено за закінченням строку дії трудового контракту, який закінчився 20 серпня 2017 року.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мазуренко Сергій Сергійович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко