Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.04.2020 року у справі №760/25584/18

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 760/25584/18

провадження № 61-5749св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К.

П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 зареєстровані та фактично проживають за адресою:

АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 2005 року.

Крім позивачів, у спірній квартирі проживає ОСОБА_3 та їхній з ОСОБА_2 спільний син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

Як вказують позивачі, вони хоч і проживають разом із відповідачем, проте спільного господарства не ведуть, сімейних та дружніх стосунків не мають. При цьому, вказують, що відповідачу на праві власності належить частина квартири за адресою: АДРЕСА_2. Таким чином, позивачі вважають, що проживання відповідача з ними в одній квартирі є неможливим та суперечить інтересам усіх сторін.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили виселити ОСОБА_3 із житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач за згодою власника житла вселився як член сім'ї, набув право користування житловим приміщенням та зареєстрував своє місце проживання у ній. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, відповідач іншого житла не має. Позивачами не надано доказів, які б давали підстави для виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири, оскільки виселення колишніх членів сім'ї, у зв'язку з припинення сімейних відносин із власником квартири, не позбавляє останніх права користуватися займаним приміщенням та не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Крім того, позивачами не наведено підстав для припинення сервітуту відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми закону, які регулюють спірні відносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачами не надано доказів на підтвердження того, що відповідач руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням або систематично порушує правила співжиття.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду

м. Києва від 08 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що відповідач не є членом сім'ї власника квартири, тому посилання на статтю 156 ЖК УРСР є помилковим, адже між власником квартири: ОСОБА_1 і ОСОБА_6 відсутні сімейні відносини, відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Крім того, судами не прийняті докази вчинення насильства із сторони відповідача, що підтверджується копіями термінових заборонних приписів щодо кривдника, які долучені до справи. Також не взято до уваги наявність у відповідача іншого житла у м. Запоріжжі.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_4.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 листопада 2005 року державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О.

М., зареєстрованого у реєстрі за № 1-3624.

Право власності зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації право власності 12 січня 2006 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 березня 2002 року.

Від шлюбу мають малолітню дитину - сина ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1, виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 30 серпня 2011 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 15 березня 2002 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 256), розірвано.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 16 жовтня 2018 року № 1961737, ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі за адресою:

АДРЕСА_1, із 14 січня 2014 року до цього часу.

Відповідно до листа від 01 жовтня 2018 року № 2311/01-29/03, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району повідомляє, що ОСОБА_3 приймав участь у приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, як доказ неможливості спільного проживання з відповідачем, позивачами надано копію термінового заборонного припису від 13 липня 2019 року серії

АА № 008154, винесеного щодо відповідача, оскільки 08 липня 2019 року відповідачем щодо малолітнього сина та ОСОБА_2 скоєно адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, а саме домашнє насильство психологічного впливу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач за згодою власника житла вселився як член сім'ї, набув право користування житловим приміщенням та зареєстрував своє місце проживання у ній. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, відповідач іншого житла не має. Позивачами не надано доказів, які б давали підстави для виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири, оскільки виселення колишніх членів сім'ї, у зв'язку з припинення сімейних відносин з власником квартири, не позбавляє останніх права користуватися займаним приміщенням та не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Крім того, позивачами не наведено підстав для припинення сервітуту відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України.

Із указаними висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно з статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з частиною 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужим нерухомим майном в певних межах, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна можливості володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Згідно із частиною 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

З наведеного можна дійти висновку, що особа, яка вселилася у житло в якості члена сім'ї власника житлового будинку (у нашій справі - члена сім'ї дочки власника, зі згоди останнього) набуває право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є особистим сервітутом.

Отже, у цій справі підставою виникнення особистого сервітуту на спірну квартиру для ОСОБА_3 стала сукупність обставин: укладення шлюбу з ОСОБА_2, згода власника ОСОБА_1 на вселення відповідача.

Право такої особи на користування чужим майном, за наявності обставин, які мають істотне значення, зокрема, у разі припинення сімейних відносин, підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини 2 статті 406 ЦК України.

До таких самих висновків неодноразово доходив і Верховний Суд, зокрема, у постановах: від 08 травня 2019 року у справі № 601/1114/18 (провадження № 61-3916св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18), від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц (провадження № 61-38672св18) та інших.

Отже, відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Критерій "істотності" є оціночним поняттям та підлягає встановленню в залежності від обставин кожної конкретної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За обставинами цієї справи, позивачі як на підстави для припинення сервітуту відповідача, посилались на такі обставини: припинення сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; вчинення відповідачем домашнього насилля по відношенню до колишньої дружини; відсутність як дружніх, так і побутових спільних стосунків між позивачами та відповідачем; наявність у відповідача іншого житла. Усі ці обставини, на думку сторони позивача у своїй сукупності дають підстави для припинення сервітуту відповідача на підставі частини 2 статті 406 ЦК України.

Проте судами не надано оцінку наведеним обставинам, у судових рішеннях відсутні висновки щодо того, чи є ці обставини істотними у розумінні частини 2 статті 406 ЦК України, тобто такими, що можуть біти підставою для припинення сервітуту відповідача у судовому порядку.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову у задоволенні позову, є передчасним, оскільки судами не надано оцінку наявності або відсутності істотних обставин, які мають значення для виселення відповідача зі спірного житлового приміщення на вимогу власника квартири з підстав, передбачених частиною 2 статті 406 ЦК України, тому не можна стверджувати, що у цій справі суди виконали завдання цивільного судочинства.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Крім того, під час нового розгляду справи, судам потрібно врахувати, що Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

18 березня 2020 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 447/455/17, у якій вирішується спір у подібних правовідносинах, з мотивів існування виключної правової проблеми.

За приписами частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року та

постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко